Море завжди було ареною історії та простором, де цивілізації зростали й взаємодіяли. Воно зближувало народи, ставало шляхом торгівлі, обміну знаннями та культурними впливами. Балтика, хоч і молоде та малосолоне море, давала змогу будувати силу держав і процвітання народів через контроль над торговельними шляхами.
В кінці минулого року у Польщі побачила світ цікава і захоплююча біографія Балтійського моря – «Балтика. Середземне море Північної Європи». Ця багато ілюстрована й об’ємна книжка, авторства Томаша Марацевича, розкриває Балтійське море не лише як природний об’єкт, а як живий простір, де тисячоліттями перепліталися долі людей, торгівля, мореплавство та культурні контакти.
Автор, який з раннього дитинства пов’язаний з морем, веде читача від перших човнів з оленячих шкур і рогу до великих вітрильних флотилій, досліджуючи роль Балтики в історії вікінгів, Ганзи та держав Північної Європи. Це книга про море, людей і цивілізації, що формувалися на його берегах, і про унікальний «балтійський світ», який мав вплив далеко за межами свого узбережжя.
Томаш Марацевич за освітою біолог, завзятий яхтсмен і офіцер торговельного флоту. Він письменник-мариніст і знавець морської справи.
Марацевич є капітан навчального океанічного вітрильника «Дар молоді», на якому як один з його офіцерів у 2018-2019 роках здійснив кругосвітню подорож під час Рейсу Незалежності, що був частиною відзначення Польщею 100-річчя відновлення своєї державності.
Презентація пройшла у Варшаві у барі-ресторані «Водний палац», який працює на баржі, пришвартованій на березі Вісли.
Томаш Марацевич говорить про своє дітище:
«Я уникаю терміну "монографія", тому що це визначення дуже наукове, надто суворе. Я не є жодним науковцем. Ця книжка, з мого погляду, є розповіддю про море. Звісно, я намагаюся звертатися до джерел, їх багато, я їх наводжу — зокрема й тому, що інші користуються моїми книжками й хочуть знати, звідки цей чолов’яга це взяв.
Тож я показую, що джерело було таким чи іншим. Водночас для мене ця книжка — це розповідь про море, і вона сконструйована так, що я намагаюся писати про речі, про які сам хотів би прочитати».
Письменник теж відповів на питання чи і чим вирізняється Балтійське море на тлі інших морів?
«Це одне з наймолодших морів на світі, одне з найменш солоних і одне з наймілкіших. Тож у різних, скажімо, гідрологічних «рейтингах» це, можна сказати, трохи «слабке» море.
Проте, з іншого боку, це море красиве, з прекрасною історією. І передусім мене в ньому захоплює те, що воно мало всі шанси стати таким периферійним, напіввнутрішнім водоймищем, де люди час від часу ловлять рибу чи перепливають його, але насправді життя відбувається деінде. Зрештою, коли я інколи розмовляю зі знайомими, то, здається, багато з нас, поляків, не мають особливого морського досвіду, і для багатьох із нас світ довкола Балтики видається чимось периферійним, а це неправда.
Виявляється, що в історії Європи Балтійське море мало величезне значення для суспільств, які над ним мешкали, і не тільки для них. Воно мало велике значення навіть для держав, розташованих далеко звідси».
Томаш Марацевич торкнувся питання того, чи є щось таке як «балтійська спільнота»:
«Здається, були часи, коли ця балтійська спільнота була сильнішою. Так було в добу вікінгів – саме вони поєднували всі ці торговельні підприємства.
Зрештою, могло б здаватися, що вікінги асоціюються у нас, через різні серіали, які сьогодні можна дивитися, як якийсь кровожерливий народ, що лише вбивав і грабував. Звісно, вони грабували, але це були часи, коли насправді грабували всі. Водночас вікінги, коли це було вигідно, займалися торгівлею, а не грабунком. І саме під їхнім покровительством виникали перші торговельні емпорії на Балтиці — перші великі, багатонаціональні торговельні центри, на яких ґрунтувалося процвітання народів, що жили над Балтійським морем.
І тоді Балтика становила спільноту, адже в цих емпоріях населення справді було багатонаціональним, і для них Балтійське море було одним спільним простором для життя та спільним інтересом. Подібно ми становили балтійську спільноту і в часи, коли на водах Балтики домінувала Ганза».
Письменник так описує сьогодення:
«Проводилися дослідження на цю тему. Здається, однак, що люди, які живуть над морем, більше відчувають приналежність до спільноти своїх малих Батьківщин, тобто своєї околиці.
На другому місці йде національна спільнота, а вже десь на третьому згадується ця балтійська спільнота. Хоча мушу сказати, що, плаваючи Балтійським морем і придивляючись до людей, які над ним живуть, особливо до тих, хто веде свій невеликий бізнес — маю на увазі рибалок, які мають невеликі човни, нерідко ще дерев’яні, виходять у прибережні води, ловлять рибу, повертаються й продають її — послухайте, це так, ніби всі вони однакові.
Їхнє життя, їхнє ставлення до моря, навіть конструкція цих човнів настільки подібні, що коли я повертаюся на Балтику після рейсів десь далі, то чи це буде шведське узбережжя, чи латвійське, чи польське — я почуваюся як удома. І це відчуття спільноти, думаю, мають ті люди, які професійно пов’язані з морем, які будують свій добробут на морі — вони це відчуття спільності справді мають».
Мариніст розповів про цікаві першопочатки судноплавства на Балтиці:
«Варто взагалі собі усвідомити, що люди плавали морями та океанами значно довше, ніж існує Балтика. І це дуже цікаво, адже нам здається, що море таке предвічне і ніби сягає корінням глибше, ніж людство. Проте у випадку Балтики це неправда. Воно існує трохи більше десяти тисяч років, тоді як люди почали свої перші океанічні подорожі майже п’ятдесят тисяч років тому. Йдеться про води Індійського океану або регіон Карибського моря, але загалом морські та навігаційні знання людей значно старші за наше море. Тому коли Балтійське море формувалося, спочатку як велике льодове озеро через танення льодовика, люди вже могли плавати на ньому і дійсно плавали.
Що стосується вод Балтики, без сумніву, першими були лом’яки — це такі човни, які ми зараз можемо бачити в користуванні у інуїтів, наприклад. Причина була дуже проста: у цьому регіоні майже не було дерева, тож будувати звичайні човни було важко, бо ландшафт залишався льодовиковим. Натомість можна було робити човни, де кіль робили з оленячого рогу, обтягували шкірою, подібно до того, як роблять сучасні гренландці».
Згодом, після презентації, Томаш Марацевич в рамках програми «У дзеркалі історії» відповів на декілька питань.
Отож, у вступі до книжки «Балтика. Середземне море Північної Європи» є відкликання до двотомної монографії «Середземне море та середземноморський світ за часів Філіпа II». Чи ця блискуча робота видатного французького історика ХХ століття і засновника школи «Анналів» Фернана Броделя якось спонукала написати таку книгу, саме біографію моря та людей, пов’язаних із цим морем?
«Для мене Бродель став відкриттям. Я близько пов’язаний із морем від дня свого народження, оскільки народився над морем і більшість життя прожив на морі. Останні ж кілька десятиліть професійно пов’язаний із ним. Коли я взявся за написання книги, яка мала бути певного роду монографією або спробою комплексного погляду на Балтійське море, у мене виникла певна проблема щодо того, як до цього підійти. Для мене сюжет, пов’язаний із кораблебудуванням і суднобудівництвом, завжди був домінуючим, бо це мене захоплює, про це я можу найповніше розповісти, і справді ця книга у великій мірі саме про кораблі. Проте я мав певні труднощі із розумінням ролі моря загалом у людській цивілізації і зі сприйняттям Балтійського регіону.
Лише читання Броделя показало мені, як можна дивитися на море, майже як на живий організм, як на місце, де перетинаються численні природні впливи, торговельні, військові, впливи народів, які живуть біля моря. І тільки після Броделя я зрозумів, що можна на це море спробувати дивитися як на певну замкнену систему різноманітних зв’язків. Ось так я й хотів написати цю книгу».
Томаш Марацевич у своїй книжці «Балтика. Середземне море Північної Європи» поставив собі за мету дати відповідь на запитання, чи Балтійське море як море, як регіон було центром цивілізаційного розвитку, на рівні з іншими, чи це було лише вторинне водоймище, теж цивілізаційно вторинне. І ось яку відповідь він дає щодо цього ключового питання:
«Звичайно, Балтика не має на своєму рахунку розвитку античних цивілізацій, як Середземне море. Тут, звісно, треба розуміти масштаби. Я мав такі побоювання, зрештою багато людей у Польщі навіть сьогодні дивляться на Балтійське море трохи як на периферійне море: десь на півночі Європи, невелике, фактично майже замкнене, і тому важливе лише для тих, хто проживає, а ціла решта — без значення.
І лише коли я занурився у цю книгу, у матеріали, у джерела — я не професійний історик — то глибоко переконався, що це море мало принаймні такий же вплив на народи, які жили біля нього, як Середземне море на народи Середземномор’я. Потрібно також сказати, що цей вплив, як і з Середземним морем, протягом багатьох століть простягається далеко за межі Балтійського моря, тому що Балтійське було простором торгівлі, своєрідним мостом між Західною Європою та Візантією.
Ця торгівля відбувалася саме в епоху вікінгів, саме через води Балтійського моря, Може видаватися, що це ж не по дорозі. Так, не по дорозі, але ці водні шляхи виявилися найкращими — тож великі річки Русі вели аж до Візантії, і у зворотному напрямку — водами Балтійського моря через данські протоки до Західної Європи.
Таку роль великої торговельної корпорації виконували міста над Балтійським морем у пізніший період, тобто в часи Ганзи, коли протягом майже 300 років більшість великих міст над Балтійським морем були об’єднані в одну велику купецьку корпорацію, і всі ці торговельні потоки відбувалися за домовленістю та за певною схемою».
І знову повертаючись до Середземного моря, середземноморського світу, треба також додати, що це були інтенсивні контакти, наприклад, в часи розквіту Іспанської імперії, яка активно торгувала як із Ганзою, так і з польськими землями. З Балтики, передовсім через Гданськ на південь Європи прямувало дерево, мед, пшениця. Звісно ж, відомий образ про Річ Посполиту як про «житницю Європи», який склався саме в XVI–XVII століттях. І, здається, були також військові плани. Іспанські Габсбурги хотіли залучити пануючу тоді у Польщі шведську династію Ваза для своїх планів і використати флот польських королів у Тридцятилітній війні. Томаш Марацевич:
«Це так, але всупереч уявленням, Балтійське море в Тридцятилітній війні великої ролі не відіграло.
Взагалі ж боротьба за вплив у Балтійському регіоні протягом століть відбувалася радше в торговельній, ніж у військовій площині, бо якщо подивитися, особливо на великі війни, тобто Першу та Другу світову війни, то на Балтійському морі можна сказати була нудьга. Нічого особливого тут не відбувалося, окрім трагедій наприкінці Другої світової війни, коли росіяни потопили німецькі транспортні судна, і це виявилося однією з найбільших катастроф в історії світу — найбільшими морськими катастрофами. Хоча їх зазвичай не ставлять у порівняння з "Титаніком", хоча загинуло більше людей, бо це не була катастрофа, спричинена стихією, а діями іншої людини, тобто обстрілом, у цьому випадку — торпедними атаками».
Якщо говорити про Середземне море, то маємо великі і важливі з точки зору розвитку історії битви від Античності до Другої світової війни. Балтика таких визначних битв не має. Мариніст так описує мілітарне минуле регіону:
«Мабуть, найкривавіші та найбільші битви відбувалися на суходолі, на терені скандинавських країн. Йдеться про боротьбу за домінування між датчанами та шведами, і саме ці битви були найзначущими. Одна — поблизу Готланду, інша — у Когенській затоці недалеко від Зунду.
Говорячи про інші важливі битви, слід пам’ятати, що однією з найважливіших вважалася битва під Копенгагеном, яку проводив Нельсон. Нельсон сам казав, що це була його найжахливіша перемога. Тобто, перемога, яку він справді здобув ціною величезної кількості крові, також своїх моряків, бо британці проявили неабияку відвагу: під час маневрів вони піддавалися обстрілу з кораблів на якорі, які нічого не робили, окрім стрільби, тож це було трохи як на стрілецькому полігоні. Отже, такі значущі битви теж відбувалися на Балтиці, зокрема ті, про які я щойно згадав».
Томаш Марацевич теж відповів на питання, чому Польща доби давньої Речі Посполитої так і не стала морською державою, потугою у Балтійському регіоні:
«Ми, мабуть, ніколи навіть не були близькі до такого розвитку подій, бо передусім ми не дуже переймалися морем. Для нас важливішим було доставляти товари до Гданська і продавати їх там.
Транспортуванням займалися інші, і найбільше на цьому заробляли голландці та британці. До речі, вже у XVIII–початку XIX століття саме ці народи найбільше заробляли на балтійській торгівлі, хоча зовсім не мали виходу до Балтійського моря — і це теж цікаве спостереження».
Були спроби створення польського флоту, але вони були фактично невдалими: завжди по кілька кораблів. До речі, битва під Оливою у 1627 році — тут також треба сказати чесно — з нашого погляду, ми пишаємося нею, бо перемогли великих шведів, але треба пам’ятати масштаб цієї перемоги. Шведський флот тоді повернувся до Стокгольма на зимівлю, залишивши кілька кораблів для блокади порту Гданська. І саме з цими кораблями була битва — це був навіть не ар’єргард, а просто патруль. Для нас це була велика перемога, але з точки зору всієї шведської військової машини, вона не була значущою».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник