1 березня виповнюється 90 років відколи Польське радіо для закордону почало мовити на регулярній основі. Від самого початку Радіо «Полонія» (такою була назва до 1992 року) було адресоване полякам за кордоном і будувати радіомости понад кордонами. За дев’ять десятиліть змінювалися політичні системи, географія слухачів і мови, які можна було почути в ефірі. Проте залишалося головне, тобто переконання, що розмова має значення. Особливо тоді, коли йдеться про сусідів: про Литву, Білорусь, Україну, їхній складний спільний досвід, пам’ять, суперечки й моменти справжнього порозуміння.
Офіційно датою появи Польського радіо для закордону прийнято вважати 1 березня 1936, хоча, звісно, спроби налагодити радіозв’язок з поляками за межами Другої Речі посполитої були ще наприкінці 20-х років. Важливою подією у формуванні напрямів діяльності Радіо «Полонія» стало відкриття в грудні 1927 року радіостанції у Вільнюсі. За керівництва Вітольда Гулевича були створені білоруська і литовська редакції. Окрім цього, радіопередавач у Катовицях був настільки потужним, що з’ясувалося, що ці програми слухають, зокрема, у Франції. До редакції надходила численна кореспонденція французькою мовою, тож, за розпорядженням дирекції, анонси програм оголошувалися також французькою. А найпопулярнішою програмою була “Французька пошт скринька”.
Офіційне відкриття Польського радіо для закордону відбулося 1 березня 19936 року. Спочатку передачі виходили в ефір по понеділках, середах і п'ятницях з 17:30 до 18:30. Програма включала в себе музику із платівок, живі виступи музикантів, розмовні програми, такі як читання, бесіди або інформацію про те, що відбувалося в Польщі. Згодом час початку передачі було перенесено на 18:30, з огляду на досить велику різницю в часі між Польщею та Америкою. І це треба було враховувати при плануванні програми. Через рік, у травні 1937 року, було запроваджено четверту на тиждень програму, що виходила по неділях з 17:30 до 19:30, тобто тривала 2 години. Важливу роль відігравало спілкування зі слухачами. Розвиток програми для закордонну був важливим пріоритету для Польського радіо. У 1938 році Польське радіо для закордону мовило польською, англійською, німецькою, чеською та угорською. В 39-му додалися також португальська та італійська. Одним із перших англомовних дикторів Польського радіо для закордону, серед інших, був актор, добре відомий із «Кабаре літніх панів» Єремі Пшибора.
Мовлення для закордону призупинила Друга світова війна. Після звільнення Польщі від німців налагодження радіомовлення стало для Совєтів одним із пріоритетів. Вони планували, і згодом реалізували, політичне домінування над країною. Радіо розглядали як ключовий інструмент: ідеологічно важливо було зробити його фактично єдиним джерелом інформації всередині Польщі, а водночас сформувати за кордоном образ держави, в якій «усе гаразд». Саме тоді Польське радіо для закордону мало найбільшу кількість мовних редакцій за всю свою історію. У середині 1950-х років колектив протягом доби готував майже 70 годин програм різними мовами, зокрема англійською, данською, грецькою та фінською. У 1959 році до них додалося есперанто, а в 1968-му — арабська мова.
Своєрідний розквіт Польське радіо для закордону почало переживати на початку 1990-х років, коли частково змінилися пріоритети польської зовнішньої політики. У 1990 році новообраний директор Єжи Яґодзінський визначив для Радіо «Полонія» кілька ключових завдань: відновити довіру до станції, переорієнтувати програми на найближчих сусідів Польщі та забезпечити стабільний прийом сигналу. Попри те, що канал працював в умовах дефіциту, було вирішено про відкриття нових мовних редакцій: білоруську, українську, литовську, чеську та словацьку.
Українська секція розпочала мовлення наприкінці вересня 1991 року. Кожна редакційна команда прагнула поєднувати інформацію про життя в Польщі з матеріалами, що цікавили слухачів. Популярними в українській секції були літературні колонки, огляди преси. Пріоритетом діяльності було творення складного, але необхідного діалогу між двома суспільствами. В ефірі регулярно порушувалися теми, які протягом багатьох років були «точками напруги» у польсько-українських відносинах, і шукали шляхи порозуміння. Гостями та співрозмовниками Української редакції були історики, публіцисти, інтелектуали та діячі, послідовно залучені до польсько-українського діалогу: Єжи Ґєдройц, Яцек Куронь, Адам Міхнік, Лукаш Ясіна, Богдан Осадчук, Микола Рябчук, Боґуміла Бердиховська, Александра Гнатюк, Юрій Рейт, Збіґнєв Ґлюза та багато інших.
Редакція тримала високий мовний стандарт, яким опікувався Остап Лапський. Його мовні фейлетони, рідкий нині жанр, нагадували театралізовані спектаклі. Не бракувало культурно-освітніх тем. Контакт з читачами було важливою частиною діяльності.
«Я почала збирати листи у 2008 році. Слухачі писали — надсилали паперові листи й електронні повідомлення. Варто також додати, що Українська служба Польського радіо впродовж років дуже свідомо добирала партнерів в Україні, щоб забезпечити якомога ширше покриття. Нам було важливо, щоб нас слухали і в великих містах, і на заході та сході країни, на півдні й півночі, у селах і невеликих населених пунктах», — зауважила журналістка Яна Стемпнєвич.
Листи приходили не лише українською і польською мовою.
«Польською, зокрема, писав наш слухач із Білорусі — Юрась Стяпанов. Він слухав і Білоруську службу Польського радіо, і нашу — Українську. Юрій багато подорожував Польщею: ось, наприклад, лист із 2012 року з Мальборка — з привітаннями з екскурсії. Він захоплено пише про замок, який справив на нього велике враження, і радить підготувати про нього окрему програму. Ця пропозиція добре вписувалася в туристичну рубрику «Подорожуємо», яку я мала радість і честь вести разом із Володимиром Прядком. Ми запрошували слухачів у різні куточки Польщі, знайомили їх із туристичними місцями й пам’ятками, а також проводили конкурси», — додала Яна.
Журналістка відзначила, що призи у конкурсах, хоч і були доволі скромними: книжки польською й українською мовами, зокрема, ілюстровані альбоми про Варшаву чи Краків, або компакт-диски з музикою.
«Нашим постійним, багаторічним і надзвичайно відданим слухачем був пан Володимир Гудзенко. Він слухав нас у Московській області, жив у російському місті Луховиці й регулярно писав до редакції. Брав участь у всіх конкурсах, але справа була не лише в них. Для нього важливим був сам контакт — можливість ділитися враженнями від передач, надсилати зауваження, вступати в розмову. Його листи завжди були ретельно й зі смаком оформлені: з фотографіями, вклеєними сторінками, підписами. Від Володимира Гудзенка ми отримали десятки листів», — поділилася Яна Стемпнєвич.
Своєю чергою важливою була й українська тематика для Польської редакції.
«У 90-х ми розпочали тісну співпрацю з польськими медіа в Україні, зокрема з Радіо "Львів", яке працює і донині та продовжує традицію довоєнного "Польського радіо Львів". Ми почали транслювати свої програми польською мовою саме для поляків в Україні. Ці передачі виходили на Радіо "Незалежність". Це були інформаційно-публіцистичні програми, присвячені актуальним подіям у Польщі та світі, а також історії Польщі й польсько-українським відносинам. Звісно, як і весь наш ефір, вони містили інформацію, розмови з представниками польської діаспори та польських середовищ, як з України, так і з Литви, а також із західних країн. Можна сказати, що це був своєрідний "золотий період", коли почалася активна співпраця з польськими спільнотами на Україні. Ми також транслювали програми у Рівному. Там наша присутність була дуже помітною», — розповіла керівниця Польської редакції Галіна Остас.
Вона додала, що хоч польсько-український діалог не припинявся упродовж років, він посилився з початком повномасштабної війни.
«Ми підготували цикл передач про ситуацію польських громад в Україні. Зізнаюся, що ці сюжети іноді були дуже трагічними й зворушливими, і досі спогади про них викликають сильні емоції. Це було надзвичайно важливо. Ми хотіли інформувати про події в Україні і створили на сайті спеціальну рубрику "Поляки в Україні", де публікували всі ці матеріали», — зазначила пані Галіна.
Змінила повномасштабна війна і Українську редакцію, адже із раптовим приїздом до Польщі численної кількості українців, що рятувалися від війни, виникла низка додаткових потреб у забезпеченні їх інформацією. 17 березня з’явилася нова редакція — Польське радіо для Закордону.
Христина Срібняк