X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«Останні українці Польщі» – книжка про людей, що чинили опір

09.07.2020 15:27
Це – репортажі, есе, подорожні замальовки і роздуми про українську національну меншину у Польщі
Аудіо
  • Письменник, журналіст, репортажист Олег Криштопа розповідає про свою книжку "Останні українці Польщі"
Обкладинка книжки Олега Криштопи "Останні українці Польщі"Mariana Kril

Нещодавно в Україні вийшла книжка «Останні українці Польщі» письменника, журналіста і репортажиста Олега Криштопи. Це – репортажі, есе, подорожні замальовки і роздуми про українську національну меншину у Польщі. Автор разом із фотографом протягом невеликого часу їздив по різних частинах Польщі, там, де численно чи менш численно проживають українці – нащадки людей, переселених в рамках акції «Вісла», а також ті, хто ще пам’ятає переселення і важкі події 1947 року. Після цієї подорожі, яка могла б тривати значно довше, Олег Криштопа написав книгу про українців з Польщі, про те, що побачив і як це – бути меншиною.

Погляд Олега Криштопи на життя української меншини, конкретних людей – це погляд ззовні, погляд з іншої країни – України, яка для представників української національної меншини є чимось абсолютно «святим» і дуже важливим. Підтвердженням цьому є чимало історій, описаних у книжці, на зразок вболівання за конкретну футбольну команду, мова, пісня, церква і так далі. В той же час, книжка «Останні українці Польщі», видана в Україні і передусім для українського читача, показує тому ж українському читачеві певний феномен, якого дуже часто в Україні не розуміють і не усвідомлюють, а саме: хто ж такі українці, які живуть і народилися в Польщі, які є громадянами цієї країни, чому вони знають українську мову, чому для них Україна є такою важливою і т. д.

«В Україні, на жаль, про українську меншину в Польщі знають дуже мало. Коли з’явилася книжка і коли я їздив з презентаціями по регіонах, було дуже багато нерозуміння, неточностей у формулюваннях. Люди плутають депортації 1944-1946 років з акцією „Вісла”, що відбулася у 1947 році. Багато з людей взагалі не знають, що є такі українці у Польщі. Я трохи чув про це у школі, але свідомо зрозумів тоді, коли почав трохи їздити до Польщі і познайомився з тими людьми – представниками української меншини у Польщі», – розповідає репортажист Олег Криштопа.

Попри справді велику кількість відвіданих місць і героїв, багато історій у книжці закінчуються доволі несподівано і швидко. Як розповідає Олег Криштопа, публікація готувалася за підтримки Українського культурного фонду, який ставить дуже чіткі терміни. «Насправді, книжка писалася буквально за кілька тижнів, тому, на жаль, побути разом з читачем довше, не було фізичної можливості. Сама підготовка до написання, тобто поїздка тривала всього місяць. Це був режим нон-стопу, ми мало де були довго. Мабуть, найспокійніше місце і де найдовше ми були, це було село Ґлембоцьк на півночі Польщі».

У багатьох розмовах зі своїми героями Олег Криштопа порушував тему їхнього українського життя у Польщі, питання України, яка присутня у цій громаді, але яка вона?

«Це – пісня, її дуже багато. Це щось сакральне. Церква. Це щось більше, ніж релігія. У всіх розмовах відчувалося, що церква є своєрідним мостиком з чимось „своїм”, це місце, де можна згуртуватися, зустрітися, це – точка опори».

Назва збірки репортажів «Останні українці Польщі» – доволі провокативна. Частково вона вказує на асиміляцію українського середовища у Польщі, попри намагання зберегти свою культуру, мову, історію, передати її наступним поколінням. А що люди – українці з Польщі думають про цей процес? За словами Олега Криштопи, вони це заперечують, намагаються видавати бажане за дійсне. «Як людина збоку, я помітив це, наприклад, як діти з двох українських родин розмовляють польською у побуті, біля церкви, граючись, діти також кричать один до одного польською. Звісно, що це громадяни Польщі, де офіційною є польська мова, і вони повинні її знати. Але асиміляція починається з кількості вживання мови», – розповідає Олег Криштопа. І продовжує, «для мене важко усвідомити те, як це бути меншиною в іншій країні. Хоч, можна сказати, що українськомовні скоро стануть меншиною в Україні, але, на щастя, поки що так не є. Ця книжка – не стільки про травмованих і упосліджених людей, скільки про тих, які чинили опір, зберегли цю ідентичність всупереч всьому. Всі герої цієї книжки – вони справді герої. Це – люди, які не змирилися і не підлаштувалися під обставини, вони залишилися собою. Як би це банально не звучало, але твоя ідентичність – це все твоє “Я”. Коли я чув історії про те, як хтось з родини асимілювався, то теж мені було важко уявити, як це, будучи кимось одним, протягом життя стати кимось іншим».

Запрошуємо послухати інтерв’ю повністю у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль