X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«30 років після розпаду СРСР Росія прагне ревізіонізму та відбудови імперії»

30.11.2021 17:00
Росія у найближчі роки залишатиметься ревізіоністською державою, яка застосовуватиме військові та різні гібридні інструменти
Президент Росії Владімір ПутінPAP/EPA/MIKHAIL METZEL / SPUTNIK / KREMLIN POOL

«30 років після розпаду Радянського Союзу: спроба підбиття підсумків та прогнози» - це назва онлайн-дискусії, що відбулася у межах щорічної конференції «Польська східна політика», яку організовує Колеґіум Східної Європи (KEW). Традиційно зустріч проходить у Вроцлаві та Войцновицях, але пандемія коронавірусу внесла свої корективи і тому вона знову відбулася у гібридному форматі.

«Польська східна політика» – це щорічна зустріч експертів, журналістів, громадських діячів і політиків, яка організовується протягом 16 років і стосується основних питань політики Польщі щодо країн Східної Європи. Основна мета конференції – проаналізувати нинішню міжнародну ситуацію у контексті традиції польської східної політики та запропонувати рішення на майбутнє.

У грудні 2021 року минає 30 років від розпаду Радянського Союзу. 1991 рік – це був рік великих надій у Центрально-Східній Європі і падіння та припинення існування комунізму, що похмуро тяжів над усім демократичним світом, було сприйнято з великим ентузіазмом, бо одні країни повертали, а деякі здобували свій суверенітет. Утім, останнім часом з’явилися такі виклики, що змушують нас до роздумів, чи повністю було використано вікно можливостей, що з’явилося у 1991 році, і сьогодні це передусім загроза безпековій ситуації у контексті неоімперських зазіхань Росії.

Польська журналістка, яка спеціалізується в темах, пов’язаних із пострадянськими країнами, ведуча телепрограми «Студія Схід» Марія Пшеломєц оцінила двосторонні відносини Польщі із сусідніми країнами за ці попередні 30 років – від розпаду Радянського Союзу:

«Із Литвою, попри усі пертурбації за ці 30 років, результат є позитивним. Хоча досі є проблеми, передусім повязані із польською меншиною у Литві. Незважаючи на усі проблеми Варшави і Вільнюса, я не сподівалася, що польсько-литовські відносини можуть піти, повільно, але у дуже доброму напрямку. Звісно, не приховуймо, що Владімір Путін дуже спричинився до такого польсько-литовського зближення. У свою чергу, результат польсько-українських відносин теж, попри все, не є найгіршим. Польща на своєму рахунку має не тільки визнання першою у світі незалежності України, але й велику підтримку та роль у Помаранчевій революції. Польща має добрі відносини з Грузією, хоча і тут є певні суперечки. До активів Польщі я зараховувала би теж програму Східного партнерства, що є діяльністю на міжнародній арені, яка нині вже майже не існує, але при створенні була певним шансом. Іноді мені здається, що для Заходу Східне партнерство не було коридором до ЄС, а скоріше зачиненими дверима: маєте щось взамін, і далі – ані кроку. Росія… Чи могли ми більше використати польсько-російські відносини… Я вважаю, що Польща може мати добрі відносини тільки із демократичною Росією. Демократична Росія завершилася у 1993 році, коли Боріс Єльцин вирішив розстріляти парламент, незалежно від того, чи мав рацію, чи ні. А після виборів президента, що були зманіпульовані, ставало тільки гірше. Росія і Білорусь, як єдині з цих країн, можна сказати, зробили коло. Нині Росії дуже залежить на скасуванні всього, що сталося за ці 30 років. Тому сьогодні, можливо, такий же ж переломний момент, як і 30 років тому, за виключенням того, що він має повертати нас назад. І перспективи залежать не настільки від сили Росії, як від рішучості та зваженості Заходу, яких я не бачу. Зміни 30 років тому були можливими, бо їм сприяла міжнародна ситуація, коли на чолі двох важливих держав стали державні діячі. Сьогодні на Заході я не бачу державних діячів. Я бачу рішучого Владіміра Путіна і досить слабкий та вигідний Захід, який за ці 30 років звик, що немає загрози у вигляді Радянського Союзу, а є комфортне життя, від якого надзвичайно важко відмовитися. І нарешті для самої Польщі - її слабкістю є її ж слабка позиція на міжнародній арені».

Експослиня Польщі в Росії, ексзаступниця міністра закордонних справ Польщі, а нині керівниця аналітичного центру Інституту Стратегії 2050 докторка Катажина Пелчинська-Наленч натомість вважає, що розпад Радянського Союзу 30 років тому був черговою еманацією російської імперії і найважливіше нині зрозуміти те, ким і чим є Росія після розпаду її імперії, передусім географічно, позаяк геополітично вона є неоімперською:

«Після цих 30 років ми маємо справу з країною, яка не знайшла себе у міжнародному порядку, прагне до ревізіонізму, робить спроби максимального відновлення постімперської позиції на регіональному та глобальному рівнях, а також впливів на територіях, що були частиною Російської імперії 30 років тому та припинили бути її частиною після розпаду Радянського Союзу. Важливим є питання ситуації країн так званого пострадянського простору, який, як я вважаю, має все менше однорідних та спільних чинників. Впливи Росії на цьому просторі все ще є, але водночас ми бачимо появу та зростання політично-економічних впливів тут також інших міжнародних гравців, не тільки Заходу, але й Туреччини, Китаю. Третє питання – це те, як пострадянські країни дають собі раду із незалежністю і тут „великі надії”, пов’язані із падінням комунізму, дуже „відкориговані”. У регіоні є суспільства, як я вважаю, які частково програли на цій незалежності, наприклад нині авторитарно-тоталітарні Туркменістан та Узбекистан. Безперечно, незалежність була величезним здобутком для Литви, Латвії та Естонії, котрі стали частиною трансатлантичної спільноти. Натомість на дуже різних рівнях усі інші держави цього простору перебувають у постійних або періодичних системних турбуленціях, де ситуація може повернутися назад. Дуже важливим аспектом є культурно-суспільні процеси у країнах пострадянського простору, що віддаляють постімперську спадщину, як наприклад, процеси пошуку та відновлення своєї національної, культурної та мовної ідентичності. Це дуже важливий чинник деконструкції російської імперії, який є неминучий, прогресуючий та невідворотний із кожним наступним поколінням, на відміну від усіх інших процесів. Щодо Польщі, то за перші ключові 15 років вона показала однозначну рішучість. Ми точно знали чого хочемо, всі спокуси сакральних гарантій безпеки та інші нібито спокусливі неконфліктні пропозиції, які, як ми бачимо, до чого призвели у випадку, наприклад, України, були однозначно відхилені усіма польськими урядами, незалежно від політичного забарвлення. Було однозначне прагнення до євроатлантичної спільноти, без прийняття жодних компромісів, які пропонувала тоді Росія, якими вона намагалася спокушувати нас і переконувати Захід, що так буде безпечніше та менш конфліктно. Для Польщі дуже позитивною та виграшною виявилася теж ставка на суверенітети пострадянських країн Східної Європи. Повертаючись до Росії – вона у найближчі роки залишатиметься ревізіоністською державою, яка застосовуватиме військові та різні гібридні інструменти. Водночас внутрішні проблеми США вже не дозволяють цій державі бути поліцейським у кожному місці та кожній справі, при цьому Росія є абсолютно рішуча, і нинішня російська влада коштом власного суспільства реалізовує свої цілі. Втім є надія у розбіжних пріоритетах російської влади, яка постійно вважає, що немає нічого важливішого, ніж відбудова російської імперії та молодого прагматичного російського суспільства, яке може зсередини зупинити ревізіоністські зазіхання Росії. Натомість з боку Заходу вже лунали тези, що чим слабшим він буде, то Росія припинить дратуватися. Але слабкість Заходу радше „під’юджує” Росію, аніж заспокоює».

Польський політолог, габілітований доктор, професор Лодзького університету Пшемислав Журавський вель Ґраєвський, у свою чергу, зауважив, що еволюція Заходу та Росії після розпаду Радянського Союзу породжувала абсолютно розбіжні та ілюзорні двосторонні очікування «прийняття бажаного за дійсне». Захід сподівався, що Росія після розпаду Радянського Союзу буде для Заходу партнером у сфері стабілізації пострадянського простору, з чого і з’явилася проросійська політика «Russia first» («Росія спочатку»), що виключала ізоляцію Москви. Із 1999 року ця політика зводилася до одного речення: «будьте більше подібними до нас». За його словами, Росію сприймали як велику асоціативну із ЄС країну, що виявилося цілковитою ілюзією. Як нагадує політолог, офіційні пропозиції ЄС бути у спільній сфері безпеки з Росією у країнах Центральної Європи були сприйняті як вкрай наївні.

Пшемислав Журавський вель Ґраєвський, серед іншого, закинув європейським інституціям та політикам небажання та опір будь-якому розширенню Європейського Союзу, зокрема, на Україну та Молдову. «Виборці у провідних державах Заходу не хочуть запропонувати одного дуже важливого інструменту впливу сусідні країни на сході – надійної, вірогідної перспективи членства в ЄС», - наголосив політолог. Він вважає, що це головна причина дефекту механізму ЄС щодо Сходу, не згадуючи про російську військову загрозу, яка є основною, а також Nord Stream 2. Крім того, він закинув теж Заходу Європи небажання продавати Україні зброю, бажання запросити Путіна на саміт із ЄС, засудження Києва за використання під час захисту від російської агресії турецьких дронів «Байрактар». Все це, звісно у Москві вважатимуть виключно слабкістю Заходу, чим спритно користується Путін.

Пшемислав Журавський вель Ґраєвський при цьому наголосив на дуже інтенсивній регіональні співпраці Польщі з Україною, нагадавши, про формат Люблінського трикутника, участь Польщі у Кримській платформі, розбудову інфраструктурно-енергетичної співпраці,спільні проекти у межах Тримор’я, а також участь у Литовсько-польсько-українську бригаду, додавши на завершення, що Польща у 2018 році стала третьою державою у світі після США і Канади, яка надає найбільшу військову допомогу Україні.

Опрацював Тарас Андрухович