Вісімдесят років — це багато чи мало? Особливо, якщо йдеться про інституцію, яка вплинула не лише на долю Польщі, а й на культурні та геополітичні процеси в Європі XX століття. У лютому 2026 року виповнилася 80-та річниця створення польського Літературного інституту, що діяв в еміграції. Саме його працівники протягом десятиліть готували поляків до незалежності й демократії, вибудовували добрі стосунки з сусідами у часи, коли публічні роздуми про власну державність були небезпечними. З платформи Літературного інституту лунав вагомий польський голос у дискусіях про об’єднану Європу.
Будинок інституту не був класичною редакцією: приватне і професійне перепліталося. Побут був частиною роботи: спільні обіди, чергування та нескінченні розмови формували ритм, у якому народжувалися тексти.
До обіду запрошували лише особливих гостей. У різні роки тут, серед іншого, побували Чеслав Мілош, Вітольд Гомбрович, Густав Герлінг-Грудзінський, Лешек Колаковський, Марек Глазко, Славомір Мрожек, Збігнєв Герберт, Ришард Капусцінський, Віслава Шимборська, Агнєшка Осєцька та багато інших.
Відомо, що візитною стравою Зофії Герц був томатний суп, а Єжи Гедройця — бігос, який він готував із власним підходом, допомагаючи кухарям. Інший побутовий простір — зимовий сад на веранді. Він «оживав» вечорами буднів, коли «зовнішні працівники» йшли додому. Тут слухали радіо, а згодом дивилися телевізор, переглядали газети й листи.
«Ми хотіли б зберегти наш дім, завжди відкритий для всіх, не як музей, а як осередок, що живе й працює». (Зофія Герц і Генрик Гедройць, 2000).
Христина Срібняк