Цьогоріч накладом Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету в межах серії Bibliotheca Europae Orientalis вийшла друком важлива публікація, присвячена спільній польсько-українській історії — «Спільні місця пам’яті України і Польщі. Офіційна і культурна дипломатія». Її автором є професорка Ірина Матяш — працівниця Центру досліджень України, який діє при Центрі східноєвропейських досліджень Варшавського університету, очолюваного її засновником і директором Яном Маліцьким.
Це довідкове видання енциклопедичного типу присвячене спільним місцям пам’яті в Польщі та Україні, пов’язаним із розвитком дипломатичних відносин, постатям співробітників дипломатичної та консульської служб Польщі й України, участі дипломатів у проєктах публічної дипломатії, а також особам, які сприяли представленню Польщі та України у світі.
Публікація містить інформацію про розташування українських дипломатичних місій та державних установ у Польщі, польських дипломатичних місій і консульств в Україні у 1918 — 1991 роках, місця поховання українських і польських дипломатів та осіб, які співпрацювали з дипломатичною службою. Це теж відомості про ексгумацію та перепоховання осіб, які сприяли представленню Польщі та України у світі.
У довіднику «Спільні місця пам’яті України і Польщі. Офіційна і культурна дипломатія» можна знайти інформацію про меморіальні дошки та пам’ятники державним діячам і працівникам дипломатичної служби, а також про спільні пам’ятники, створені для вшанування та історичного осмислення українського й польського народів, і про вулиці з символічними назвами на честь польських діячів в Україні та українських діячів у Польщі.
Презентація цього видання відбулася у Варшавському університеті.
Foto: Виступ посла України в Польщі Василя Зварича на презентації книжки професорки Ірини Матяш у Варшавському університеті. Сидять зліва на право (директор Центру східноєвропейських досліджень Ян Маліцький, експосол РП в Україні проф. Хенрик Литвин, проф. Ірина Матяш)
Модератор заходу професор Хенрик Литвин, який у 2011 — 2016 роках був послом Республіки Польща в Україні, зазначає, що книжка Ірини Матяш — це піонерська праця у своїй галузі:
«Вона окреслює напрями, якими, можливо, нам доведеться рухатися ще дуже довго. Така робота потребує надзвичайно детальних, кропітких і тривалих польових досліджень або ж залучення потужного кола фахівців, які займаються локальною проблематикою.
Я певною мірою обізнаний із цією тематикою, оскільки працював в Україні. Деякі з наведених статей присвячені окремим місцям пам’яті, у відкритті яких я навіть брав участь. Пам’ятаю багато з цих місць, однак про існування багатьох інших не мав жодного уявлення, бо вони масово з’явилися вже пізніше, після мого від’їзду з України, тобто після 2016 року».
Експосол Республіки Польща в Україні торкнувся одного з таких місць пам’яті, про яке згадується у книжці професорки Матяш, і навів приклад з власного дипломатичного досвіду під час своєї місії в Україні:
«Тут є стаття про меморіальну дошку Юзефа Пілсудського в Харкові. Вона багато-багато років висіла в Генеральному консульстві Республіки Польща в Харкові — на стіні біля сходів. Після того, як її було виготовлено на перше замовлення, виявилося, що встановити її десь у публічному просторі не вдається. Потім консули дуже довго докладали зусиль, щоб це стало можливим, і зрештою нам це вдалося. Був навіть момент, коли я сподівався, що це стане останнім акордом моєї роботи в Україні і що відкриття дошки відбудеться в серпні 2016 року.
Я навіть наполягав на цьому, але зрештою погодився з цілком очевидним аргументом: дошка мала бути встановлена в університеті, а отже церемонію відкриття потрібно було проводити під час навчального року. Оскільки наприкінці серпня я вже залишав Україну, то про інший варіант не могло бути й мови. Тому я, так би мовити, залишив цю справу своєму колезі й наступнику — Яну Пєклу, який завдяки цьому мав прекрасну інавгурацію».
Під час презентації енциклопедичного довідника «Спільні місця пам’яті України і Польщі. Офіційна і культурна дипломатія» до дискусії у дистанційному режимі підключилися його рецензенти — професори Алла Атаманенко (Національний університет «Острозька академія») та Владислав Верстюк (Інститут історії України НАН України).
Професорка Атаманенко наголосила на високому фаховому рівні книжки, яка, за її словами, є важливим внеском в осмислення польсько-української історії:
«Ми все ще шукаємо точку дотику. Тобто ті моменти, які пов'язують українську історію, польську історію. Такими точками дотику, за словами відомого французького історика П'єра Нора, є місця пам'яті. І ці місця пам'яті, вони можуть стати місцями сили, якщо знати, що з ними пов'язане.
Це — знання, це є підставою для подальшого поступу щодо тих точок дотику, які дають розуміння, розуміння історичного підґрунтя для подальшого розвитку.
Дослідження Ірини Матяш — це дослідження про дипломатію, це дослідження про дипломатів, про дипломатичні відносини, про взаємну презентацію Польщі і України в наших державах.
Частина історичної пам'яті вже маркована в Польщі, маркована в Україні, маркована пам'ятними дошками і знаками. Ця спільність збережена в назвах вулиць і площ. І я сподіваюся, що це маркування буде продовжено».
Професор Верстюк, зі свого боку, віддав належне колосальній роботі по збору і впорядкуванню матеріалу, здійсненій Іриною Матяш під час своїх польових досліджень в Україні і в Польщі:
«Я сам підготував кілька довідників і знаю, що це значно складніше, ніж написати якусь нарративну оповідь, бо це вимагає неймовірно великих пошуків. У випадку з пані Іриною це поїздки практично по всій Україні і по всій Польщі. Вона сама зробила велику кількість фотографій, які поміщені в цій книжці. Ну, і це тексти, є зовсім розлогі тексти, які можна сказати є енциклопедичними довідками. Це вже більше, ніж просто довідник. Я думаю ця книжка буде корисна і для дипломатів, разом з тим і для пересічного читача».
Тим часом сама авторка під час презентації подякувала директору Центру східних досліджень Варшавського університету Яну Маліцькому за видання її книжки польською мовою. Її українська версія вийшла два роки тому. Подяка була висловлена також міністру закордонних справ Андрію Сибізі та послу України в Республіці Польща Василю Боднару.
Ірина Матяш зазначила ряд аспектів щодо змісту своєї публікації і те, що саме є цими місцями пам’яті польської і української дипломатії:
«Йдеться саме про будівлі польських дипломатичних місій і консульств в Україні у 1918 — 1991 роках, адже наші дипломатичні відносини не почалися у 1991 році — вони мають сторічну історію. Також йдеться про будівлі, місця поховань українських і польських дипломатів та діячів, які співпрацювали з дипломатичною службою, про місця пам’яті, пов’язані з діяльністю Міністерства закордонних справ, а також із реалізацією місії культурної дипломатії Українською республіканською капелою під керівництвом Олександра Кошиця, про місця народження, освіти та професійної діяльності державних діячів і представників української та польської дипломатії — як офіційної, так і культурної».
Позначення місць пам’яті є найчастіше ініціативою польських або українських державних лідерів, дипломатів, польської громади в Україні та української громади в Польщі.
Дослідниця відзначила зусилля послів України та Польщі в маркуванні таких місць і їх популяризації серед громадської думки двох країн:
«До важливих кроків культурної дипломатії можна віднести зусилля посла України Дмитра Павличка щодо встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку. Саме цей пам’ятник ми сьогодні бачимо у Варшаві. Також він підтримував ініціативу зі спорудження пам’ятника Юліушу Словацькому в Києві.
З ініціативи посла України Олександра Моцика в парафіяльному костелі святого Станіслава в Жидові було встановлено меморіальну таблицю Міхалу Тишкевичу — першому послові України при Святому Престолі.
Багато можна говорити і про акцію "Полум’ям братерства", пов’язану з діяльністю пана посла Андрія Дещиці. Це теж активні зусилля щодо встановлення пам’ятних знаків героям Січневого повстання 1863 року, видатним національним героям і польським громадським діячам в українських містах, а також щодо включення вже позначених місць пам’яті до меморіальних заходів, які здійснювали польські дипломати в Україні.
Під дипломатичним патронатом відбувалося присвоєння назв вулицям в українських містах, а також встановлення меморіальних таблиць. Значних зусиль для позначення місць пам’яті польської дипломатії та польсько-українських контактів доклали посли Польщі в Україні: Хенрик Литвин, Ян Пєкло, Бартош Ціхоцький, Генеральний консул Республіки Польща у Вінниці Даміан Цярцінський та інші».
Професор Матяш розповіла також про одне місце пам’яті у Варшаві, яке вкрай важливе в контексті боротьби поляків і українців проти більшовицької Росії в межах союзу Пілсудського та Петлюри, але яке досі чекає відповідної меморіальної дошки, що особливо важливо з огляду на 100-річчя з часу вбивства Головного Отамана:
«13 лютого 2019 року на будинку, в якому в 1919 — 1920 роках розміщувалася Українська військова місія у Варшаві, урочисто відкрили меморіальну таблицю з ініціативи Посольства України. Це той самий будинок на вулиці Мокотовській, у якому в 1922 — 23 роках проживав Симон Петлюра.
Офіційне представництво УНР у Польщі було створене у 1919 році, а його очолив міністр юстиції та міністр закордонних справ УНР Андрій Лівицький.
Проте на цих двох будівлях — будинку, де мешкав Петлюра, і будинку, де розташовувалася не лише дипломатична місія, а й Міністерство закордонних справ України, оскільки Лівицький був не тільки послом, а й міністром закордонних справ, — досі немає меморіальних таблиць, хоча самі таблиці вже виготовлені.
На мою думку, в рік, коли ми вшановуємо пам’ять Симона Петлюри, вбитого сто років тому в Парижі, варто об’єднати наші зусилля, щоб ці таблиці були встановлені у Варшаві».
На презентації енциклопедичного довідника «Спільні місця пам’яті України і Польщі. Офіційна і культурна дипломатія» професорки Ірини Матяш був присутній посол України у Республіці Польща Василь Боднар, який у коментарі для програми «У дзеркалі історії» таке сказав про це видання:
«Мені здається, це добрий початок. Попри ті справи, які пані Ірина попередньо робила, ми відкриваємо нову сторінку в наших відносинах, де показуємо частину тих місць пам'яті, які мають позитивну конотацію, куди ми маємо звертати увагу наших студентів, викладачів, тих, хто цікавиться спільною історією, людей широкого загалу.
Тому що досить часто буває так, що, наприклад, громадяни України мешкають в якомусь місті і не знають, чи, наприклад, в Тарнові був уряд Української Народної Республіки, де мешкав Петлюра, чи якісь інші історичні місця, які надають досить серйозні емоційні прив'язки до того часу, коли Україна пробувала вибороти свою незалежність або коли допомагала Польщі боронити свою незалежність від більшовицької напасті. Але також дуже багато того, чого ми ще не знаємо, чого треба досліджувати. І мені здається, пані професор Матяш відкрила дорогу до того, щоб ми з обох сторін змобілізувалися. І доданою вартістю цієї книжки є те, що там є місця пам'яті з обох сторін — ті, які є в Україні, ті, які є в Польщі».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник