У суботу, 11 березня, у Варшаві у Палаці Тишкевичів-Потоцьких за адресою Краківське передмістя, 32, відбудеться конференція під назвою «Варшавський університет для українців, українці для Варшави» (пол. Warszawski Uniwersytet dla Ukraińców, Ukraińcy dla Warszawy). Про цю подію, а також про діяльність Центру досліджень над культурою Варшави Варшавського університету, спрямовану на допомогу українцям і сприянню їхньої інтеграції з польською столицею Польське радіо для України поспілкувалося з директоркою Центру пані Ельжбєтою Віхровською.
– Центр досліджень культури Варшави при Варшавському університеті — це один із загальноуніверситетських центрів, який дещо схожий на кафедру. Це молода установа, їй 2 роки, але її діяльність дуже інтенсивна. Звичайно, нас дуже цікавить варшавська тематика, стосунки між університетом і містом, тому ми проводимо наукові дослідження. Але ми також дуже зацікавлені, і це одна з ідей та цілей нашого центру, у тому, щоби тісно пов’язати діяльність університету та потреби університету з потребами Варшави. Тому це також має свого роду популяризаційний акцент – вихід за межі кампусу Варшавського університету та проведення заходів, спрямованих на мешканців Варшави. І, звісно, 24 лютого ... Яке змінило все в історії останніх кількох десятиліть після Другої світової війни, зокрема, відчуття безпеки. Існує також питання оновлення всього, що пережили поляки. Ця війна, думки, почуття, страхи, вибухи 24 лютого викликали в нас почуття солідарності, а водночас і почуття безсилля. Почуття безсилля, на щастя, не є домінуючим. Варшавський університет, керівництво Варшавського університету, відреагувало дуже швидко, майже негайно. Загалом Варшава відреагувала дуже швидко. Це була загальна «мобілізація» всіх поляків у всіх містах – мені йдеться про відкритість та дії, що мали на меті допомогти. Варшава, однак, була та залишається особливим містом, тому що саме тоді, на початку, Варшава прийняла найбільшу кількість біженців з України. Потрібна була повна мобілізація влади, міста, але не тільки. Університет, звичайно, долучився дуже швидко, і однією з таких масштабних акцій (підтримки, – ред.) стало організування курсу польської мови. Це, однак, не єдині дії науковців. Було багато заходів.
Ви зазначили, що Центр досліджень культури Варшави є досить молодою установою, що їй 2 роки. Війна в Україні триває вже рік, і Центр справді дуже залучений до цієї допомоги, до цієї підтримки України та українців, які приїхали до Польщі. Ви згадали про курси польської мови, і, якщо я не помиляюся, назва звучить досить цікаво: «Курс польської мови в перспективі європейської цивілізації та історії й сьогодення Варшави». Чи йдеться про інтеграцію з Варшавою, з історією Варшави, щоби переміщені особи могли пізнати місто, яке їх приймає?
– Так, саме так, як ви щойно сказали. Дозвольте почати з того, що ми маємо можливість проведення такої широкої діяльності, в плані освіти, тому що Центр подав заявку та отримав підтримку від міста Варшави, а субсидії — це кошти ЮНІСЕФ, призначені на діяльність, спрямовану на те, щоби допомогти біженцям з України. І, звісно, ми хотіли не просто навчати людей мови. Ми поставили собі питання: «Як саме це зробити?». Звичайно, ми хотіли, щоби люди підвищили мовні навички, розвивали словниковий запас, навчилися граматиці, навчилися спілкуватися, але також, щоби вони інтегрувалися з Варшавою. Йшлося про те, щоби завдяки вивченню мови люди теж познайомилися з містом. Ми хотіли розповісти, показати місто, в якому (ці люди, – ред.) живуть, познайомити їх із основними елементами історії, розказати трохи про культуру, трохи про музику, трохи про кіно. Тому, з одного боку, ми проводимо класичні заняття з польської мови, а з іншого боку, ми називаємо це семінарами, — ми організовуємо практичні зустрічі, де ми вивчаємо мову, дивлячись фільм, співаючи пісні, танцюючи або гуляючи Варшавою. Ми організовуємо лінгвістичні прогулянки по Варшаві, які дуже популярні і, здається, подобаються людям. Ми також організовуємо майстер-класи для дітей у таких місцях, як Королівські лазєнкі, різноманітні музеї. Тож це вивчення мови, але водночас цікава, ненав'язлива розповідь про місто, де люди живуть, а також, звісно, трохи про Польщу, трохи про Європу — це наша мета.
Наступне, що ми робимо, — і я мушу зізнатися, перевіряємо це на наших чудових учнях, — це створення навчальних інструментів. Ми готуємося, і за мить, я сподіваюся, з’являться дві речі. Перша — це підручник. Знову ж таки, це буде підручник для вивчення польської мови та водночас розповідь про Варшаву. Такі підручники з’являться на наступному курсі, який ми тільки-но починаємо. Також будуть фільми — незабаром працюватиме платформа, де будуть представлені фільми, які допоможуть розібратися з фонетичними проблемами. Цю платформу готує логопед, а також фахівець, який займається фонетикою. Також у нас є актор. Тож це має стати людям у пригоді для вдосконалення мовних навичок. І третє, що ми готуємо та сподіваємося, що це пошириться, це додаток для вивчення польської мови, також дуже «варшавський». Поки що, однак, більше сказати не можу, тому що ми працюємо над останніми деталями.
Пані Ельжбето, я хотіла б повернутися до курсу польської мови, тому що те, про що ви говорили, звучить дуже цікаво. Ви кажете, що це і класичний мовний курс, і водночас інтеграція з Варшавою. Ви згадали про прогулянки Варшавою. Якщо людина захоче взяти участь у такій прогулянці, як можна зголоситися? Де можна знайти інформацію про такі прогулянки?
– Ми організовуємо прогулянки, але гідами є висококваліфіковані співробітники або Королівського замку, або Музею Варшавського університету, які розповідають цікаві речі та здатні зацікавити і дорослих, і дітей. Інформацію про всі наші заходи, не лише про прогулянки, можна знайти на сайті Центру досліджень культури Варшави Варшавського університету. У нас також є сторінка у Фейсбуці. Інформацію можна знайти й на сайті Музею Варшавського університету, на сайті фонду «Varia». На веб-сторінці Центру досліджень культури Варшави завжди є номер телефону, за яким Ви можете зателефонувати та дізнатися деталі. Це насправді цікаві заходи та чудові колеги, серед яких є й українці. На організаційному рівні ми також співпрацюємо з Україною — з факультетом полоністики Івано-Франківського університету. Тому це також коло співпраці, і ми хочемо дати якомога більше. Тож запрошуємо!
Я хочу підкреслити, що цей мовний курс, ці прогулянки, організовані для українців, які приїхали до Польщі, дуже важливі, тому що, як мені здається, людина, яка приїхала в нову країну і не була до цього готова, а це сталося раптово та не було заплановано, – ми говоримо про війну, – на початку вона задається питанням: «Як взагалі функціонувати, як жити в новій країні, не знаючи мови?» Пані Eльжбєто, скажіть, будь ласка, ці курси польської мови призначені для дітей чи для дорослих? Яка цільова група?
– Це залежить від потреб людей. Ми починали в липні, липні-серпні, тому діти ще не ходили до школи, і на цьому першому курсі було багато дітей та підлітків. Було близько сорока-п’ятдесяти людей, мабуть, віком від 5 до 8-9 років. Потім була старша група. Дуже часто діти навчалися в одній кімнаті, а їхні мами в іншій. Зараз, коли розпочався навчальний рік, ситуація виглядає інакше. Ми оголошуємо, надаємо інформацію про те, що незабаром ми розпочнемо новий курс, і ця інформація з’являється на нашому веб-сайті (…) Останнього разу мало бути 7 груп, але у нас було набагато більше заявок, тому ми відразу переформували наші ранги, і груп стало більше. Тож ми відкриті та будемо проваджувати наші курси згідно з потребами людей.
Хочу також сказати, що окрім тих речей, про які я вже згадувала, у нас також є курси ткацтва, в трохи менших групах. Під час таких зустрічей ми спілкуємося, а через кілька зустрічей люди вже вміють зробити гобелен своїми руками. Жінки говорили, що це чудова ідея, і що вони багато чого навчилися, тому ми запрошуємо! Оскільки ці зустрічі пройшли вдало, ми будемо їх повторювати.
У листопаді відбулося перше вручення сертифікатів учасникам курсу польської мови, що супроводжувалося лекцією «Незалежність у мові та культурі». Пані Ельжбєто, яку, на вашу думку, роль відіграють мова та культура для незалежності країни?
– Відповідь на це питання ми маємо в історії Польщі... Яка зникла з мап світу наприкінці XVIII століття, як відомо, після третього поділу. Тож що у такому випадку залишається? Залишається мова, залишається історія. Коли йдеться про історію Польщі, а ми маємо багато свідчень, було величезне зростання зацікавленості людей, еліт, науковців всім польським, починаючи від текстів, книжок Яна Кохановського – це були стародруки, примірників було мало. Люди починали шукати, дбати, створювати фонди, бібліотекі, збирати предмети, писати. Потім, на початку ХІХ століття, був створений словник польської мови Самуїла Лінде. Наша ідентичність, наша ідентифікація та потреба в ній є в нашій культурі, в нашій мові, в нашій історії, в нашій пам’яті. У цей період буття, коли немає держави, залишається світ духу, світ ідей. І так було впродовж 100 років, аж до здобуття (Польщею, – ред.) незалежності у 1918 році. Тому наша історія показує, чому важлива мова, чому важлива пам’ять про наших предків, чому важлива наша культура, наші митці. Потрібно це культивувати, знати це, знати, що навколо вас, добре орієнтуватися у світі культури та цивілізації. Зараз я говорю теж про те, що відбувається в Україні. Що відбувається в Україні? Держава бореться, але держава також піклується про пам’ятники, держава піклується про церкви, держава дбає про пам’ятки та охороняє ці пам’ятки. Ми також надсилаємо мішки (для захисту пам’яток, – ред.). Зараз винаходять різні нові технології, щоби їх захистити. Я говорю про це, тому що це важливо і це те, що не можна забрати. Ми цього не допустимо. Тому мова є важливою, історія є важливою, культура є важливою. Потрібно вчитися інших, що теж цінно, та дбати про власну ідентичність.
Запрошуємо послухати матеріал у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур