З 24 лютого «Львівський медіафорум» вже провів резиденції для українських журналісток у Перемишлі, а зараз проводить літні резиденції у Карпатах. Мета обох заходів — створити можливість для українських медійників, що мали досвід роботи на передовій або пережили події, що завдають травму, відпочити, перезавантажитись та обмінятись досвідом з колегами. Детальніше про діяльність організації та в цілому про роботу українських ЗМІ в умовах повномасштабної війни в інтерв’ю Українській службі Польського Радіо розповіла очільниця «Львівського медіафоруму» Ольга Мирович.
На початку розмови я попросила пані Ольгу розповісти про резиденцію для українських журналістів та журналісток у Карпатах. Резиденція складатиметься з декількох заїздів. Перший заїзд вже пройшов, і, за словами Ольги Мирович, доволі успішно.
— Ідея народилася не спонтанно, ще з 2019 року «Львівський медіафорум» реалізовує програми резиденцій для журналістів, котрі працюють в умовах високої загрози та тиску. Раніше ми більше фокусувалися на колегах з-за кордону і проводили такі резиденції у Львові. Натомість з початку повномасштабного вторгнення українські журналісти опинилися в ситуації, коли професійні, особисті виклики наклалися і викликали дуже високий рівень стресу, і поставили під загрозу професійну діяльність журналістів як таких. Відповідно ми вже мали розуміння, як можливість такого відпочинку і перезавантаження впливає на здатність підтримувати емоційний баланс і працездатність журналістів. Для нас як організації це було доволі очевидним рішенням. Крім того, ми чи не з першого дня повномасштабного вторгнення запропонували журналістам отримати професійну психологічну підтримку. Цей формат більш слугує емоційному відновленню. Ми не можемо говорити про те, що ми в рамках такого формату — короткого, восьмиденного відпочинку — можемо забезпечити роботу з травмою. Проте ми фокусуємось власне на емоційному відпочинку і відновленні. Ми плануємо з жовтня запропонувати таку можливість 100 журналістам. Наразі уже 30 з них пройшли програму резиденцій. Ми маємо 100 відсотків позитивних відгуків. Треба сказати, що сама програма резиденцій створена так, що вона поєднує активний відпочинок, соціальну взаємодію, дискусії. Вона також допомагає через інтелектуальні заходи, як наприклад, перегляди фільмів, дискусії, інтелектуальні клуби, виїзди, неформальне спілкування, пікніки. Це набір форматів, які допомагають людям переключитися якісно та концентровано з їхньої професійної діяльності на короткий термін.
Учасники першого заїзду літньої резиденції у Карпатах. Юлія Формос/Львівський медіафорум
Ольга Мирович додала, що при відборі учасників резиденцій «Львівський медіафорум» надавав перевагу журналістам, які з 24 лютого активно висвітлюють події, та медійникам із найбільш постраждалих регіонів.
— Мушу сказати, що найчастішою скаргою в анкетах було вигоряння і сумніви у своїй здатності в довготривалій перспективі зберігати ту ж працездатність, включеність та готовність залишатися в професії. Ця резиденція великою мірою досягає мети — люди відновлюють свою здатність працювати зі складними темами, з підвищеним навантаженням. Оскільки події розгортаються дуже швидко, то й медіа повинні на це реагувати. Дуже часто журналісти працюють зі складними для висвітлення темами з етичної точки зору. Журналісти змушені вирішувати дуже багато етичних дилем. Ця резиденція є швидше не для психологічної допомоги, а для створення можливості сфокусуватися і через активний відпочинок, через соціальну взаємодію відновити працездатний стан.
На початку розмови ми згадали про резиденцію у Перемишлі, що проходила весною цього року. В ній взяли участь представники й представниці Громадське радіо, GRE4KA.INFO, Цензор.НЕТ, Читомо, Marie Claire Ukraine, Район.Луцьк, а також громадські активістки з Маріуполя та Луцька, — розповідає Ольга Мирович.
— Ми робили два заїзди. В середньому одна резиденція тривала місяць. Тут, звичайно, ми були дещо обмежені форматом, тому що участь в цьому проєкті могли взяти здебільшого журналістки. Однак нам вдалося допомогти значній кількості людей. Формат резиденції передбачав менше навантаження в плані інтенсивності культурної програми, але більше простору для того, аби попрацювати в тиші й спокої над своїми проєктами, знаючи, що побутові питання вирішені, забезпечені. Відповідно ми змогли тим журналісткам, котрі мали змогу виїхати й мали бажання змінити умови, дати таку можливість.
Учасники першого заїзду літньої резиденції у Карпатах. Катерина Ключко/Львівський медіафорум
У продовження розмови я запитала в Ольги Мирович, яка контактує з великою кількістю українських журналістів, як з великих національних, так і з менших регіональних редакцій, як виглядає робота українських медійників в умовах повномасштабної війни.
— Все залежить насамперед від того, де знаходиться редакція. У частини редакцій, які працювали й працюють близько до територій, де зараз проходять лінії зіткнень, одні виклики, в тих частин редакцій, які опинились на окупованих територіях, — інші виклики. Редакції, які знаходяться на звільнених територіях, намагаються відбудувати свою роботу, повернути собі втрачене майно. Як повернути? Заново його надбати. Треба також повернути людей з евакуації, бо для багатьох журналістів евакуація виявилася єдиним виходом.
З іншого боку, є ті журналісти, які змушені були, хочуть вони того чи не хочуть, перекваліфіковуватися у військових журналістів і висвітлювати бойові дії, проблеми жертв війни. Відповідно їхнє життя повністю змінилося, їхній професійний вектор діяльності. Так чи інакше є величезне навантаження на емоційну сферу. Власне наша робота полягає в допомозі журналістам, надані психологічної допомоги та створенні умов для психологічної реабілітації. Проєкт літніх резиденцій у Карпатах — це спосіб це забезпечити.
Наступне моє питання стосувалося того, чи вдається українським журналістам залишатися об'єктивними та відстороненими, згідно уявлень західних медіа, коли війна триває у тебе в країні.
— Більшість українських журналістів керуються принципом не звинувачувати жертв, а все-таки чітко розділяти, де є жертва, а де — агресор, що багатьом європейським редакціям не вдається. Мені здається, що тут створюється простір для нової дискусії про стандарти. Так як не є етичним звинувачувати жертв у насильстві, яке здійснено по відношенню до них, це ж стосується також і питання війни Росії проти України. Я думаю, що нас ще чекає велика дискусія про те, з якої точки зору висвітлювалася ця війна, чи були взяті до уваги ті фактори, що Україна веде оборонну війну, що вона знаходиться в умовах захисту своєї території, свого народу. Ми бачимо, що не тільки журналісти, але й багато міжнародних правозахисних організацій цього фактору не враховують.
Учасники першого заїзду літньої резиденції у Карпатах. Юлія Формос/Львівський медіафорум
Я запитала у голови «Львівського медіафоруму», чи в умовах воєнного стану журналісти стикаються з цензурою або самоцензурою.
— Від журналістського ком’юніті ми неодноразово отримували коментарі та спостерігали за дискусіями про те, що є етичним, а що є неетичним, коли ми говоримо про висвітлення подій. Наприклад, одна з нещодавніх дискусій навколо кейсу про катування українського солдата. Відео, котре поширювалося в інтернеті, очевидно, з одного боку, дало можливість показати те, що відбувається, і те, що Росія порушує усі міжнародні конвенції про правила ведення війни. З іншого боку, відео такого типу можуть нашкодити суспільству, котре воює, державі, тому що вони викликають дуже сильну емоційну реакцію. Відповідно це також впливає на залякування суспільства, підвищення рівня тривоги. Кожне медіа, очевидно, керується якимись підходами, стандартами, котрі йому видаються більш раціональними. Також я не можу сказати, що є якась універсальна відповідь. Потрібно постійно зважувати шкоду і доречність публікації такої інформації, ефект, який вона викличе. Медіа частково займаються самоцензурою, і це іноді буває виправданим.
Дар'я Юр'єва