Як пояснює Віктор Савінок, аналітик Західного інституту імені Зигмунта Войцеховського у Познані, фахівець із питань європейської інтеграції та політики розширення ЄС, процес вступу до Європейського Союзу традиційно є довготривалим. За його словами, історичний досвід країн Центральної Європи показує, що переговори можуть тривати роками.
«У випадку Польщі цей процес тривав приблизно десять років — від моменту подання формальної заявки на членство до фактичного вступу до Європейського Союзу. Тому, якщо спиратися на історичний досвід, дата 2027 року виглядає досить оптимістичною», — зазначає Віктор Савінок.
Водночас у самій Європейській Унії немає повного консенсусу щодо темпів розширення. На амбітні заяви про швидкий вступ України вже відреагували деякі ключові держави ЄС, зокрема Франція та Німеччина. У цих країнах наголошують на необхідності дотримання стандартної процедури переговорів і виконання всіх вимог, які ставляться до кандидатів на членство. Йдеться передусім про проведення масштабних реформ, адаптацію законодавства до норм ЄС та узгодження економічної політики.
Віктор Савінок зазначає, що обережність з боку частини держав-членів пояснюється не лише процедурними питаннями.
«З одного боку, ми розуміємо, чому лідери Німеччини, Франції та інших країн-членів говорять про те, що 2027 рік — це надто амбітний термін. Україна повинна виконати свою домашню роботу, провести необхідні реформи. Але з іншого боку, і сам Європейський Союз має підготуватися до членства України», — пояснює експерт.
За його словами, вступ України матиме значний вплив на інституційну структуру ЄС. Навіть попри демографічні втрати, спричинені війною, Україна залишатиметься однією з найбільших держав Союзу.
«Незважаючи на демографічні втрати під час повномасштабної російської агресії та в попередні роки, Україна з населенням понад 30 мільйонів буде однією з найбільших країн-членів Європейського Союзу. І фактично вступ України змінює конфігурацію голосування в органах ЄС, у тому числі частково змінює баланс у Європейському парламенті», — зазначає Віктор Савінок.
На думку експерта, саме ці фактори викликають певні побоювання у частини держав так званої «старої Європи».
«Оскільки вступ України може фундаментально змінити схему голосування, зокрема в Раді Європейського Союзу, деякі держави старої Європи певною мірою побоюються цього процесу. Ідеться про можливість того, що країни Центральної та Східної Європи, разом з Україною, можуть посилити свою політичну вагу в ухваленні рішень», — пояснює він.
З іншого боку, держави східного флангу Європейського Союзу, зокрема Польща, наголошують, що інтеграція України до ЄС відповідає їхнім стратегічним інтересам і є питанням державної безпеки. Водночас навіть серед цих країн існують побоювання, пов’язані з економічною конкуренцією.
Як зазначає Віктор Савінок, одним із найбільш чутливих питань є аграрний сектор.
«Україна може стати одним із найбільших бенефіціарів європейських фондів — передусім фондів згуртованості та коштів спільної аграрної політики. Саме тому деякі країни можуть побоюватися, що після вступу України зміниться баланс розподілу цих ресурсів», — говорить аналітик.
За його словами, держави-члени можуть намагатися захистити власні економічні інтереси під час переговорів.
«Польща, Угорщина та інші країни фактично сидять за столом переговорів. Це означає, що вони можуть створювати різні коаліції з державами, які також можуть відчувати занепокоєння, наприклад у сфері аграрного ринку. Йдеться про можливість домовлятися про спеціальні клаузули, перехідні періоди або інші механізми», — пояснює Савінок.
Подібна практика вже застосовувалася під час попередніх хвиль розширення Європейського Союзу. За словами експерта, під час вступу Польщі до ЄС також діяли перехідні періоди в окремих секторах, і деякі з них навіть продовжувалися.
«Такі перехідні періоди дозволяють країнам отримати певний простір для адаптації — як для впровадження європейських регуляцій, так і для поступового відкриття ринків», — зазначає він.
Ще однією чутливою темою може стати питання продажу сільськогосподарських земель іноземцям.
«Українська держава, ймовірно, дуже обережно ставитиметься до продажу сільськогосподарської землі іноземцям. Подібну позицію ми свого часу бачили і в Польщі. Тому можна очікувати, що і Україна, і деякі держави-члени можуть виступати за додаткові перехідні періоди або спеціальні виключення», — каже експерт.
Окрім повноцінного членства, у європейській дискусії дедалі частіше з’являється ідея так званої секторальної інтеграції. Йдеться про поступове наближення України до Європейського Союзу через інтеграцію в окремі сфери — наприклад, енергетику, цифровий ринок чи телекомунікації.
За словами Віктора Савінка, деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено.
«Наприклад, з 1 січня Україна та Молдова приєдналися до європейської зони роумінгу. Це означає, що громадяни України, які користуються послугами українських мобільних операторів, можуть користуватися ними в країнах Європейського Союзу без зміни умов тарифу. Це одна з тих сфер, де нам відносно швидко вдалося адаптувати стандарти», — зазначає він.
На думку експерта, подібний підхід може стимулювати реформи, однак має і свої ризики.
«Якщо після таких кроків не буде подальшого просування до повноцінного членства, ентузіазм щодо реформ може поступово зменшуватися. Країни можуть опинитися у своєрідній проміжній зоні: вони вже прийняли правила ЄС, але не мають повноцінних прав членства і не можуть впливати на ухвалення рішень», — підсумовує Віктор Савінок.
Саме тому, наголошують експерти, для України важливо не лише поступово інтегруватися в європейські структури, а й зберігати чітку політичну перспективу повноправного членства в Європейському Союзі.
Повну розмову слухайте у доданому звуковому файлі:
11:23 UA_UE_SAVINOK.mp3 Європейська перспектива України: між амбіціями і реальністю
Володимир Гарматюк