Польсько-український історичний діалог знову опинився у кризі. Назва одного з підрозділів ЗСУ на честь героїв УПА, дискусія навколо Ордена Білого Орла та гострі політичні заяви спричинили нову хвилю напруження між Києвом і Варшавою. Чи справді історична пам’ять стає заручницею політики? Якими можуть бути наслідки нинішньої кризи для стратегічного партнерства України та Польщі, і чи є вихід із цієї ситуації?
Про це у розмові з директором Центру Мєрошевського Лукашем Адамським. Центр Мєрошевського — державна установа. Його місія — ініціювати, підтримувати та реалізовувати діяльність, спрямовану на розвиток співпраці між Польщею та народами Східної Європи. За словами Лукаша Адамського, обидві країни сильно втрачають на цьому конфлікті. Тож треба думати, як разом будувати майбутнє.
«Емоції ніколи не є добрим вчителем чи радником для політиків. Тому найкраще, що можна зробити — це кілька тижнів не дискутувати. Зупинити ескалацію і потім відновлювати довіру. Поставити відносити на паузу. Не коментувати і думати, як через дипломатів, журналістів і людей доброї волі відновлювати довіру.
Питання історії — це щось інше, ніж питання політики пам'яті. І цей конфлікт виник, бо він стосується не лише інтерпретації історії, а стосується майбутнього. Україна окреслює своє право як суверенної країни. І може суверенно окреслювати, які інтерпретації можуть бути у школах, кому ставити пам'ятники, які мають бути цінності історії показані майбутньому поколінню українців. Це право України. Але тоді Польща також може суверенно на це відповідати. Дві парадигми мислення майже не мають спільних точок», — наголосив директор Центру Мєрошевського.
Послухати програму можна у доданому файлі.
Світлана Мялик