Наш гість Марек Пільх — представник Асоціації «Манко» у Кракові, яка займається проблемами людей похилого віку — є найкращим уособленням девізу цієї організації. А звучить цей девіз так: «пенсіонере, вийди з хати, до людей, життя продовжується». Асоціація вже 10 років намагається активізувати людей поважного віку, тобто тих, яким за 60 (додамо, що їх у Польщі елеґантно називають сеньйорами). І з цією метою організація здійснює різноманітні проєкти, три головні з яких це всепольський часопис «Голос сеньйора», «Ґміна дружня сеньйорам» та «Всепольська карта сеньйора».
Нам Марек Пільх розповів, яким чином і чому його організація популяризує активність серед сеньйорів.
— Тому що активні сеньйори не піддаються хворобам. Популяризуючи активний стиль життя, я завжди наголошую на тому, що пенсіонера слід витягти із бермудського трикутника: кухня, ванна кімната, серіали. Адже всі дослідження у світі — від Японії до Сполучених Штатів — вказують, що один долар, витрачений на активізацію літніх людей, повертається в рази економією коштів на охорону здоров'я. Просто активні особи набагато довше залишаються самостійними та справними.
Я також читаю лекції про здоровий стиль життя, учасниками яких є, як правило, жінки. Чому? Тому, що 30 відсотків чоловіків після виходу на пенсію (у нас це у віці 65 років) протягом наступних двох років перебирається на той кращий зі світів. Коли працювали, їхні хвороби були десь на задньому плані.
Сам Марек Пільх невипадково став «послом» активного способу життя.
— Коли мені було десь 60 років, я почав хворіти. Але після того як змінив спосіб життя на активний, кардіологічні та ортопедичні захворювання, що мені загрожували, повністю відступили. Зараз я щодня, незважаючи на погодні умови, бігаю, навіть беру участь у марафонах (останнього, правда, особливо не рекомендую — це не для всіх). Сьогодні у мене немає ніяких проблем зі здоров'ям, впродовж останніх трьох років я не підхопив навіть нежить.
Асоціація «Манко», якої Марек Пільх є волонтером, — це одна із найбільш активних неурядових організацій Польщі, що займаються вирішуванням проблем людей похилого віку, причому вона діє на території усієї Польщі. Одна з програм Асоціації — «Ґміна дружня до сеньйорів». Її суть — співпраця із самоврядною владою найменших одиниць територіального устрою Польщі — ґмін (ґміна — це аналог територіальної громади в Україні). Отже, щоб ґміна отримала таке, умовно кажучи, звання, вона повинна виконати певні умови...
— По-перше, у такій ґміні має бути місце, де старійшини — літні люди, можуть зустрічатися; це може бути наприклад Клуб сеньйора, ґміна повинна раз на рік провести один великий захід для сеньйорів, має працювати Рада сеньйорів — це дорадчий орган місцевої влади. На жаль, на 2,5 тис. ґмін у Польщі, такі Ради існують лише у 400. Було б непогано, якби особи літнього віку могли відвідувати різні навчальні курси, які проводить Університет третього віку.
Ми також ініціюємо різні акції, які проводяться по всій Польщі. Це, зокрема, акція «Тварина ліком проти самотності». А ще — «Стильна сусідка», коли пані сусідки беруть участь у показах моди. Але знову ж таки, тут не йдеться лише про те, щоб продемонструвати іншим свою нову брендову сукню, а про те, щоб активізувати старшу людину. Тому що перед таким заходом жінка три дні думає, що їй краще одягти, вона оглядає засоби своєї шафи, відвідує перукарню, а не сидить перед телевізором.
Одним словом, ґміна має заохочувати людей поважного віку до активності. Марек Пільх зауважує, що загалом у кожній гміні є Будинок культури, ковзанка, футбольне поле, чи спортивний зал. Місцевість, що бере участь у програмі «Ґміна дружня сеньйорам», повинна полегшити доступ пенсіонерів до цих місць. У цьому, до речі, допомагає Всепольська карта сеньйора, яку спільно видають Асоціація та органи місцевої влади.
— Карта це інструмент, що активізує старших осіб, заохочує їх взяти участь у різних заходах. У першу чергу тому, що наявність карти дає право на різні знижки. На сьогодні до програми приєдналися 2 тис. закладів по всій Польщі. Це, серед іншого, крамниці, бензоколонки, перукарні, лікарі-ортопеди, фізіотерапевти, які надають сеньйорам 10-20-процентні знижки на свої послуги або товари. Як правило, на вітринах таких місць є наклейка з логотипом акції, а її база розміщена в інтернеті. За нашими підрахунками, Всепольську карту сеньйора має 350 тисяч осіб.
У Польщі видають різні газети, часописи для сеньйорів. Утім, «Голос Сеньйора», якого видавцем є краківська асоціація, — єдиний всепольський періодик для літніх людей. Це двомісячник, стартував 2014 року, видається за кошти спеціального державного Фонду активізації людей похилого віку.
— Ми вже надрукували 49 номерів. У двомісячнику ми обговорюємо проблеми всіх сеньйорів, проводимо різні соціальні кампанії, про які я вже згадував, як «Стильна сусідка», «Тварина ліком від самотності», чи «Пенсіонер-городник», «Любов після 60-ти». Ми також пишемо про вимоги, постулати пенсіонерів. Пишемо і про різні загрози, наприклад, про шахрайства за схемою з «онуком у біді». Часто на першу сторінку потрапляють фотографії ВІП-персон, яким давно виповнилося 60 років, і які залишились активними. Ми переконуємо, що життя не закінчується після виходу на пенсію.
Асоціація видала також спеціальний випуск «Голосу сеньйора-поляка за кордоном», який був результатом журналістських майстер-класів у сусідніх країнах для представників польської меншини. Їх проведення відбулося завдяки підтримці Сенату РП, який профінансував поїздки активістів-сеньйорів із Польщі до України, Білорусі, Литви та Калінінградської області у Росії. В Україні вони відвідали Львів і Трускавець — і з представниками влади останнього міста вони домовилися про співпрацю.
Галя Леськів, Яна Стемпнєвич, Наталя Бень