Українці відомі на весь світ своєю волелюбністю та працьовитістю. Чимала частина населення, особливо західної частини країни є заробітчанами у ближньому закордонні. Зокрема Польща вже багато десятиліть збирає врожаї ягід, вирощує квіти та будує багатоповерхівки з допомогою українських рук. Ще в часи довоєнні, а що вже й казати у такий нелегкий період як сьогодні, робота, надана польськими роботодавцями, ставала основним фінансовим доходом сільських сімей.
Однією з таких родин була і моя, мій батько двадцять п'ять років є заробітчанином. Якщо в містах ще робочі місця для чоловіків знайти було не так важко, то в далекому селі на покордонні Тернопільщини чи не єдиний спосіб забезпечення сім'ї для чоловіків ставали поїздки за кордон.
Та й я особисто маю власний досвід заробітчанства. Так я втішалася красою тюльпанів посеред лютого у парниках пана Шимона, відбирала найгарніші яблука у садах пана Збєшика та вкладала взуття в коробки на складі в пані Асі.
Посеред звичних мені заробітчан, найчастіше людей міцних, загартованих важкою працею, я зустріла героя сьогоднішньої програми, який певним чином вирізнявся.
Худорлявий чоловік з пронизливо печальним поглядом, вправно завантажував посилки на складі одного з інтернет-магазинів на околиці Варшави — робив він це однією рукою тому, що іншу він втратив на полі бою на Донецькому напрямку. 21 операція, пошкодження несумісні з життям — його дружину готували до того, що вона має його відпустити до вічності. Але він вирішив інакше.
Житель незламного Дніпра, професійний військовий, учасник російсько-української війни та людина, що не вміє здаватись.
Слухайте розмову у прикріпленому звуковому файлі.
Яна Кухар