Дослідник: Костюшко був не лише другом чорношкірих і корінних американців, а й українських селян

Про сагу Тадеуша Костюшка (1746—1817) до 280-річчя його народження — розмова з Міхалом Бонком (Музей історії Польщі). 

Фрагмент портрету Тадеуша Костюшка авторства Карла Готліба Швайкарта (після 1802 року)

foto:wikipedia/public domain

Тадеуш Костюшко — видатний польський та американський військовий діяч, інженер-фортифікатор, лідер повстання 1794 року, яке було відчайдушною спробою врятувати Річ Посполиту, що вже зазнала двох поділів з боку Росії, Прусії та Австрії. 

Він за вкрай несприятливих геополітичних і внутрішньополітичних обставин організував та очолив повстання проти Росії. Російська імперія за підтримки Прусії жорстоко придушила виступ. Повстання зазнало поразки, а в 1795 році був остаточний, третій поділ Речі Посполитої.

Провідник повстання ще до його поразки потрапив у полон, з якого згодом вийшов, і  помер на чужині, у Швейцарії, 15 жовтня 1817 року. Згодом його прах було перенесено до Кракова, до архикатедрального собору на Вавелі.

Слід сказати, Костюшко був героєм війни за незалежність Америки, де його щиро шанують і пам’ятають. Його шанують теж литовці і особливо білоруси, які вважають його своїм героєм, посилаючись на його білоруське коріння і факт його походження. Слід сказати, що наш герой народився 4 лютого 1746 року в селищі Меречовщина у сполонізованій родині руських дрібних шляхтичів. Це територія сучасної Брестської області Білорусі.

Про цю постать у програмі «У дзеркалі історії» говорив Міхал Бонк — науковий працівник Музею історії Польщі.

Він торкнувся теми походження Тадеуша Костюшка, який, що цікаво, навчався у школі в Любешові, де мешкало змішане населення і переважали русини-українці:

«Він походив із руської родини. Саме прізвище "Костюшко" походить від зменшувальної форми імені "Костянтин" — Костя чи Костюшко. Таким чином відбулася своєрідна полонізація й загалом формування самого прізвища. Родина Костюшків мала руські корені і з плином часу прийняла польську мову. Згодом також прийняла католицизм, але не відразу. Спочатку вони були православними, а згодом, скажімо так, перейшли до протестантизму. Тож шлях родини Костюшка до того, щоб стати, умовно кажучи, польською шляхтою, був тривалим і, по суті, дуже складним. І можна сказати, що це походження є свідченням того, наскільки багатокультурною та багатоетнічною була ця держава.

І це його походження мало значення, як і те, що він народився в Меречовщині, тобто на території сучасної Білорусі, у шляхетському бідному дворі з дуже незначною кількістю селян. Більше того, він народився молодшим братом, а отже, не мав перспектив отримати спадок».

Історик наголошує, що саме цей факт є надзвичайно важливим. Адже з огляду на те, що його старший брат був спадкоємцем невеличкого маєтку, молодшому брату залишалося шукати свій шлях:

«Власне перед ним була дорога духовна, адміністративна або військова. Те, що зрештою він став військовим, було частково випадковістю, а частково наслідком того, як сформувалися його таланти. На тому етапі молодості він ще радше не думав серйозно про військову кар’єру. Він навчався в Любешові, у колегіумі, який, звісно, був католицьким. Перебуваючи в цьому навчальному центрі, в серці Речі Посполитої, на білоруських землях, Костюшко виробив у собі специфічну чутливість. Це була чутливість до культурних відмінностей і до майнових нерівностей. Адже, походячи з досить бідної шляхти, він сам був, по суті, не так переслідуваний, як часто зневажуваний і грубо ігнорований значно заможнішими учнями. Тож він надолужував це старанністю у навчанні».

Саме ця старанність у Любешові дозволила йому привернути увагу різних покровителів, найімовірніше родини Чарторийських, які профінансували його поїздку до Варшави, де він міг вступити до Лицарської школи.

Міхал Бонк наголошує, що цей навчальний заклад, заснований королем Станіславом Августом Понятовським у 1765 році, був, по суті, тим найважливішим моментом, який сформував майбутні погляди Тадеуша Костюшка:

«Лицарська школа не була суто військовим закладом, як могло б здаватися, а передусім школою, де відбувалося формування майбутніх еліт Речі Посполитої, і формування у цілком конкретному ідеологічному ключі — відповідно до ідей Просвітництва. Як відомо, ідеї Просвітництва були насамперед реформаторськими й ґрунтувалися на переконанні про рівність людей. Саме ці прогресивні ідеали XVIII століття Костюшко там і засвоїв. Водночас, варто наголосити, що його погляди, які згодом формувалися в Америці, а ще пізніше — в Україні, коли він дислокувався зі своїм підрозділом у Меджибожі, були навіть значно прогресивнішими, ніж типовий просвітницький стандарт того часу».

Згодом юний Костюшко вирушив з Варшави до Парижа через певну реорганізацію Лицарської школи і пробув там кілька років, вивчаючи інженерну справу, новітні методи фортифікації.

Виникає запитання: чи можна сказати, що перебування в цій просвітницькій Франції, де вже нуртувала стихія, яка згодом вилилася у Велику французьку революцію, ще більше загострило й прояснило його просвітницькі ідеї, можливо, навіть радикалізувало їх? Думка співрозмовника програми «У дзеркалі історії»:

«Думаю, частково це так було. Хоча перебування у Франції було для Костюшка передусім нагодою ознайомитися з новітньою просвітницькою літературою, з філософською думкою, а також — і це, мабуть, найважливіше — сформувати коло знайомств. Саме з цього кола вирішальними для його майбутніх переконань стали ідеї, які підштовхнули його до Американської революції.

І тут варто наголосити, що хоча формування його поглядів розпочалося ще в Речі Посполитій, саме у Франції завершився процес становлення його республіканських переконань. Це були погляди, які відвертали його від освіченої монархії, а спрямовували до підтримки американських бунтівників, які боролися за свободу та незалежність. Ці гасла стали Костюшкові особливо близькими».

Костюшка зазвичай називають героєм Сполучених Штатів, героєм двох народів — американського й польського. Відомо, що в певний момент його навіть було призначено начальником інженерних військ американської армії, і що він зробив вагомий внесок у перемогу над британцями під Саратогою, де проявив себе як фахівець з фортифікацій. Міхал Бонк розповів про заслуги Костюшка перед Америкою:

«Після прибуття на американський континент він фактично був єдиним добре підготовленим військовим інженером на боці повсталих колоній. Саме тому йому доручали найважливіші інженерні завдання: укріплення повстанської столиці у Філадельфії чи власне будівництво Вест-Пойнту.

Втім його роль не обмежувалася лише спорудженням фортифікацій. Костюшко супроводжував польову армію. Інженери часто займалися розвідкою та інженерними діями. Зокрема, він блискуче проявив себе, прикриваючи відступ американських військ з півночі, затримуючи британців шляхом руйнування доріг і завалювання шляхів деревами. Костюшко також мав значні заслуги в битві під Саратогою, де обрав і укріпив американські позиції. На півдні він командував розвідувальними загонами та очолював невелику облогу фортеці американських лоялістів, які служили Великій Британії, хоча ця операція не була надто успішною».

Водночас його стосунки з американцями і сприйняття їх, складалося по-різному:

«Костюшко досить комфортно себе віднайшов в американському середовищі, але особливо добре почувався насамперед у радикальних колах, зокрема серед таких осіб, як генерал Ґрін, який був аболіціоністом, тобто виступа за відміну рабства. Дуже швидко Костюшко помітив фундаментальну суперечність американської ідеології — існування рабства. З одного боку, американці боролися за свободу й незалежність, а з іншого боку виявилося, що це була свобода не для всіх. Це його обурювало, і він не соромився докоряти цим своїм американським колегам».

Після повернення до країни у 1784 році Костюшко, здавалося б, мав одразу отримати стрімке підвищення, позаяк він був американським генералом. Проте цього не сталося. Він розмірковував над різними проєктами, і досвід американської війни істотно вплинув на його бачення майбутньої війни за незалежність проти Росії та на уявлення про те, якою має бути армія держави, оточеної з усіх боків, вже після першого поділу. Лише через п’ять років його було призначено генералом коронного війська.

Принагідно співрозмовник програми «У дзеркалі історії» звертає увагу на прикметний для українського слухача момент періоду 1789—1792 років:

«Коли Костюшко отримав свій генеральський чин, він дислокувався в Меджибожі на території України. Це також справило на нього певний вплив, оскільки контакти з русинським населенням ще більше поглибили його свободолюбиві тенденції.

Передусім у нього сформувалася певна неприязнь щодо польської шляхти. Він дуже ретельно стежив за тим, щоб військо під його командуванням не використовували для тероризування селян, чого нерідко вимагала місцева шляхта. Він відкрито й голосно заявляв навколишній шляхті, що всі люди повинні бути рівними, і що він не терпить селянського рабства — саме так він це прямо називав.

Тож можна сказати, що так само, як його зазвичай називають другом чорношкірих або корінних американців, він був також другом українських селян».

Тим часом у 1792 році вибухнула російсько-польсько війна. Зреформоване і збільшене в своїй чисельності та озброєнні військо Речі Посполитої виявило себе відважно під час цієї оборонної війни на захист Конституції 3 травня. Костюшко брав участь у різних битвах, зокрема під Зеленцями, було отримано тактичну перемогу над росіянами, в якій у складі коронних військ брали участь русини-українці. А в честь цієї баталії був встановлений орден Virtuti Militari — найвища польська військова нагорода, яка існує до сьогодні.

Міхал Бонк підкреслює, що росіяни зрозуміли, що мають справу з серйозним противником:

«Костюшко був помічений росіянами, хоча, можливо, не стільки як окрема особистість, скільки через підрозділи під його командуванням. Росіяни визнали їх одними з найефективніших і таких, що билися найбільш вміло.

Зокрема під Дубенкою, хоча росіяни формально здобули перемогу, російський командувач у своєму рапорті писав, що поляки почали воювати по-справжньому жорстко. Втім, на той момент Костюшко ще не був для росіян персональною мішенню. Це почало змінюватися вже в місяці після війни 1792 року, коли його публічна вага й авторитет почали зростати».

Очевидно, що золотий час для героя передачі «У дзеркалі історії» настав, коли розпочалося повстання під його проводом. На відміну від майбутніх повстань — Листопадового, Січневого — інсурекція Костюшка несла відбиток верховного вождя. Адже Костюшко не лише командував бойовими діями, а й революціонізував саму ідею боротьби, намагаючись передати власне бачення того, яким має бути військо: не професійним у старому розумінні, а народним. Тим самим, він переніс на польський ґрунт досвід війни за незалежність Америки,  де саме міліції, тобто ополчення, становили кістяк сил, що здобули перемогу над британцями. Говорить Міхал Бонк:

«Він передусім вірив, що воювати по-справжньому можуть лише вільні люди. А отже, щоб постало народне військо, воно має складатися саме з вільних громадян, тобто всі в країні повинні бути вільними.

З Американської революції він виніс розуміння того, що, окрім меншин, більшість американського суспільства складалася з людей, по-перше, озброєних вогнепальною зброєю, а по-друге — вільних. Костюшко уявляв для Речі Посполитої подібну модель».

Після поразки у битві під Мацеєвицями 10 жовтня 1794 року Тадеуша Костюшка було взято в полон.

Проте Костюшко таки вийшов з російської неволі. Відома справа присяги, складеної ним синові Єкатєріни ІІ — імператору Павлу — про те, що він не воюватиме проти Росії, і цього слова він справді дотримався, коли його звільнили у кінці листопада 1796 року. Міхал Бонк пояснив суть цієї присяги царю та її контекст:

«В контексті присяги Костюшка, складеної цареві Павлові, варто додати, що, окрім грошей і свободи, які він отримував, йшлося насамперед про свободу понад 20 тисяч польських військовополонених, захоплених під час повстання під проводом Костюшка. Саме їхню долю цар Павєл поклав на шальки терезів проти честі Костюшка. На шалі стояла доля тисяч поляків, вивезених у глиб Росії.

З морального погляду це зовсім не було простим рішенням, але Костюшко фактично ухвалив його з прагматичної точки зору і, мабуть, найкращої з можливих. Тим більше що після виїзду з Росії він анулював цю присягу і повернув всі гроші царю Павлові».

Костюшко після виходу з неволі став своєрідною зіркою. Він був відомою постаттю й навіть брав участь у формуванні Польських легіонів в Італії в складі французької армії.

Проте водночас на відміну від більшості свого середовища Тадеуш Костюшко, був досить скептичним щодо Наполеона, а саме в складі його армії діяли ці легіони.

Дослідник торкнувся питання ставлення прогресиста й революціонера Костюшка до Наполеона, який у свою чергу революціонізував Європу не лише своїми війнами, але й прогресивним правовим кодексом:

«Він усвідомлював, що Наполеон насамперед хоче використати поляків інструментально як гарматне м’ясо. Більше того, сам Наполеон, здається, Костюшка не любив. Всупереч поширеній думці, вони були ідейно дуже далекими один від одного.

Як відомо, Наполеон, хоч і прикривався республіканськими ідеалами, насправді згодом сам коронував себе імператором французів і почав вибудовувати «новий старий» порядок, а не руйнувати давній. Наполеон Костюшка не любив, вважав його фанатичним радикалом і ставився до нього доволі грубо.

Отже, відносини між Наполеоном і Костюшком випливали з політичного розрахунку Костюшка, який вважав, що Річ Посполита має бути вільною й незалежною, а будь-яка держава, створена Наполеоном, такою не буде. Як, зрештою, і підтвердила історія, зокрема у випадку Варшавського герцогства».

 

Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.

Матеріал підготував Назар Олійник