Так, тут люди намагаються зберігати свій культурний код, розвивати його, історію.
Розповім про свою дочку. Я якось її привіз там, у Резекне, на спектакль. Вона подивилася спектакль, виходить, починає плакати. Я кажу: «Що це, що таке? Що трапилося?»
А вона мені: «Тату, тут всі такі добрі». І від цього починає плакати.
Я кажу: «Ну так, доню, розумієш, ось це Латгалія»,- каже Олексій Динда, журналіст Латгальської редакції LSM.
Латгалія залишається особливим регіоном Латвії, де значна частина населення говорить російською, а ще частина слухає перероблену латгальської мовою російську пісню "Матушка-зємля". Водночас сам факт існування російськомовної більшості не означає автоматичної підтримки Росії чи готовності зустрічати росіян, - пояснює олексій Динда.
Олексій Динда зазначає, що важливим чинником інтеграції в Латвії залишається мова: для частини старшого покоління вивчення латиської є складним через відсутність мовного середовища, тоді як молодші мешканці дедалі краще опановують латиську. Олексій Динда також наголошує, що причини, через які конкретна людина не вивчила державну мову, можуть бути різними — від життєвих обставин до небажання це робити.
Повномасштабна війна Росії проти України дуже вплинула на російськомовне населення Латвії. Якщо 2014 рік, за словами журналіста, у Латвії багато хто майже не помітив, а економічні зв’язки з Росією, а особливо Білоруссю, залишалися міцними, то 2022 рік став для значної частини російськомовних жителів справжнім шоком. Одні усвідомили масштаб змін і почали інакше дивитися на Росію, інші вирішили, що війна їх не стосується, а частина намагалася її ігнорувати. Саме 2022 рік співрозмовник вважає поворотним моментом для інтеграції російськомовного населення: люди, за його словами, дедалі чіткіше усвідомлюють необхідність інтегруватися в латвійське суспільство.
У відповідь на запитання, хто формує національну пам'ять у країні співрозмовник зазначає, що Латвія не має однієї установи, яка відповідала б за політику пам’яті, однак існує певне спільне історичне пояснення подій — радянська окупація, німецька окупація та відновлення незалежності. Водночас для частини російськомовного суспільства пам’ять про Другу світову війну залишається пов’язаною з 9 травня та особистими сімейними історіями. Співрозмовник зазначає, що покласти квіти на військовому цвинтарі нікому не заборонено, а вшанування загиблих не обов’язково має перетворюватися на політичний захід. Водночас він говорить і про російський інформаційний вплив: серед можливих його провідників називає проросійських політиків і блогерів і наводить приклади поширення інформації з білоруського державного медіа через колишнього віцемера Даугавпілса.
Запрошую послухати розмову в доданому звуковому файлі або в подкастах.
Сніжана Чернюк