У суботу в Сочі відбулася зустріч президентів Білорусі та Росії. Однак під час анонсованих, як переломних перемовин, Лукашенка і Путін не підписали жодного із кільканадцяти «інтеграційних» документів. І хоча білоруський лідер заявив, що не дозволить будь-кому «поглинути» його країну, однак оглядачі наголошують, що Кремль зберігає дуже сильний тиск на Мінськ.
За словами польської журналістки, директорки незалежного польського білоруськомовного телеканалу «Белсат» Аґнєшки Ромашевської-Ґузи, у відносинах між Білоруссю та Росією слід говорити не про «перелом», а радше про «пришвидшення тривалого шляху пережовування і проковтування» Білорусі Росією. Питання тільки, наскільки далеко така «інтеграція» піде? За словами Ромашевської-Ґузи, є декілька основних підстав цього процесу:
«Першим основним мотивом є те, що Білорусь – це країна, яку багато років дотує Росія. Білоруська економіка дотується низькими цінами на енергоносії. Багато у чому це така колгоспно-неефективна комуністична економіка. Росія не дуже виявляє бажання постійно підтримувати грошима цю економіку і має намір підвищувати ціни на газ та енергоносії. І на це не хоче погоджуватися Лукашенка. Але завжди, коли є неприйнятна пропозиція, то її можна ще більше загострити, мовляв: „ну якщо Тебе не влаштовує ця пропозиція, то я маю ще більш неприйнятну у такому випадку”. Але більш важливою причиною є внутрішні проблеми і Путін постійно шукає ідей для якихось кроків за кордоном. І схоже, що його громадянам нині вже недостатньо тільки Сирії або України, де найближчим часом йому вже так просто військово нічого не вдасться зробити, показавши нібито „успіхи”. Натомість Білорусь для нього насправді є „ефектним шматком”».
За словами Аґнєшки Ромашевської-Ґузи, для Путіна «об’єднання» з Білоруссю може стати черговою пропагандою на курс «збирання руських земель». Тим більше, як зауважує вона, це європейська частина і «ворота до Європи» для Росії:
«Білорусь розташована безпосередньо на російській брамі до Європи, що географічно навіть називають „смоленською брамою”. Для Росії це теж амбітна справа, адже розміщення російського прикордонника у Бресті буде успіхом. Путін розраховує, що Білорусь вдасться приєднати порівняно невеликою ціною».
А тим часом 7 і 8 грудня білоруси вийшли у Мінську на демонстрації проти планів «поглиблення» інтеграції Білорусі з Росією та можливого аншлюсу. Водночас різні найновіші дослідження показують суперечливі дані щодо ставлення білорусів до можливої «інтеграції» з РФ. Професор соціологічних наук, керівник незалежного аналітичного центру, відомий білоруський політолог Андрей Вардамацькі вважає, що білоруси є одним з тих народів, у якого геополітична орієнтація є поки надзвичайно невизначеною, - зауважує Ромашевська-Ґузи:
«У чому це полягає? Наприклад, коли у Польщі проводять опитування про ставлення поляків до НАТО, то воно не суттєво змінюється. Різниця може становити 0,5-1% щомісяця. Натомість у Білорусі, залежно від ситуації, настрої можуть змінюватися навіть на 9-10% щомісяця. Наприклад, коли у Білорусі були російські військові навчання, то білоруси втратили прихильність до Росії і раптом позитивне ставлення до питання об’єднання з Росією почало зменшуватися. Натомість, здебільшого, білоруси відповідають, що природньо хочуть дружити з Росією, але, коли їх запитують, чи хочуть вони увійти до її складу – то тут вже чуємо відповідь „ні”. При цьому варто підкреслити, що Путін у Білорусі є досить популярним».
Водночас, як звертає увагу експертка Анна Марія Динер з Польського інституту міжнародних справ, Лукашенка, який постійно повторює тезу про «братню Росію», нагадує при цьому про межі цього «братерства»:
«І стосуються вони вуглеводнів, а насправді, цін на нафту та газ. Впродовж року, відколи Росія повернулася до ідеї прискореної інтеграції, Білорусь чітко заявляє: або дешевий газ і нафта, насправді, приховуючи за цим бажання мати аналогічні умови, як і російські суб’єкти господарювання, або поглибленої інтеграції не буде, хоча про це відкрито не говориться. Але важко не дивуватися тому, що якщо Лукашенка погодиться на цю поглиблену інтеграцію, тобто дасть щось Росії, а йдеться, як відомо, про ряд документів, зокрема, про спільний податковий і цивільний кодекси, створення спільної митної служби, що є дуже великими поступками, а слід теж додати, що економіка Білорусі приблизно у 29 разів менша, ніж російська, то відомо, чиї рішення будуть прийматися. І тому Лукашенка не може погодитися на це за ніщо. І тут „червоною лінією” стають згадані ціни на вуглеводні. Ніщо не вказує на те, що Росія погодиться на зменшення цін, тим більше, що вона має свої проблеми і мала би жертвувати декілька мільярдів доларів щороку. Тому Лукашенка не має виходу і мусить грати жорстко. Маємо класичний клінч».
Анна Марія Динер з Польського інституту міжнародних справ нагадує, що «Росія вже й так має багато у Білорусі і не мусить мати більше». Москві, у першу чергу, залежить на політичній та військовій інтеграції, - каже експертка і додає, що для Росії найважливіше, аби Білорусь не мала ідей під назвою „інтеграція із західними структурами, Євросоюзом, чи, не дай Боже, з НАТО”.
Тим часом розмови Лукашенка та Путіна мають продовжитися 20 грудня у Санкт-Петербурзі. Однак Анна Марія Динер сумнівається, що ці перемовини завершаться підписанням кінцевих документів, а тому переговори триватимуть значно довше.
PR24, PR2/Т.А.