28 березня відбулася XXXIII церемонія нагородження лауреатів премії журналу «Східний огляд». Цьогоріч урочисте дійство пройшло в Залі Сенату Казимирівського палацу, який є частиною комплексу Варшавського університету.
Нагороди «Східного огляду» і плакетка Спеціальної нагороди імені професора Александра Гєйштора. foto:PRdZ/Nazar Oliynyk
Ця престижна безгрошова премія вручається науковцям за вивчення і дослідження минулого Східної Європи. Нагороди присуджуються журі за історичні книги видані за попередній рік. Є також спеціальна премія за особливі заслуги. «Східний огляд» видається при Центрі досліджень Східної Європи Варшавського університету, який незмінно очолює з часу його заснування Ян Маліцький і який є незмінним головою журі та розпорядником церемонії вручення цих відзнак.
Церемонія вручення нагород перебуває під сталим медіапатронатом Польського радіо для закордону.
Отож, перед тим як перейти до церемонії оголошення переможців конкурсу нагород «Східного огляду» Ян Маліцький попросив присутніх вшанувати пам'ять давніх лауреатів, які пішли з життя протягом минулого року:
«Професор Пйотр Лосовський — історик, професор Інституту історії Польської академії наук, лауреат дев’ятої нагороди за 2001 рік, відзначений Спеціальною нагородою. Помер 26 липня 2025 року.
Професор Хенрик Віснер — фахівець з литовської проблематики, історик, лауреат XI премії за 2013 рік, відзначений Спеціальною нагородою. Помер 29 вересня 2025 року.
Професор Януш Бугайський, політолог із Вашингтона, лауреат XXX премії, відзначений Закордонною нагородою. Помер 18 жовтня 2025 року.
Професор Мєчислав Яцкевич, історик, літературознавець, колишній генеральний консул Республіки Польща у Вільнюсі, мешканець Ольштина, лауреат двадцять VIII премії у 2020 році, відзначений Спеціальною нагородою. Він помер 24 лютого 2026 року, незадовго до нашої урочистості».
Власне після цього розпочалася сама церемонія оголошення нагород. Розпорядник дійства у випадку першого лауреата зачитав текст диплома повністю.
Церемонія вручення XXXIII нагороди «Східного огляду» (Зала Сенату Казимирівського палацу, Варшавський університет). foto:PRdZ/Nazar Oliynyk
Першим з них було оголошено професора Міхала Пшчулковського, який отримав відзначення в категорії «Вітчизняні праці»:
«На підставі постанови, ухваленої на заключному засіданні журі в день святого Казимира Королевича, тобто 4 березня 2026 року, журі, до складу якого входили нижчепідписані, присуджує Премію "Cхідного огляду" за 2025 рік у категорії “Вітчизняні праці” панові Міхалу Пшчулковському з Гданська за книжку: "40 міст-садів. Історія будівництва та архітектура урядницьких поселень на східних землях Другої Речі Посполитої 1924–1925", видану Національним інститутом польської культурної спадщини за кордоном "Polonica", Варшава 2025.
Лауреат премії зумів підготувати цілісне, унікальне дослідження, присвячене урядницьким поселенням, що зводилися на кресах Другої Речі Посполитої, спираючись на широкомасштабні польові дослідження та архівні пошуки.
Автор вводить до наукового обігу нові висновки щодо авторства проєктів, інвестиційного процесу та їх реалізації, збагачуючи знання про архітектуру й урбаністику Другої Речі Посполитої.
Публікація, багато ілюстрована та доповнена каталогом досліджуваних поселень, становить фундаментальне дослідження новаторської пізнавальної цінності й вагомий внесок у вивчення історії Кресів, що з повним переконанням засвідчуємо, ставлячи власноручні підписи: Лукаш Камінський, Лех Мруз, Роберт Костро, Анджей Рахуба, Дорота Янішевська-Якубяк, Беата Вонсовська-Павлік, Войцех Матерський, Лєшек Заштовт, Малгожата Оміляновська і Ян Маліцький, який виголошує ці слова.
Датовано й підписано у Варшаві в день святого Казимира Королевича, тобто 4 березня 2026 року. Цей диплом вручено 28 березня 2026 року в залі Сенату Варшавського університету у Казимирівському палаці. Його виконано шрифтом Garamont на польському папері ручного виготовлення з Музею паперу в Душниках. У двох автентичних примірниках за типографічним проєктом світлої пам’яті Стефана Раковського, до друку підготував Ян Маліцький».
Лаудацію, яку підготувала професор Малгожата Оміляновська, з огляду на її відсутність, зачитала колишня директор Інституту «Polonica» Дорота Янішевська-Якубяк.
В лаудаційному листі наголошено на професіоналізмі автора як фахівця з історії архітектури і відзначено новаторський характер його книжки:
«Фактично це перша спроба цілісного опрацювання тематики, окресленої в назві. Викладені в праці висновки суттєво збагачують нашу дотеперішню базу знань про архітектуру Другої Речі Посполитої.
Більшість інформації, що міститься в дослідженні, раніше не була відома. Ця колосальна праця, щедро ілюстрована 376 ілюстраціями, зокрема репродукціями планів і проєктів, а також фотографіями, як архівними, так і сучасними, є фундаментальним дослідженням із великою пізнавальною цінністю. Вона на багато років стане вихідною точкою і зразком для аналогічних досліджень, які проводять не лише у Польщі».
Сам професор Пшчулковський подякував журі за нагороду і теж сказав про такий момент:
«Це відзначення приносить мені велику радість, але, гадаю, ще більше мене тішить сам факт, що такий конкурс існує, що східна тематика, зокрема так званих Східних кресів, отримує належну увагу й популяризацію.
Це тим важливіше, що саме поняття "Східні креси" зазнає поступового процесу забуття. Йдеться вже не лише про те, що в пам’яті молодого покоління не існують такі назви, як Берестя над Бугом, Слонім, Стовпці, Станіславів, Тернопіль тощо, а й про те, що саме поняття Східних кресів зазнає забуття.
Тим більше слід радіти, що існує конкурс "Схiдного огляду", який зберігає пам’ять про ті часи, про тамтих людей, а також про тих, хто сьогодні займається цією тематикою».
В категорії «Закордонні праці» нагородою відзначили книжку українського історика Віталія Михайловського «Феномен Поділля. Історія регіону в другій половині XIV – на початку XVI століття». Лаудацію в онлайн-режимі виголосив професор Варшавського університету й експосол Польщі в Україні Хенрик Литвин, який зазначив, що професор Михайловський уродженець Кам’янця-Подільського, хоча зараз живе у Києві і працює у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка, тісно пов’язаний зі своїм рідним регіоном і є одним зі стовпів досліджень минулого Поділля.
Професор Литвин наголосив, що український історик написав блискучу працю:
«Праця справді являє собою вдалу спробу створення політичної історії Поділля від середини XIV до кінця XV століття. Великою перевагою є те, що враховано обидві частини Поділля, розділені після 1395 року між Польщею та Литвою. Зазначмо, що, як підкреслює сам автор, це є бачення історії Поділля як прикордоння цивілізацій, граничного регіону Європи, розташованого на краю степових земель, заселених кочовими народами.
Автор трактує Західне Поділля, тобто Подільське воєводство, що існувало з 1464 року, як своєрідний форпост західноєвропейської цивілізації. Слід підкреслити, що Віталій Михайловський, враховуючи сучасні підходи, з великою повагою ставиться до тих істориків, які у своїх дослідженнях зосереджуються на "вертикальних" конструкціях і шукають коріння сучасних явищ, однак не приховує, що значно цікавішим для нього є "горизонтальний" аналіз, яка дозволяє відтворювати цілісні картини минулого. І праці Віталія Михайловського є саме прикладом такого типу досліджень, далеких від будь-яких презентистських способів опису минулого.
Міцною основою дослідження є добре впорядкована й широка джерельна база та література предмета — польська й українська. Автор не забуває і про цінні, хоча часто старіші, праці російської та німецької історіографії. Їх небагато, але вони виконані сумлінно й ґрунтовно, тому їх слід брати до уваги.
Вельмишановний пане професоре, прошу прийняти щирі вітання з нагоди Вашої блискучої книги, а також вітання з отриманням нагороди в галузі східної проблематики. Щиро закликаємо Вас продовжувати свою розповідь про Поділля та про людей, які живуть у цьому прекрасному, дещо загадковому краї, прикрашеному гордим Дністром і глибокими ярами, його приток. Просимо про ще багато наступних книг про Поділля».
Сам же Віталій Михайловський не зміг особисто прибути на вручення йому нагороди до Варшави, тому звернувся до присутніх в Залі Сенату Казимирівського палацу Варшавського університету в режимі відеоконференції.
«Я щиро дякую за сьогоднішні слова професора Литвина, який закликав мене писати далі, і пан професор Маліцький також до цього мене заохочує.
За цих обставин можу сказати лише, що праця є рятівним колом у темні часи. Я намагаюся працювати настільки, наскільки дозволяють можливості та сили, наскільки це можна реалізувати у Києві. Водночас я завжди пам’ятаю про своє Поділля, яким незмінно пишаюся, завжди пам’ятаю, звідки походжу, і у своїх думках постійно звертаюся до Кам’янця, до Поділля і до близьких мені людей. Ще раз дякую».
Премію «Східного огляду» у категорії «Історія поляків на Сході» отримав Адам Хлєбович з Гданська за книгу «Святий більшовик. Отець Хенрик Хлєбович 1904–1941», видану Інститутом Національної Пам’яті у 2025 році.
Герой книжки походив з польської шляхетської сім’ї навчався у Вільні, Любліні та Римі, викладав у Віленському університеті та був капеланом католицьких студентських об’єднань і свідком більшовицької революції у Росії.
Під час Другої світової війни очолював польську підпільну організацію. У 1941 році отець Хенрик був заарештований білоруською поліцією, що співпрацювала з німцями, загинув мученицькою смертю, був проголошений Папою Іваном Павлом ІІ Блаженним Католицької церкви.
У промові, яку виголосив отець-професор Юзеф Волчанський, відзначається, що автор описав життя і діяльність героя своєї книжки на багатій джерельній базі:
«Автор обговорюваної публікації зібрав для реалізації свого дослідження джерельні матеріали: архівні, друковані, наукові та інтернет-тексти. Він провів пошукові роботи у десяти архівах і бібліотеках Польщі та за кордоном, спирався на достатньо багату літературу предмета, добре обізнану з попередніми дослідженнями, і розширив бібліографію найновішими роботами.
Особливо заслуговують на увагу праці, цитовані російською, литовською та білоруською мовами. Хоча їх не так багато, вони свідчать про орієнтацію автора в історіографії східних сусідів. Видно, що зібраний матеріал цілком відповідає очікуванням і дозволяє провести достовірну реконструкцію минулого».
Сам же автор, історик і журналіст Адам Хлєбович наголошує на винятковості постаті героя свого дослідження:
«На жаль, про отця Хенрика не можна тут розповісти надто багато через брак часу, проте скажу про дві речі. Перша: стільки років по його смерті — він загинув 9 листопада 1941 року, розстріляний німцями, руками білоруської поліції та за гроші німців — люди, яких він зустрів протягом двох місяців своєї праці на сході Білорусі, в околицях Борисова, пам’ятали його ще сімдесят і більше років після його вбивства. Це дивовижна історія. Маленькі дівчатка, які отримали від нього вервицю чи образок, навіть через сімдесят років пам’ятали цю постать і зберігали ці вервиці та образки як реліквії.
Друга річ, про яку варто сказати — це проповіді отця Хлєбовича в часи війни, які мені вдалося відтворити. Можу з великою впевненістю, після консультацій з іншими істориками Церкви, стверджувати, що не було іншого католицького душпастиря на окупованих землях, і це під двома окупаціями — совєтською та німецькою, який би так відверто у своїх казаннях називав зло злом. Тобто, він називав злом совєтський комунізм і німецький нацизм».
У категорії «Популяризація східної тематики» нагороду «Східного огляду» отримав історик і публіцист Пйотр Гурштин за книгу «Чому росіяни інші? Історія російської ментальності», видану видавництвом Сєдлецької єпархії UNITAS.
Як зазначило у своєму рішенні журі конкурсу на чолі з Яном Маліцьким, лауреат зміг підготувати працю, яка становить новаторську синтезу історії Росії від найдавніших часів до сучасності, показуючи її крізь призму формування російської ментальності. В їхній оцінці Пйотр Гурштин доступно, але на високому ерудованому рівні синтезував сучасний стан досліджень проблематики, поєднуючи досягнення польської та закордонної історіографії та збагачуючи свою оповідь численними прикладами й культурними відсиланнями. Публікація популяризує знання про історію та культуру Росії, вносячи важливий голос у дискусію про імперську суть Росії та росіян.
У своїй похвальній промові професор Влодзімєж Марціняк, який у 2016-2020 роках був послом Республіки Польща в Російській Федерації, так описав книжку «Чому росіяни інші? Історія російської ментальності»:
«На моє переконання, це є дуже цікавий і новий погляд на історію Росії. Це не історія імперії, не соціальна історія, не економічна історія — це, власне, історія ментальності. Це спроба відповісти на питання, яке виникло у багатьох людей після в результаті того шоку того, що трапилося: чому так сталося, те, чого не мало б статися. Адже ми повірили у різні речі, в яких нас переконували, і автор відповідає, що в цьому немає нічого надзвичайного – це наслідок. Є такий вислів: "криза — це наслідок". Саме наслідок тривалої історії, і автор це демонструє.
Можу сказати, що про Росію читаю постійно — наукові, літературні публіцистичні позиції тощо, а цю книгу я прочитав з особливим інтересом.
Звісно, можливо, маю певні претензії до автора: кілька разів засинав пізніше, ніж хотілося. Проте це важлива риса, бо ми говоримо про нагороду за популяризацію. Тут маємо подачу великої кількості інформації та знань у дуже цікавий і привабливий спосіб. У багатьох фрагментах це справді жвава оповідь із захопливими моментами, написана іронічно, а такий підхід зовсім не типовий, особливо для цього предмета досліджень».
Після нагородження в бліц-інтерв’ю для програми «У дзеркалі історії» Пйотр Гурштин прокоментував важливість нагороди «Східного огляду»:
«Ця нагорода є важливою. Річ у тому, що для людей у Польщі, які займаються й цікавляться східною тематикою в широкому значенні цього терміну, тобто і Росією, і Україною, і іншими країнами, що лежать на схід від Польщі, а також польською спадщиною, знаною як "Східні креси" Центр досліджень Східної Європи є найважливішим орієнтиром. Відзнаки цього осередку мають особливу вагу.
Для мене це важливо як для людини, яка розпочала навчання у 1990 році. Мене завжди цікавила східна тематика, і я одразу знав про існування Центру досліджень Східної Європи існують. Слід також пам’ятати, що осередок також має опозиційне коріння і діяльність у підпіллі. У часи, коли в Польщі не можна було вільно це досліджувати, існувало таке легендарне середовище часопису "Obóz".
Отже, це дуже важлива точка на науковій мапі Польщі, на цій мапі, яку можна назвати сходознавчою».
Автор книжки «Чому росіяни інші? Історія російської ментальності» наступним чином відповів на питання: наскільки росіяни інші, ніж європейці, і що вони собою являють в цивілізаційному плані?
«Безперечно, це цивілізація, яку можна назвати гібридною, такою, що має давні корені, відмінні від решти Європи.
Пізніше, звісно, настав час Петра І, період європеїзації — усе це певним чином перепліталося. Але 24 лютого 2022 року ми всі побачили, що певні способи мислення росіян, їхнє розуміння світу та підходи до розв’язання конфліктів є іншими. Багато людей на Заході, зокрема й у Польщі, коли почалася ця війна, казали: як так? Це ж нераціонально. Це нераціонально з погляду ментальності людей Заходу, поляків, гадаю, також і українців, але росіяни мають іншу раціональність.
Для них це, на жаль, було доволі природно, про що свідчить постійно високий рівень, справжньої підтримки влади Володимира Путіна. Саме це стало для мене головним імпульсом написати цю книгу. Це спроба пояснити читачам, що деякі стереотипи щодо Росії є хибними або принаймні неточними; що численні подібності між російською культурою та культурою Польщі чи інших західних країн можуть вводити в оману.
Адже фундамент є іншим, і саме ці основи значною мірою визначають відмінність мислення, яка призводить до таких, а не інших рішень влади. А тамтешнє суспільство, з одного боку, є пасивним, а з іншого — приймає цей спосіб мислення, виразно імперський. Інакше кажучи, воно часто компенсує власні особисті невдачі, бідність і низький соціальний статус тим, що світ боїться цієї імперії. Це радше психологія, ніж політика, але саме так воно і є».
Слід сказати, що цьогоріч журі нагороди Східного огляду відзначило дві праці в категорії «Популяризації східної тематики». Поруч з Пйотром Гуршином таке ж відзначення отримала Еліс Люген за книжку «ЗАТО. Закриті міста у Радянському Союзі і Росії».
Це репортаж про закриті міста Радянського Союзу і сучасної Росії, які відсутні на картах і функціонували та функціонують в умовах суворої секретності.
Книжка розповідає про їхнє виникнення у зв’язку з розвитком військово-промисловим комплексом, особливо пов’язаним з ядерною, хімічною і бактеріологічною зброєю. Це оповідь про специфічне повсякденне життя мешканців, систему контролю та ізоляції, а також про те, як ці міста змінилися після розпаду СРСР.
Слід наголосити, що Еліс Люген є літературним псевдонімом за яким ховається невідома польська журналістка і перекладачка. Авторка, яка побажала приховати своє ім'я не прийшла на вручення їй нагородного диплому «Східного огляду», який від її імені взяла директор відділу промоції, видавництва Czarne, де вийшла друком книжка «ЗАТО. Закриті міста у Радянському Союзі і Росії».
Лаудаційну промову підготував історик, професор Войцех Матерський, яку з огляду на його відсутність на церемонії, зачитав віцедиректор Центру східних досліджень Іренеуш Май. Зокрема була дана така оцінка цій публікації:
«Згадані в назві закриті міста Росії є унікальною спадщиною минулого і водночас невід’ємною частиною сучасності. Як зазначає авторка, в них досі ізольовано близько мільйона громадян Російської Федерації. Технічний прогрес і супутникове спостереження вже не дозволяють приховувати їх існування, однак їхній статус майже не відрізняється від часів Холодної війни — вони й надалі залишаються закритими.
Водночас це сучасні, добре оснащені й у всіх сенсах привілейовані центри, що концентрують найвидатніших науковців і відіграють провідну роль у зміцненні військового потенціалу держави. Ймовірно, стрімкий прогрес у виробництві дронів, які варварськи застосовуються проти України, також тісно пов’язаний із їхнім функціонуванням.
Захопливу тематику радянських і російських закритих міст авторка намагається, і доволі успішно, представити комплексно як у контексті їхнього виникнення, кількох десятиліть існування, так і сьогодення. Вона, як ніхто інший, заглиблюється в цю проблематику, зібрала й поєднала її фрагменти та епізоди, впорядкувала послідовність фактів і підсумувала їх добре задокументованими висновками.
У результаті постала синтеза наявних знань про ЗАТО, яку практично неможливо оминути в майбутніх спробах наукового осмислення цієї теми».
В рамках премій «Східного» огляду існує також окрема нагорода. Нагорода імені Александра Гєйштора. Її мета — вшанування осіб та інституцій, які мають визначні заслуги у східній проблематиці, у сфері наукових досліджень, організаційної діяльності та міжнародної співпраці.
Відзнака є у вигляді бронзової плакетки з зображенням видатного польського історика, професора Александра Гєйштора, запроєктована Густавом Зємльою, професором Академії образотворчих мистецтв у Варшаві.
За 2025 рік нагородою імені Александра Гейштора була присуджена Львівські національні картинні галереї імені Бориса Григоровича Возницького. Лаудиційний лист від імені відсутнього віцедиректора Королівського замку на Вавелі — Державного зібрання мистецтва зачитав його представник Міхал Міхальський.
В лаудації підкреслено виняткове значення інституції лауреата нагороди:
Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького є культурною інституцією особливого значення в українському музейництві. Вона також добре відома в Польщі.
Це зумовлено як рівнем зібраних творів мистецтва та історичних пам’яток, так і діяльністю її працівників. Своїм нинішнім обличчям ця установа завдячує винятковій людині — Борису Возницькому, який у 1962 році очолив її і протягом наступних 50 років здійснював керівництво. Упродовж його директорства музей перетворився з відносно невеликої установи на велику інституцію з кількома філіями у Львові, зокрема, Палацом Потоцьких, Музеєм Пінзеля, Музеєм "Русалки Дністрової", а також поза його межами, створеними в замках у Золочеві, Олеську, Жовкві та Підгірцях.
Не викликає сумніву, що діяльність Львівської національної галереї мистецтв і постать її патрона вплинули на зміну у розумінні культурної спадщини — не як небажаного, чужого спадку, а як спільного добра, що заслуговує на опіку як Польщі, так і України, а також на нічим не обмежені можливості для наукових досліджень і популяризації. Саме це слід визнати найважливішим результатом нашої співпраці.
На отримання нагороди імені Александра Гєйштора до Варшави особисто прибув Тарас Возняк — директор Львівської національної картинної галереї імені Б.Г.Возницького.
Диплом Спеціальної нагороди професора Алєксандра, яку отримала Львівська національна картинна галерея ім.Б.Г.Возницького. foto: Studium Europy Wschodniej UW
Після церемонії у коментарі для програми «У дзеркалі історії», він таке сказав про цю високу відзнаку і її значення для очолюваної ним інституції:
«Ця нагорода для нас важлива з огляду на кілька аспектів. Перший аспект – це оцінка праці великої культурної інституції — Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Це двадцять окремих музеїв, цілий архіпелаг музеїв. І, напевно, це найбільша музейна інституція не тільки в Україні, а, можливо, навіть і в Центральній Європі з огляду на свою величину, а також на надзвичайно великі зібрання музейних предметів, які ми маємо.
Друга причина, з огляду на яку ми тішимося, полягає в тому, що цього року ми входимо в сторіччя з дня народження Бориса Григоровича Возницького, який дуже багато долучився до розбудови нашої інституції. Тим більше приємно, що саме в цей рік ми отримуємо відзнаку професора Гєйштора у Варшаві.
І третя важлива причина — це те, що значною мірою в аргументації щодо присудження нам цієї нагороди було покладено в основу працю нашого колишнього головного зберігача Ігоря Хомина, який рік тому відійшов від нас, але залишив по собі величезний корпус наукових праць, виданих у найпрестижніших видавництвах тут, у Польщі, українською і польською мовами паралельно. Це, зокрема, великий ілюстрований каталог портретів, які є у Львівській національній галереї мистецтв.
Крім того, існують томи, присвячені монетам, плакеткам, медалям, а також томи, присвячені різьбі, тобто скульптурі, пластиці, які зберігаються у нас.
І в цьому сенсі ми дуже тішимося, що до річниці його відходу з цього світу ми отримали таку велику нагороду, де спеціально зазначено, що вона також присуджена за заслуги Ігоря Хомина».
Спеціальну премію «Східного огляду» за сукупність наукових і творчих досягнень отримав видатний дослідник історії Великого князівства Литовського, професор Кшиштоф Пєткевич.
Запрошуємо прослухати прикріплений звуковий файл.
Матеріал підготував Назар Олійник