X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Дві пандемії: COVID та депресія

05.01.2021 17:17
Спеціалісти вже роками підтверджують поширення депресії світом, називаючи її справжньою пандемією. Виявляється, що впродовж останнього року її поширення суттєво прискорилося через розповсюдження коронавірусу SARS-CoV-2
Аудіо
  • Доктор Марія Монета-Малєвська розповідає про психічну рівновагу в часи пандемії COVID-19
Ілюстраційне фотоpxhere.com - CC0 Public Domain

Наприкінці осені іспанські науковці з Головної ради психології в Мадриді оприлюднили результати свого дослідження, згідно з яким 25 відсотків жителів Іспанії мають симптоми депресії або депресивних станів, спричинених пандемією коронавірусу. З цієї ж причини третина іспанців стикається з незнаними їм дотепер станами паніки, а понад 40 відсотків має проблеми зі сном. Подібна тенденція спостерігається також і в інших країнах. Спеціалісти вже роками підтверджують поширення депресії світом, називаючи її справжньою пандемією. Виявляється, натомість, що впродовж останнього року її поширення суттєво прискорилося через розповсюдження коронавірусу SARS-CoV-2.

Зв’язок між однією пандемією і другою не викликає сумніву. Однак він може вимагати пояснення, по яке я звернувся до психотерапевтки і монашки дзен-буддизму доктора Марії Монети-Малєвської.

- Чи, отже, це правда, що одна пандемія, розповсюдження COVID-19, якого ніяк не вдається приборкати, посилює та поглиблює пандемію депресії, що й так вже роками шаленіє на світі?

- Це правда, що пандемія COVID спричиняє депресивні стани у декотрих людей. Особливо в тих, хто вже перед пандемією почувався не дуже добре. А пандемія додатково посилила всі ті фактори стресу, що й перед цим були вже активні. І насправді я як психотерапевт, і мої колеги маємо більше роботи – більше людей звертається до нас по допомогу. В цьому немає нічого дивного. Зверніть увагу, що сьогодні кожен з нас потребує допомоги. Так не є, що щось сталося лише в мене і я можу піти до когось і про це розповісти. Це сталося в усіх нас. Й самé те, що ми через це почуваємося дещо самотніми, адже немає нікого, хто б цього не переживав, - це для нас дуже шкідливе явище, з одного боку. А з іншого, добре, що не лише ми це переживаємо. Однак, те, що зараз діється через тотальну ізоляцію – хоч може здаватися, що поруч з нами є інші люди – призводить до того, що ми проводимо з цими людьми забагато часу і даються взнаки старі образи. Або ж нас дратують в них речі, котрі нам не подобалися, але ми були в змозі їх знести, коли бачилися з ними не так часто. Зараз, натомість, коли ми всі сидимо по домівках, з цим значно важче собі порадити та змиритися. Через це ми починаємо мати щораз гірший настрій, щораз гірше працюємо й дедалі важче зносимо присутність інших людей, а заразом дуже-дуже цієї присутності прагнемо.

- А отже йдеться не лише про депресію, але про різноманітні проблеми, пов’язані з нашою психікою, зокрема про (цього не слід із клінічною депресією плутати) стани пригніченості, депресивні стани. На додаток, це має вплив на наші відносини з іншими людьми.

- Зараз живеться набагато важче. Як я сказала, ми зараз опинилися в цілком інакших умовах, ніж були ще рік тому. Ми ходили на роботу, а зараз сидимо вдома. І вдома відбувається все. Навіть діти є вдома. Це дуже непросто і насправді дуже важко. Позаяк ми працюємо довше, ніж працювали раніше, і не маємо ані місця, ані часу для відпочинку. І я хочу звернути увагу на те наскільки важливо, аби ми вже сьогодні думали, власне, про відпочинок, спокій для себе і всіх наших близьких. Я навіть хочу закликати до того, аби в кожній домівці створити такі умови, щоб кожен, хто там живе, мав шанс на відпочинок, на те, аби побути наодинці, якщо він цього потребує, аби йому ніхто не заважав, аби навіть ніхто йому нічого не казав. І що також важливо, аби не впадати в залежність від відслідковування того, як вірус розповсюджується світом. Адже є такі люди, котрі починають і закінчують день, читаючи, скільки було смертей, що сталося, як цей коронавірус поширюється. Це одна з найгірших отрут, що ми собі можемо влаштувати у цей винятково тяжкий час. Це просто треба відкласти, не цікавитися цим. Злегка орієнтуватися в тому, що відбувається, але напевно не заглиблюватися в ці теми, бо це позбавляє нас енергії, ясності розуму і вродженої у кожної людини надії, що за мить буде ліпше.

- Але це, зрештою, не єдині методи боротьби проти того, від чого всі ми сьогодні потерпаємо. Чи може існують якісь практики, покликані допомогти нам радити собі в подібних ситуаціях?

- Звісно, коли б хтось мав час і бажання, а також вважав, що йому це потрібно, то існує чимало способів, аби захиститися від впадання у щораз гірший настрій. Зокрема це рух, відпочинок, зустрічі зі знайомими. Багато хто сьогодні страждає через те, що не може зустрічатися з іншими. Й тому насправді в нас у даний період домінує фрустрація, коли ми чогось дуже хочемо й не в змозі цього отримати. Але цьому можна зарадити навіть зустрічаючись з іншими у Скайпі за чаєм або навіть келихом вина, якщо хтось має бажання раз на місяць випити його з друзями, просто порозмовляти й принаймні мати субститут буття поруч із кимось іншим. Відчуття, що ми зберігаємо колишні знайомства, дружбу. Дружба, звісно, зберігаються, натомість не дуже близькі відносини сьогодні винятково від цього страждають. І ми дуже через це потерпаємо. А до цього, звичайно, медитація. Для релігійних людей – молитви, бо це може дуже добре заспокоїти, незалежно від релігії. На додаток, треба пильнувати, аби не дозволити собі зануритися в якесь болото розпачу і безнадії. Таке пильнування за собою дуже важливе, адже це воно не дає нам занепасти духом. Якщо нам гірше, тоді знаємо, що треба зробити, аби нам було ліпше. І усвідомлення того, щó ми можемо зробити, аби почутися ліпше (це добре навіть записати на аркуші паперу), дуже важливе. Це може бути навіть 15-хвилинне слухання музики зранку, але ми мусимо скласти такий плейліст, аби він завжди викликав у нас посмішку. Входження у день із радістю вже може нам дуже-дуже допомогти.

- Можливо, я дозволю собі на дещо провокаційне питання: переживання, з якими ми маємо справу від початку 2020 року, учинивши з цього року вже епітет, метафору тяжких часів, безперечно, дуже непрості самі по собі, незносні. Проте, по своїй суті, воно полягає в тому, що нагадує нам про справи, котрі незмінно в нашому житті присутні. Тільки що, може, ми не завжди хочемо про них пам’ятати. Інакше кажучи, йдеться про memento mori, про усвідомлення власної смертності, того, що можемо захворіти. Отже, нічого нового в такому досвіді немає. Не кажучи вже про те, що епідемії траплялися раніше. Чи, отже, в усвідомленні цього факту можна знайти щось конструктивне? І взагалі, якщо подивитися на це питання з найширшої перспективи, чи можна у тому, що ми зараз переживаємо, зауважити якийсь шанс на катарсис, що дозволяє сьогоднішній болісний досвід не змарнувати, але перетворити у щось ліпше?

- Безумовно, так. Це час, коли ми, хочемо того, чи ні, спілкуємося одне з одним, пізнаємо одне одного значно ліпше, ніж перед цим. Дізнаємось про потреби, про те, чого кожен з нас не любить. Тобто просто розвиваємося. Бо за таким пізнаванням завжди йде якась зміна, поліпшення. Звісно, зараз воно тяжке, бо тяжкі часи. Але якщо вона буде ефективною, то залишиться з нами на все життя. І це час, коли багато хто задумується над тим, що буде далі, чого насправді вони хочуть у житті. А я вже маю декількох пацієнтів, котрі добре знають, чого не хочуть і що вони відкидають. І декількох знайомих, зрештою, також. І це час самоочищення від зайвих переконань, неадекватної віри. Я би навіть сказала, що це час істини. Про нас, наших близьких, про те, яке місце ми для себе в цьому всьому знаходимо. Чи ми спроможні забезпечити собі і близьким нам людям комфорт попри всі обставини, психічний комфорт? Чи ми просто є винятково напруженими і знервованими людьми, котрі, що найгірше, на знають як цьому зарадити і як собі допомогти? На щастя, сьогодні вже існує такий рух, що дозволяє людям хоч трохи зустрічатися одне з одним, спілкуватися. І це рух онлайн, що пропонує і фізичні вправи, і розмови, і навіть тренажерні зали, коли можна й самому займатися, і бачити, як вправи виконують інші люди. Тобто ми намагаємося використовувати якісь замінники, аби нам не було так прикро через ізоляцію, через те, що нам не вистачає таких позитивних стимулів, яких би ми хотіли або потребували, отже ми змушені давати собі з цим раду самостійно. А щоби самостійно дати собі з цим раду, ми мусимо вирости і подорослішати. Тобто цей час важкий, але який же теж важливий.

Антон Марчинський