У Франції не вщухають протести, які почалися в середині вересня з виступів учнів ліцею Сен-Екзюпері в передмісті Парижа Кретей. Спершу ліцеїсти підтримали вчителів, які вимагали додаткових працівників і ресурсів для школи. Однак невдоволення швидко вийшло за межі освітньої сфери, поширилося на сотні навчальних закладів і переросло в масштабну хвилю протестів проти високої вартості життя, соціальної нерівності та неспроможності влади розв’язувати нагальні проблеми. Мирні демонстрації дедалі частіше супроводжуються небаченими сутичками з поліцією, погромами й мародерством. Символом ескалації насильства стала пожежа в історичній будівлі ратуші міста Лімож, підпаленої 17 жовтня.
Все це відбувається в останні місяці президентства Емманюеля Макрона та на тлі президентської кампанії, в якій набирає популярність ультраправа та проросійська Марін Ле Пен. Вибори голови держави мають пройти у травні 2027 року. Варто наголосити, що Франція є президентською республікою.
Тим часом протестний рух дедалі виразніше набуває політичного характеру, перетворюючись на прояв ширшого невдоволення президентом, його політикою та самою системою влади. Про те, що насправді стоїть за цим вибухом гніву — проблеми освіти, соціально-економічна криза чи глибша криза суспільного договору, і яка роль в цьому іммігрантської частини населення, про природу французьких протестів для програми «Міжнародний(без)лад» погодився розповісти Максим Коромислов — асоційований професор маркетингу в ICN Business School (Париж — Нансі — Берлін).
Він є українцем зі Львова, який з 1994 року живе у Франції, де здобув вищу освіту і своїми руками побудував своє життя у новій країні.
Максим Коромислов. Foto: https://www.icn-artem.com/en/professeur/maxime-koromyslov-2/
Про глибину проблем у французькій середній школі, які зумовили такий вибух невдоволення ліцеїстів та й працівників освіти, а потім з цієї іскри розгорівся потужний протестний рух, що не вщухає, експерт каже:
«Я маю двох дітей, що навчаються у французьких ліцеях. Вони не ходили на демонстрації, хоча їхній ліцей був заблокований ліцеїстами. 17 і 24 жовтня пройшли дві маніфестації. Ми очікуємо на третю маніфестація, яка відбудеться в суботу, 31 жовтня, і так само на акції в листопаді. Тобто всі ці маніфестації триватимуть дуже-дуже довго.
Щодо ліцеїв: наприклад, коли викладачі увідсутні, їх не замінюють. Йдеться про державні ліцеї. Є такі класи, де немає викладачів, тому що їх просто немає, хтось захворів або просто не вистачає викладачів».
Максим Коромислов зазначає, що країна переживає глибоку системну соціально-економічну кризу, яка має структурний характер. Він каже:
«Сьогоднішня проблема набагато глибша, тому що я бачу, що люди всі втомилися. Чому? Всі бачать, що, наприклад, життя дорожчає, а ціни за останні декілька років піднялися на дуже високий рівеь. Людям дуже важко знайти нормальне житло. Все стає дедалі складніше. Наприклад, у лікарнях бракує лікарів, у школах бракує викладачів. І водночас Франція залишається у Європі однією з країн, де дуже і дуже високі податки. Тобто люди платять державі, але водночас державні послуги не завжди відповідають їхнім очікуванням.
Наприклад, якщо ти хочеш потрапити до лікаря-спеціаліста, треба чекати декілька місяців, щоб тільки прийти до нього на прийом. Тобто значна частина французів просто перестала довіряти політикам. Люди запитують: "Я плачу податки, але куди йдуть ці гроші? Чому рівень державних послуг не завжди відповідає нашим очікуванням?". Політика живе своїм життям, а звичайні громадяни — своїм. Тобто вони не розуміють одне одного. Я вважаю, що всі ці маніфестації, які відбуваються останнім часом, — це не тільки про ліцеї, не тільки про соціальні проблеми та захист соціальних прав. Це питання загалом довіри до держави».
Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» наголошує, що протести є притаманною й невід'ємною частиною французької суспільно-політичної культури. Інша річ, що сьогоднішня хвиля протестів супроводжується небаченим радикалізмом, актами вандалізму та мародерства. Професор зазначає:
«Я живу у Франції вже більше 30 років. І що можу сказати? Франція — це країна революціонерів. Тобто демонстрації, які проходять у Франції, — то нормальне явище. Нормальне явище, тому що люди вміють це робити й люблять це робити. Вони люблять захищати свої соціальні права. Тобто це цілком нормальний спосіб висловити своє невдоволення державою, парламентом і так далі. Але 17 жовтня жах, що творилося по всій Франції.
Маніфестації — це нормальне явище, як я вже казав, тому що французи — революціонери. Тобто революція 1789 року вона так і є. У нас щороку революція. Але найдивніше те, що під час двох останніх маніфестацій, 17-го і 24 жовтня, все переросло в насильство».
Рушійною силою і головним мотором того, що ми зараз спостерігаємо на вулицях Франції, є молодь. Ось що Максим Коромислов каже про молодих французьких бунтарів:
«Молодь поділяється на дві частини. Молодь, яка навчається, є студентами, ліцеїстами. Вони хочуть отримати диплом, знайти нормальну, постійну роботу. А зараз знайти постійну роботу дуже важко.
Тобто фактично ти можеш міняти роботу кожні два роки, тому що щось не так, ти знаходиш щось нове. Отримуєш диплом в одній сфері, а працюєш зовсім в іншій.
Є також молодь, яка не хоче працювати. Це більш радикальна молодь. Є активна молодь, а є радикальна. І саме з цією радикальною молоддю є проблеми. Тому що вони не бачать для себе майбутнього. Ось чому, коли відбуваються мирні маніфестації, усе починається мирно, але зрештою ця радикальна молодь починає чинити всі ці безлади.
На всіх маніфестаціях є такі "блек-блоки". Тобто радикальна молодь проникає в ці маніфестації, переодягається в чорне, починає грабувати магазини й так далі. Проблема полягає в тому, що всі маніфестації, які тут відбуваються останнім часом, закінчуються саме так».
Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» також поділився особистими враженнями від подій у своєму рідному місті Нансі, яке є давньою столицею регіону Лотарингія, а нині — адміністративним центром департаменту Мерт і Мозель. Він працює там і викладає маркетинг у місцевому університеті. Професор розповідає:
«17 жовтня — це був просто жах! Я живу в маленькому університетському містечку. Тут було п'ять тисяч маніфестантів, і кінець кінцем розграбували весь центр міста. Тобто розбивали вітрини, палили автомобілі, палили смітники. У цій атмосфері, коли ти виходиш на маніфестацію, щоб захищати свої соціальні права, про все це забувається. Тобто в тебе залишається таке уявлення, що це хаос, що все закінчується саме от так.
Тому після 17 числа Макрон сказав, що всі маніфестації будуть заборонені. Але 24 жовтня ті самі маніфестанти знову вийшли на вулиці. Усе було доволі мирно, але все одно були групи "блок-блоків", які знову влаштовували те саме. Правда у порівнянні з 17-им числом все було спокійніше».
Максим Коромислов прокоментував теж справу ліворадикального руху «Антифа», який особливо активний у заворушеннях в Франції:
«Це не організація, у якої є президент, керівництво чи офіційне членство. Це різні антифашистські рухи. Тобто немає одної організації "Антифа". Є різні антифашистські рухи, які є радикальними. Виловити їх усіх неможливо».
При цьому експерт підкреслює, що заворушення і сутички з правоохоронцями організовують екстремісти з протилежних ідеологічних полюсів, а не лише «Антифа». Він наголошує:
«Це не роблять нормальні маніфестанти, які виходять на демонстрації, а радикальні ультраліві або ультраправі, які вступають у сутички між собою. 24 жовтня під час маніфестації вони так само влаштовували такі сутички.
І, звичайно, поліція нічого зробити не могла, тому що їх було дуже багато. Не можна сказати, що одна організація організовує ці сутички з поліцією. Якщо ти вступаєш у сутички з поліцією, ти не маніфестуєш і не захищаєш свої соціальні права, то ти просто-напросто виступаєш проти держави, проти уряду, коли вже починаєш битися з поліцією.
Тобто їхня ціль — побитися з кимось. Побитися з поліцією, показати, що вони проти держави. Тобто це анархізм. Вони всі проти уряду, проти політики, проти Макрона і так далі. Тим більше, у травні будуть вибори. Все це відбуватиметься на такому фоні».
Говорячи про ті картинки з грабунком магазинів, нападів на ресторани і плюндрування всього на своєму шляху, то дуже часто можна почути тезу, що головним чином це діло рук іммігрантів, вихідців з Африки чи Близького Сходу. Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» говорить про таке бачення наступне:
«Якщо дивишся телевізор, то видно, що, звичайно, то є люди іммігрантського походження. У них узагалі немає права тут залишатися або ж вони мають французьке громадянство. Визначити, хто є хто, дуже-дуже-дуже важко.
Я думаю, що це також пов'язано з історією Франції, тому що Франція була колоніальною державою. Таке ж саме розказують журналісти й ультраправі. Вони кажуть: так, все це вони, що це іммігранти хочуть колонізувати Францію, що тепер вони хочуть колонізувати нас.
Я не знаю, чи це відповідає дійсності, але дуже важко сказати, хто є хто, тому що всі ті, хто палить автомобілі, грабує магазини, б'є вітрини, одягнені в чорне. Дуже важко сказати, хто є хто. Але, звичайно, серед них багато людей іммігрантського походження. Тобто не з цього покоління, а, можливо, з другого чи третього. І це, на жаль, показують по телевізору. І можна подумати, що це все через них, але я не думаю, що тільки вони до цього причетні».
Принагідно Максим Коромислов відповів на запитання про те, наскільки соціально-економічні та суспільні проблеми пов’язані з міграційною політикою Парижа впродовж десятиліть, яка зумовила стрімкий зріст частки мігрантів з Африки та країн арабського світу. Професор зазначив:
«Франція завжди була державою, яка дуже позитивно приймала всіх іммігрантів. Але справа не в кількості іммігрантів, а як їх інтегрувати. Якщо до Франції приїжджає будь-яка кількість людей, але вони не можуть знайти роботу, не можуть отримати освіту, щоб працювати, то, звичайно, буде дуже багато іммігрантів, які залишаться ні з чим. І ці іммігранти, не можуть знайти роботу навіть, якщо в них є диплом, то звичайно, будуть незадоволені політикою Франції. Тобто треба зробити так, щоб вони були нормально інтегровані».
Експерт навів свій власний приклад імміграції до Франції:
«Я приїхав сюди у 1994 році, тобто 32 роки тому. Коли я приїхав сюди, я ніколи не брав участі в жодній маніфестації, ніколи не сидів на вулиці з простягнутою рукою, щоб мені допомогли. Я сам за себе відстоював свої права, сам ходив туди, куди треба було йти, щоб довести, що я нормальна людина, що я хочу працювати.
Тобто є така молодь, яка не хоче працювати, не вміє працювати, хоче, наприклад, жити на соціальну допомогу, і цього їй достатньо. А є такі люди, які працюють, платять податки, і ці податки йдуть на утримання тієї молоді, яка не працює. І не має значення, ким вони є. Є молодь, яка є французами, є іммігранти, які стали французами, є іммігранти, які ще не стали французами, тому що приїхали зовсім недавно. І серед них багато тих, хто сидить на вулицях із простягнутою рукою. І я думаю про себе: ну чому ти не йдеш на роботу, чому ти не йдеш працювати, навіть вулиці підмітати? Я був готовий на все, коли приїхав сюди, щоб мені дали роботу, щоб я міг працювати. Може, суспільство змінилося, може, я вже старий і не розумію цієї молоді. Може, змінився час, можливо, у 90-х роках було простіше знайти щось, ніж зараз, коли це набагато важче».
На темі протестів набирає силу ультраправа та проросійська Марін Ле Пен, яка вже бачить себе президентом Французької Республіки після проведення президентських виборів у травні наступного року. Вона обіцяє зменшити державний борг, який є дуже великий, і вже заявила, що після шести місяців після вступу на цю посаду перестане надавати допомогу Україні у її війні з Росією, бо її країна не може собі дозволити це з огляду, власне, на стан фінансів.
Тим часом експерти організації Alliance4Europe зазначають, що російська дезінформація розганяє гасло серед французів-протестувальників — «Кожне євро передане Києву — це євро відібране в нашого добробуту». Максим Коромислов каже, що такі гасла резонують серед протестувальників і частини суспільства, та наголошує:
«Всі учасники маніфестацій, ліцеїсти й так далі — всі хочуть грошей. Тобто якщо потрібно наймати викладачів, робити ремонти в школах, все це коштує мільярди й мільярди. Тому, звичайно, коли йдеться про допомогу Україні, вони кажуть: "Так, у вас є гроші на Україну, а для молоді нічого немає". Але не всі так думають. Є такі, що продовжують підтримувати Україну і так далі. Звичайно, під час протестів можна почути різні гасла — і політичні, і загалом. Але я не можу сказати, що це та молодь, яка маніфестує. Це не вона говорить такі речі. Такі речі говоритимуть політичні партії, зокрема ультраліві. Ультраліві також казатимуть: "У нас є гроші на поліцію, на армію, на Україну і так далі, але для молоді нічого немає".
Дезінформація є всюди. Тому можна сказати, що ті, хто підтримував Україну, продовжують її підтримувати. Але, звичайно, ультраправі на тлі президентських виборів, які незабаром відбудуться у Франції, використовують цю ситуацію, щоб заявляти: "У вас є гроші для інших, а для молоді немає". Тобто вони використовують це для досягнення власних політичних цілей».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник