X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Української мови у Кракові навчаються іноземці

29.07.2019 20:00
Київська громадська організація Інститут Сковороди має свої осередки в Україні та Польщі, аби популяризувати українську мову та культуру серед іноземців
Аудіо
  • Інститут Сковороди у Кракові
Слухачі Інституту Сковородиархів Інституту Сковороди у Кракові

Іноземці можуть навчитися української мови та ближче ознайомитися з українською культурою в Інституті Сковороди у Києві, а також в його осередках - у Львові, Харкові та у польських містах Краків і Кельце. Осередок Інституту Сковороди у Кракові діє з 2016 року і є найпотужнішим відділенням Інституту за кордоном. Про те, як і чому іноземці навчаються української мови у місті над Віслою, – розповідає Катерина Сорокопуд, волонтерка краківського осередку Інституту Сковороди, яка переїхала до Кракова із Києва шість років тому.

– Мені здається, що українці, де б вони не були, своє розповсюджують всюди. Як то жартують: «Північ – Південь, Захід – Схід: українців повен світ!» То хочеш, не хочеш, але рано чи пізно, опиняючись в середовищі, де є багато українців, і коли бачиш, що теж є потреба з боку мешканців країни, в якій ти живеш, то з’являється ідея: «А може, поділитися? А може, комусь буде цікаво?» Тим паче зараз всі іноземні мови вважаються популярними, то чому б не популяризувати теж і українську? Для багатьох, наприклад, кирилиця є в синонімічному ряді з російською. Тобто перша асоціація зі словом «кирилиця» – російська мова, далі вже інші слов’янські мови в кращому випадку. А, ні! Чому не розповідати про те, що кирилиця – це і українська мова, і болгарська, і сербська? Зрозуміло, сербської, македонської ми не навчимо, але принаймні можемо навчити української. А враховуючи те, що Україна близько, то завжди є стимул. Можна поїхати за кордон, є дешеві квитки на літак. То чому б не поїхати, не подивитися й не порозмовляти з кимось українською, не вітатися з людьми українською?

Коли лише оголосили про створення осередку Інституту Сковороди у Кракові, було кілька десятків охочих вивчати українську, серед них здебільшого поляки.

Враховуючи те, що ми живемо в Польщі та оточені переважно поляками, то почали з того, що всі наші публічні повідомлення, інформація про курси, формуляри, які треба було заповнити, щоб долучитися, все було польською, тому переважна частина – це були поляки.
Ще мене так вражало на початку того, як поставав краківський осередок, коли люди казали: «Ми знаємо стільки українців, які вільно говорять польською». І ось цей факт їх вражав і змушував подумати: «То, може, я навчуся української?»
У кожної людини була своя причина, чому вона хоче вивчати українську. Причини різні: хтось наприклад, працює з українцями; хтось подорожує, подорожував Україною і йому подобається українська природа і люди, і їжа. Теж, наприклад, молоді люди, які бачать, що в університетах з’являється все більше українців, і вони просто хочуть розуміти цих людей. Тому що не завжди українці добре говорять польською, коли переїжджають до Польщі. Хтось працює та їздить в Україну. В когось, наприклад, наречений чи наречена з України або зустрічається з дівчиною чи з хлопцем з України. Тому це як і професійні інтереси, так і більш приватні.

Згодом вивченням української мови зацікавились й іноземці, які мешкають у Польщі.

– Коли ми вже започаткували наші перші групи, після кількох місяців ми побачили потребу, щоб теж створити групу для іноземців, які не знають ані польської, ані іншої слов’янської мови. І тоді ми набрали групу, в якій навчання відбувалось англійською мовою. І це були іспанці, угорці, голландці. Так само, тому що хтось десь чув українську, хтось на роботі працює з українцями. Власне через те, що зараз дуже багато можливостей зустріти когось з України, люди зацікавлюються. Навіть якщо дві людини з різних країн спілкуються, то рано чи пізно постає питання, скажімо: «Як твоєю мовою сказати так? А як твоєю мовою сказати так?» І ось інтерес поглиблюється, і вони приходять до нас. А те, що уроки безкоштовні, то вони хоча б прийдуть спробувати, подивитися, що це таке.

На самому початку було досить багато людей, проте, як завжди, з часом трохи відсіялися. Я вела цю групу. Але в такій приватній (атмосфері) зустрічалися в кав'ярнях, сідали, я розкладала перед ними ці видруківки з алфавітом, з вправами.

Серед учнів Інституту Сковороди – також Костянтин Бєлозьоров, який переїхав до Кракова з Росії на навчання в Ягеллонському університеті. У Кракові познайомився з українцями та почав самотужки вивчати українську мову. А згодом потрапив до Інституту Сковороди, де навчається української вже понад рік.

– Сам я з Росії приїхав до Польщі десь два роки тому. Був  у мене такий знайомий, котрий мене познайомив з людьми власне з Інституту Сковороди. А чому захотів вчити власне українську? Тому що я завжди її розумів і подумав, чому би не розмовляти? Бо це для мене нічого не коштує. Тому що на основі польської та російської швидше можна навчитися розмовляти українською. Подобається, як вона звучить власне, тому і почав вчити. Просто думаю, що знання завжди потрібні.
Тепер я можу, наприклад, застосовувати (мову) в якійсь праці, пов’язаній з українцями, якщо знайду таку працю. Бо можу зараз розмовляти з українцями не тільки російською, але українською і польською теж.

Українці, зустрічаючи Костянтина, дивуються його зацікавленням українською, а часом приймають його за свого.

– Дивуються, бо це не так часто відбувається, коли росіяни в іншій, третій країні вчать українську мову.
Коли я, наприклад, вчив польську мову, ходив на курси польської мови, то там переважно були зі мною українці. І якось на тесті зі знання польських слів кажу до одного українця: «Як це писати? Яке слово повинно бути?» А він каже: «Пиши, як українською». А звідки я знаю, як це буде українською? Коли кажуть щось українською, я розумію, що це слово означає, а так саме слово не знаю. Це було смішно: «Пиши, як українською».

За час перебування у Кракові коло знайомих українців дуже збільшилося, – розповідає Костянтин Бєлозьоров.

– Так, я можу тільки в Кракові спілкуватися з українцями, бо в Україні я нікого не знаю. Я думаю про те, щоби поїхати до України і побачити взагалі, що це таке Україна – зсередини, і попрактикувати мову в цій країні.

У Краківському осередку Інституту Сковороди працює троє вчителів та близько десяти волонтерів. Заняття відбуваються щотижня – розповідає Катерина Сорокопуд.

– Ми маємо три групи. В кожній десь по п’ятеро, по шестеро людей. Здебільшого, поляки. Наприклад, в моїй групі це люди різної вікової категорії. Це і студенти, і старші люди: від 23 до 60 років. Заняття триває приблизно одну годину. Я б сказала, все, як в школі. Тобто є домашнє завдання. Якщо це група початківців, то ми починаємо із алфавіту, із якихось простих виразів. Цього року моя ціль була навчити їх говорити і тому з самого початку я ставила їм прості питання, вони відповідали, навіть якщо це просто: «Я – учень» або: «Я – вчителька». Але це вже речення і це вже є для них якісь основи. А потім трошки більше, трошки більше. І ось наприклад, ми почали в жовтні, – і через чотири місяці вони вже можуть розповісти про себе, що вони люблять, що вони не люблять, що вони їдять на сніданок і тому подібне.
Одного разу на уроці після того, як ми розмовляли про їжу, про те, як замовляти їжу в ресторані чи в кав’ярні, на прощання один із моїх учнів сказав: «Добре, то наступного тижня я їду до Києва, спробую щось замовити українською мовою». І це вже свідчить про те, що ці уроки не минають так дарма, що учні хочуть ці знання використовувати. Також розповідаю про якісь українські традиції. І вони бачать, що українці є дуже близькими у цьому. Тільки через те, що ми використовуємо кирилицю, їм здається, що це щось дуже складне і неймовірне. Але, навчившись кирилиці, вони бачать подібність між українською і польською.

Волонтери Інституту Сковороди періодично проводять майстер-класи з вивчення кирилиці у Кракові, під час яких розповідають історію виникнення та географію поширення кириличного письма.

– Хочемо власне показати, що кирилиця  – це не лише українська, російська, білоруська, але теж багато інших мов. Розповісти трохи про історію, але теж провести практичну частину і навчити їх читати. У зв’язку з тим, що ми – українки і найкраще знаємося на українській, то основною, звісно, буде українська кирилиця. Але теж будемо розповідати їм і показувати кирилиці з інших країн: порівнювати і показувати, чим вони відрізняються між собою. Наприклад, як той самий вірш Адама Міцкевича виглядає в різних кирилицях.

Організовують й інші події, які допомагають поширювати українське та сприяють порозумінню між сусідніми народами.

– Окрім мовних занять, ми теж організовуємо різні пікніки влітку. Наприклад, просто десь ідемо з учнями, співаємо українські пісні, розмовляємо, знайомимося ближче або організовуємо поїздки в Україну. Наприклад, одна з таких поїздок була до Івано-Франківська, куди ми поїхали з вчителями і з учнями, і вони могли попрактикуватися. І мені здається, що поки якось нам вдається.
Наприклад, один мій учень, якому вже десь близько 60 років, від 50 до 60, він щоразу приходить і просто сяє. Я бачу, що йому подобаються ці уроки. Він, намагаючись говорити, вплітає дуже багато польських слів, але щоразу розповідає якісь історії з його поїздок до України або розповідає, що ось цього року він поїде і до Одеси, і до Канева, і на Закарпаття. І це так: «Вау!» А тим паче, коли я бачу, що у людей є результати, коли справді хтось прочитає так гарно речення майже без акценту або хтось, розповідаючи про свій робочий день, вживає якихось слів, яких ще не знав. І для мене це найбільший інтерес і причина, чому я це роблю. Для інших, здається, так само. Це нас тримає в купі. Але теж просто хочеться робити щось важливе і корисне на сприяння українській мові та культурі тут, за кордоном.

Завданням центрального офісу Інституту Сковороди у Києві є створення мережі культурно-мовних осередків по всьому світу.

Ірина Кондратюк