В понеділок, 20 червня, Верховна Рада України проголосувала за ратифікацію Стамбульської конвенції, тобто Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству. Мета цього документа - захист жінок від усіх форм насильства. Ратифікацію підтримали 259 депутатів, вісім осіб були проти.
Стамбульська конвенція була підписана Україною ще у 2011 році, але її ратифікація відкладалася через протести церков та консервативних політиків проти вжитого у ній терміну «гендер». Українська служба Польського радіо поговорила з правозахисницею, головою правління організації «Центр громадянських свобод» Олександрою Матвійчук про те, чому цей документ важливий для громадськості навіть в умовах повномасштабної агресії Росії проти України.
Стамбульська конвенція – це міжнародна угода Ради Європи, яка захищає людей від різних форм насильства й дискримінації і встановлює рівність між жінками та чоловіками, зобов’язує державу розробляти політику та заходи для захисту всіх жертв насилля і надання їм допомоги. Власне тому навіть під час війни важливо продовжувати, наскільки це можливо, задекларований рух, тому що ця війна має ціннісний вибір, і не треба давати можливості путіну у цьому ціннісному вимірі перемогти. Ця війна розпочалася не в лютому 2022 року, а у 2013 році, коли Україна отримала реальні шанси проводити демократичні реформи і рухатися євроінтеграційним шляхом. Одна із таких реформ – це зміна ставлення до домашнього насильства, яке, на жаль, є проблемою в Україні, як і в цілій низці інших країн.
На запитання щодо нинішньої ситуації з домашнім насильством в Україні Олександра Матвійчук відповіла, що після 24 лютого нема жодних нових даних на цю тему.
Повномасштабне вторгнення, як ви розумієте, це шок для всієї системи. Якщо раніше існувала статистика звернень, то зараз, коли російські війська просто вбивають цивільне населення, держава була змушена переорієнтуватися на виконання інших завдань – захист від російської агресії, допомога цивільному населенню – виживання, евакуація, забезпечення медичною допомогою, логістика тощо. Тому даних немає, але є дані минулого року. У 2021 році про домашнє насильство, як повідомили в МВС, заявили на 56% громадян України більше, ніж у 2020 році. Це пояснюється COVID-19, локдауном, тим, що люди, які страждали від домашнього насильства, були замкнуті у просторі з людиною, яка його вчиняла.
На ратифікацію конвенції в України пішло 10 років, я запитала у правозахисниці, чому ця міжнародна угода викликала і продовжує викликати сильні емоції в суспільстві. Наприклад, 21 червня лідерка фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила про намір народних депутатів звернутися до Конституційного суду з проханням перевірити, чи відповідає ця конвенція Основному закону України.
Тому що це не просто такий правовий крок, це ще певний ціннісний вибір. Наріжним каменем цієї суперечки є поняття гендеру. Ця конвенція визначає, гендер – це соціально закріплена роль, поведінка і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними до жінок і чоловіків. Вагома частина українського суспільства вважала, що саме слово «гендер» не треба згадувати в тексті конвенції і відповідно в українському законодавстві. Це право цієї частини, абсолютно, але ми бачимо, що в інших країнах розвиненої демократії все ж таки ніхто не боїться використовувати це слово з політологічної точки зору, і в законодавстві нічого страшного не стається. Конвенція була ратифікована із застереженнями, наскільки я розумію, тобто з окремою заявою, для того щоб дати відповідь на цю критику частини суспільства, яка виступала проти ратифікації. В окремій заяві, застереженні, яке зробила Україна, сказано, що Україна не розглядатиме положення конвенції, яке зобов’язує до зміни Конституції, наприклад, в Сімейному кодексі, що вона буде зосереджуватися на умовах і заходах з запобігання насильства.
На питання про конкретні кроки, які мав би зробити український уряд для реалізації положень конвенції, Олександра Матвійчук відповіла, що в нинішніх умовах говорити про це вкрай важко.
Ви знаєте, я не буду казати про конкретні кроки, тому що мають бути створені певні плани дій. Вони вже, до речі, створені, бо є Національна стратегія захисту прав людини, яка розроблялася. Створений Національний план дій з виконання Національної стратегії. Потім повстала необхідність розробляти нову стратегію і новий план, а зараз, після вторгнення, очевидно, що пріоритети дуже сильно змінилися, і стоїть питання виживання людей. Це свідчення того, що навіть під час війни держава вважає важливим розв’язувати питання домашнього насильства. І зараз, і в майбутньому вона буде докладати зусиль для того, аби це явище було мінімізоване. Ми знаємо, що навіть в країнах розвиненої демократії фіксують ці випадки, тобто повністю викорінити насильство, як і повністю викорінити злочинність, неможливо, але держава береться за це як за пріоритет.
Говорячи про те, що має змінити Стамбульська конвенція, я запитала у правозахисниці про конкретні кроки. Наприклад, про збільшення кількості шелтерів для жертв домашнього насильства. Норма за Стамбульською конвенцією – 1 житло для жінки та її дітей на 10 тисяч населення. Чи можливо це зараз в умовах повномасштабної війни?
Дуже важко робити такі прогнози. По-перше, треба звертатися до профільних міністерств, щоб дізнатися про їхні плани. По-друге, треба розуміти, що горизонт планування дуже обмежений. Ми не в нормі, ми живемо в умовах широкомасштабного вторгнення. Ця система шелтерів - до якої, до речі, церкви дуже докладалися, тут треба відзначити їхню роль, вони відкривали ці шелтери для жертв домашнього насилля - зараз була закрита. Це ті шелтери, які знаходяться в небезпечних областях. Ми у вогні. Війна, вона як вогонь, і говорити про те, де і як відкривати шелтери, коли лінія фронту рухається, мені, справді, дуже складно.
Повертаючись до політичного значення ратифікації Стамбульської конвенції для України, варто зазначити, що деякі публіцисти вважають, що цей крок був важливим у контексті отримання Україною статусу країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу, адже для Західної Європи ця конвенція є своєрідним маркером.
По-перше, це важливо, не тільки для того, щоб кудись вступити і отримати статус, це важливо для того, щоб захистити людей від домашнього насильства. В мене є переконання, що цей правовий інструмент потрібний українцям насамперед. По-друге, цю конвенцію підписали 45 країн, багато хто її використовує і розвиває своє законодавство відповідно до положень цієї міжнародної угоди Ради Європи. По-третє, так, зараз іде оцінка готовності України до отримання статусу кандидата, і такі кроки досить важливі та засвідчують, що наша країна навіть під час війни думає про реформування, подолання системних проблем і про створення незалежних демократичних інститутів, що дуже складно робити під час війни, тому цей крок такий важливий.
Дар'я Юр'єва