Близько 100 провідних дослідників, члени урядів Польщі й України, дипломати, громадські діячі взяли участь у триденному Польсько-українському історичному конгресі в Баранові Сандомирському, який без перебільшення можна розглядати як одну з важливих віх у діалозі щодо минулого двох країн.
Організаторами заходу виступив Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського та Український інститут національної пам’яті за участі Інституту національної пам’яті Польщі. Конгрес був приурочений до 120-ї річниці від народження Юліуша Мєрошевського, який спільно з Єжи Ґєдройцем був творцем концепції співпраці Польщі і підтримки незалежності України, Литви і Білорусі як запоруки протидії імперській Росії.
Конгрес пройшов 7-9 травня у мальовничому ренесансному палаці, який називають «маленьким Вавелем». Його висвітлювали численні ЗМІ з обох країн, де був і я як представник УСПР. Це була інтенсивна та вкрай плідна академічна дискусія, яка охоплювала цілий історичний масив — від періоду Середньовіччя аж до проблем сучасної історичної політики.
У цій програмі «У дзеркалі історії» до вашої уваги висвітлюємо ключові моменти з офіційного відкриття.
Першим виступив голова Центру Мєрошевського Ернест Вицішкєвич, який сказав про ціль Польсько-українського історичного конгресу таке:
«Ми зустрічаємося тут, аби, звісно, говорити про історію, але, принаймні з моєї перспективи, не лише для того, щоб відкривати нові факти й нові інтерпретації, чого я вам щиро бажаю, а радше для того, щоб замислитися, як говорити про дуже складну історію наших народів так, аби ця розмова дозволяла нам відповідально формувати і сьогодення, і минуле. Принаймні з моєї, не історика, перспективи, це важливіше — пробачте мені це — тобто те, яким чином те, про що ви говоритимете, допомагатиме нам будувати польсько-українські відносини.
Історія — це не лише запилений архів, не лише сукупність дат, осіб та подій. Вона впливає не лише на те, як ми бачимо самих себе, але й на те, як ми сприймаємо одне одного, а також на те, як ми, наприклад, сприймаємо фундаментальну сьогодні річ — безпеку в нашому регіоні».
Після голови Центру Мєрошевського слово було надано керівнику Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Олександру Алфьорову. Він, власне, в контексті історичного минулого пригадав про загрозу для України і Польщі з боку Росії та про ідею братерства зброї у 1920 році. Очільник УІНП сказав:
«Тарас Шевченко свого часу сказав три дуже прості слова: "І мертвим, і живим, і ненародженим". І так сталося, що цю фразу дедалі більше розуміють історики. Хто такі мертві? Чи це наші предки — ті, на плечах яких ми стоїмо? Ми — живі, лише секунда в історії людства. Але головне — це ненароджені.
Шевченко цими словами сказав про ненароджених — незнаних на ім’я онуків наших праонуків. І сьогодні наша ціль — якраз думати про тих ненароджених.
Чи достатньо буде одного конгресу? Юліуш Мєрошевський і Єжи Ґедройць мали між собою понад три тисячі листів. Вони б здивувалися, якби побачили сьогоднішні WhatsApp, Academia чи LinkedIn. Але очевидно, що одного конгресу недостатньо. Це початок, це добра історія.
Ми з вами — два давні народи, два давні сусіди. Нам понад тисяча років, і нам є про що говорити. Так, є про що й дискутувати. Але у нас є про що говорити.
Я дякую цьому замку, в стінах якого сьогодні проходить конгрес. Цей замок був одним із форпостів біля Вісли. Кому, як не полякам, знати, що таке лівий берег Вісли. Так само, як ми разом дізналися про це у 1920 році. Минуло сто років, змінилися чотири покоління, але реальність підказує, що ворог — той самий».
Після цього Олександр Алфьоров вручив голові Центру Мєрошевського Ернесту Вицішкєвичу символічний подарунок в дусі польсько-українського братерства перед лицем спільного ворога.
«Від Українського інституту національної пам’яті у нас є маленький презент для Центру Юліуша Мєрошевського. Я покажу його. Хотів відкрити, але закрив. Тут написано, пане Ернесте, польською. А це — предмет 1922 року, який прийшов завдяки польському хабу. Це та гільза, на якій є дуже відоме гасло: «За нашу і вашу свободу». І це предмет із часу, коли наші воїни звільняли Святогірськ, Святогірську лавру — один із центрів православ’я в Україні. І надзвичайно приємно цей символічний презент передати Центру Юліуша Мєрошевського з подякою за організацію», — зазначив Олександр Алфьоров.
Як вже було згадано, Польсько-український історичний конгрес проходив у мальовничому замку в Баранові Сандомирському. Ця будівля належить Національному агентству розвитку промисловості, яка підлягає Міністерству державних активів. І, власне, в ролі господаря місця виступила державний секретар цього відомства Еліза Зайдлер, яка підкреслила політично-суспільний і дипломатичний контекст цієї ініціативи:
«Історія — це сфера, яка потребує не лише знань і дослідницького фаху, але також відповідальності, розсудливості та чутливості.
Польсько-український історичний конгрес є виразом переконання, що саме через таку сумлінну розмову про минуле ми можемо будувати кращі підвалини для взаєморозуміння та кращі основи для взаємної співпраці в майбутньому».
Водночас державний підсекретар Міністерства культури і національної спадщини Польщі Марек Кравчик підкреслив, що діалог довкола сторінок минулого, зокрема і тих важких, не повинен бути підпорядкований політичним інтересам і потребі моменту. Так само він звертає увагу на загрозу спрощення складнощів історичного процесу:
«Трапляється, що історія підпорядковується наперед прийнятим тезам відповідно до власного бачення майбутнього. Не приховую, що я є противником використання історії всіма сторонами політичного спору. Спрощення історії або підпорядкування її одній нарації абсолютно унеможливлює її розуміння.
Подібним чином діє і безрефлексивне застосування схем, які ігнорують контекст епохи та складність суспільних відносин. З точки зору інтересів Польщі та України такий підхід є особливо невигідним. Він може поглиблювати напруження та ускладнювати співпрацю, приносячи користь тим, хто зацікавлений у нашому поділі».
Звертаючись до учасників Польсько-українського історичного конгресу у Баранові Сандомирському, заступник міністра-закордонних справ України Олександр Міщенко висловив своє глибоке переконання, що фахові дослідники у стані дати польському і українському суспільствам остаточну відповідь щодо причин і оцінок кривавого конфлікту часів ІІ світової війни і післявоєнного періоду, що є найбільш проблемним моментом у двосторонніх відносинах:
«Ми віримо в те, що той інтелект, який є у ваших роботах, дасть можливість знайти істину. І ми всі готові прийняти правду, якою б трагічною вона не була. Ми розуміємо, що, на превеликий жаль, у нас були такі сторінки в історії.
У 1920 році пліч-о-пліч українці й поляки боронили Україну і Польщу, вмирали один за одного. Я абсолютно впевнений, що хтось закривав тілом друга, хтось — побратима. Тобто було абсолютне єднання і відчуття, що якщо ми не вистоїмо зараз, нас не буде обох. Що сталося через 23 роки, що ми з жорстокістю вбивали один одного? Воно ж не могло взятися просто так».
Дипломат підкреслив, що Кремль і російська дезінформація всіма силами стараються антагонізувати поляків і українців, аби зруйнувати партнерство Польщі і України. І в цьому сенсі активно використовують тему Волині й інших кривавих сторінок минулого:
«Росія використовує всі тяжкі моменти — без заперечень. Абсолютно будьте впевнені, що сьогодні в ФСБ сидять люди і, можливо, слухають нашу конференцію. І думають, яким чином використати те, де ми з вами зараз будемо чіплятися один до одного, як це ще підкинути, щоб посварити нас. Саме так було всі попередні роки. Вони чітко усвідомлюють: Польща — це наш надійний військовий союзник сьогодні. Це наш хаб. Це наш тил, який дає нам можливість боротися».
Тим часом голова Комісії закордонних справ Сейму Республіки Польща і водночас член організаційного комітету заходу професор Павел Коваль наголосив на важливості відділити гуманітарні, політичні питання від професійного дискурсу дослідників. Він наголосив на позитивних моментах і досягненнях останніх двох років, зокрема це стосується пошуково-ексгумаційних і меморіальних заходів, які проводить Польща на території Україні:
«Цього року відбудеться Конференція з відбудови України — найбільша світова подія, присвячена бізнесовому аспекту відбудови України.
Цього року фактично тривають ексгумації, пошуки. Від минулого року ми також можемо — за що ми дуже вдячні — з честю і шаною поховати як жертв Волинської різанини, так і жертв німецької окупації часів Другої світової війни. Для нас це було дуже важливо, особливо в цій частині країни. Багато людей, присутніх у цій залі, доклалися до цього, і я просто по-людськи хотів би вам за це подякувати».
Присутній на Польсько-українському конгресі істориків у Баранові Сандомирському посол України у Республіці Польща Василь Бонднар у коментарі програмі «У дзеркалі історії» підкреслив виняткове значення цього заходу для польсько-українського діалогу щодо минулого:
«Насправді такого конгресу не було вже декілька років. І сьогодні ми бачимо тут найбільш відомих українських і польських істориків, представників урядів двох країн, представників місцевих органів влади — тих, кого раніше ми не збирали разом.
Протягом тривалого часу такого діалогу не було. А насправді ми потребуємо його практично щороку. Ми потребуємо системності, потребуємо доброї розмови, діалогу, дискусії, щоб краще розуміти один одного, щоб наводити одне одному аргументи й факти, за допомогою яких можемо доводити, що наша спільна історія — це не тільки трагічні сторінки, але й великі перемоги, співжиття, можливості творення чогось спільного і багато іншого, що, думаю, ми сьогодні й протягом цих днів маємо можливість обговорити».
Після офіційного відкриття і перед початком роботи дослідників відбувся брифінг віцеголови Центру Мєрошевського Лукаша Адамського і голови УІНП Олександра Алфьорова.
Лукаш Адамський, який 12 травня став головою Центру Мєрошевського, наголосив, що конгрес є важливим сигналом історичного діалогу:
«Це сигнал того, що і Польща, і польські історики, і Україна як держава, і українські історики перебувають у діалозі, а діалог потребує зустрічей, потребує взаємодії.
І я дуже радий, що так багато польських і так багато українських істориків поділяють це переконання, що потрібно розмовляти. І я дуже радий, що Український інститут національної пам’яті, очолюваний паном головою, Олександром Алфьоровим, також, як я вважаю, поділяє цей підхід — що потрібно розмовляти».
Зі свого боку Олександр Алфьоров сказав таке про цю ініціативу:
«Основне, що я хочу сказати про цей Конгрес: на ньому присутня нова генерація істориків. Але у нас був розрив у спілкуванні між молодими істориками, бо тема ХХ століття певний час була закрита для міжнаукового спілкування.
Тому це один із найважливіших факторів нашої сьогоднішньої зустрічі. Ми спілкуємося, ми відкрили двері назустріч одне одному. І результат цього Конгресу, я переконаний, приведе до наступного Конгресу, до створення інших майданчиків, які відкриють нове якісне спілкування — і в контексті академізму, і в контексті наукової етики».
Після брифінгу віцеголова Центру Мєрошевського відповів на запитання програми «У дзеркалі історії». Зокрема про те, як історикам ширити ідею критичного осмислення і діалогу в умовах кризи авторитету академічної науки на тлі стрімкого розвитку соцмереж і технологій, коли голос самозваних історичних блогерів нерідко важить більше, ніж думка заслуженого дослідника. Лукаш Адамський:
«Як на мене, треба розмовляти з людьми, треба мати також власні соцмережі, треба старатися здобути ці звички — говорити про історію не тільки в академічному ключі, але й популярною мовою.
Натомість інша тенденція, коли, як я бачу у певних своїх колег, люди замикаються в таких "баштах зі слонової кості" й обмежують дискусії лише фаховими журналами чи академічними конференціями, не призведе до того, чого ми прагнемо — тобто до кращого знання суспільством справжньої історії.
Але щоб це змінити, по-перше, треба змінити менталітет багатьох академічних істориків, а по-друге — критерії оцінювання їхньої праці.
Популяризація, подкасти, виступи в ЗМІ жодним чином не враховуються при оцінці того, наскільки вони були продуктивними науковими працівниками. І щоб це змінити, треба було б трохи змінити певне законодавство в Польщі. А в Україні, наскільки мені відомо, існують дуже подібні проблеми».
І ще одним запитанням до Лукаша Адамського було питання про проблеми невігластва серед журналістів і необізнаності щодо історичних питань, які їм доводиться часто висвітлювати. Ось як він бачить можливе вирішення цієї проблеми:
«Треба також допомагати журналістам підбирати правильну термінологію, допомагати їм краще розуміти перебіг певних історичних подій. Але викликом є те, що дуже часто журналісти приступають до написання своїх матеріалів і статей уже з певною тезою.
Тут необхідна співпраця академічних істориків із журналістами, але необхідно також, я думаю, боротися за те, щоб якість журналістських матеріалів була кращою. І я не кажу, що це проблема лише Польщі чи тільки України — це проблема сучасного світу і сучасної журналістики».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник