Казахстанський учений українського походження, доктор історичних наук і професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін у Костанайському університеті, а також відомий громадський і політичний діяч Казахстану, Дмитро Легкий пропонує дивитися на історію депортацій у Казахстані не лише через призму репресій, а й через подальшу долю депортованих і їхній внесок у розвиток науки й освіти.
За його словами, у 1936 році під час депортацій, які оцінюються як депортації поляків, із Західної України та Західної Білорусі депортували також українців, євреїв і німців. Частина депортованих і їхніх дітей згодом працювала у Костанайському учительському інституті, дослідження про історію якого видав Дмитро Легкий. Професор наводить приклад першого набору на німецьке відділення факультету іноземних мов: із 28 прізвищ 26 були німецькими, а ще кілька — українськими.
На міжнародній конференції в Караганді він запропонував тему про поляків і корейців — викладачів Кустанайського учительського інституту, наголошуючи, що багато з них були членами КПРС.
Одним із ключових прикладів професор називає першого кандидата наук у Кустанаї — поляка Сташевського, географа, який досліджував область, написав працю з економічної географії, а його дисертація, присвячена природним копалинам, у той час була засекречена. Попри війну, Сташевський захистив її у 1944 році, а згодом виїхав до Томська, де перебувала його дружина-медик.
Дмитро Легкий також згадує шістьох доцентів і кандидатів наук єврейського походження, які приїхали до Кустаная в червні–липні 1941 року. Серед інших прикладів він називає Михайла Бахтіна, який перебував у Кустанаї з 1934 до 1937 року і працював викладачем.
На думку професора, тоталітарна система не лише репресувала та депортувала людей, а й уміло використовувала їхні знання та професійні здібності. Саме тому, вважає він, не варто однозначно оцінювати депортовану інтелігенцію як «зрадників» або «прислужників» режиму.
Говорячи про подальшу долю депортованих поляків, Легкий зазначає, що після дозволу на вільне пересування по Казахстану близько 5 тисяч із 8 тисяч поляків опинилися в Кустанаї. Їх охоче брали на роботу аптекарями, інженерами та викладачами.
Професор наголошує, що депортовані представники різних національностей стали частиною радянської системи, а водночас сприяли формуванню казахської інтелігенції. Він наводить і приклад корейського парторга, який приймав до партії казахів, українців та росіян, а також польки Марії Подворської, яка до 1949 року була парторгом.
Професор Дмитро Легкий визнає, що його погляди не є загальноприйнятими, однак закликає не оцінювати історію лише категоріями «хороший — поганий» і «чорне — біле»:
«Будь-який викладач, будь-який службовець, який виявився гвинтиком, як ми говоримо, усі вони були вбудовані у цю систему. І випускники історичного, припустимо, факультету, незалежно від того, хто був за національністю, поляк чи єврей, чи навіть кореєць, ставали згодом вчителями історії, їм давали квартири. Чому? Оскільки випускники історичного факультету, — це була політична радянська еліта.
Розумієте? І їх вбудовували у цю систему. І їм одразу автоматично квартиру надавали поряд із першим секретарем райкому партії. Як вам? Ось вам депортація.
Тому я говорю, не можна однобоко підходити. У жодному разі. І записувати у вороги-зрадників весь цей численний, між іншим, прошарок інтелігенції, не можна».
До цього інтерв'ю додам, що різноманіття поглядів і можливість їх обговорювати втрачають сенс там, де починаються геноцидна політика та вбивства.
Запрошую послухати розмову в доданому звуковому файлі або в подкастах.
Сніжана Чернюк