Перша частина конференції була зосереджена на дискусії навколо ролі держави в часи інформаційної війни та на питанні, яку модель дій обрати для ефективної протидії та захисту суспільства від маніпуляцій. Говорили також про те, які інституції ключові в цьому процесі та наскільки держава відповідальна за підвищення обізнаності громадянського суспільства з загрозами, пов’язаними з інформаційною війною.
Під час другої дискусії експерти шукали відповіді на питання про майбутнє інформаційної війни, у якому напрямку та з якою інтенсивністю розвиватиметься дезінформація. Розмовці підкреслювали, що важливим аспектом тут є темп. З одного боку, темпи удосконалення технологій маніпулювання, а з іншого — темпи розробки та впровадження інструментів для перевірки фейкових новин.
Президент Польського агентства преси Марцін Сурмач, розпочинаючи конференцію, підкреслив, що можемо говорити про століття узаконення російської дезінформації на державному рівні:
«Рівно сто років від моменту, коли російська дезінформація почала діяти інституціонально, цілеспрямовано було призначене для цього бюро. Це сталося 11 січня 1923 року, коли за дорученням Фелікса Дзержинського "добродій", якого звали Артур (Фраучі) Артузов, шеф ВЧК, створив бюро дезінформації. Це означає, що протягом 100 років ця система постійно розвивається, ця діяльність надзвичайно професійно провадиться й надзвичайно ефективна».
Марцін Сурмач підкреслив величезну різницю в розумінні масштабів і значення російської дезінформації поляками й представниками інших країн. Він згадав анекдотичний випадок, який показує, наскільки катастрофічно низькою є обізнаність у цій сфері навіть людей, які мали би фахово володіти інформацією. «Маємо ще багато праці в ознайомленні наших друзів за кордоном, із чим вони так насправді мають справу і з чим стикаються, маємо зокрема багато роботи в Європарламенті», — зазначив Марцін Сурмач.
Модераторка Ольга Долесняк-Харчук запропонувала розпочати розмову з дефініції і директор Оссоленіум Лукаш Камінський визначив дезінформацію як дію, яка полягає в маніпулюванні інформацією та наголосив, що є принципова різниця між дезінформацією та фейкньюс:
«Дезінформація — це дія, яка полягає в маніпулюванні інформацією. Потрібно зазначити, що між дезінформацією та фейкньюсом не можемо ставити знак рівності, бо найкраща дезінформація спирається переважно на правдиву інформацію. Це діяльність, яка має схилити якусь групу осіб, або й конкретну особу, історії відомі такі приклади, до здійснення чи нездійснення якихось дій».
Лукаш Камінський підкреслив, що дезінформація існує від найдавніших часів і використовувалася вже в політичних кампаніях Давнього Риму.
Винайдення друку, а потім періодики, радіо й телебачення стали черговими знаряддями поширення дезінформації.
Промовець зауважив, що багато країн використовують дезінформацію в своїй діяльності й підкреслив, що «завжди недемократична сторона має переваги над стороною демократичною в досягненні своїх цілей».
Після 1956 року СССР розгорнув дезінформаційну діяльність у світовому масштабі й почав втягувати в неї спецслужби східного блоку, які мали свою спеціалізацію, але найбільш залучені були східнонімецька «штазі» й чехословацька «StB», і Захід довгий час недооцінював наслідків цієї діяльності.
Справжнім потрясінням для Заходу стала величезна кампанія з дезінформації на початку 1980-х років навколо вірусу AIDS, коли СССР за підтримки згаданих спецслужб почав досить результативно спочатку в країнах третього світу, а потім і на Заході поширювати інформацію, що цей вірус постав в американських біолабораторіях. До схеми цієї дезінформації вони повернулися під час пандемії, і тоді агентство преси США за дорученням влади провело дуже інтенсивну кампанію протидії.
Після закінчення холодної війни здавалося, що дезінформацією будуть цікавитися лише в комерції, у корпораційній конкуренції, але це не буде глобальною проблемою. На жаль, кілька років тому у зв’язку з дезінформацією про COVID-19 ми змушені були повернутися до цієї теми, — каже Лукаш Камінський.
На запитання модераторки про те, як присутні міністри оцінюють те, наскільки Польща дає собі раду з російською дезінформацією, присутні погодилися з Керівником Бюро міжнародної політики Канцелярії Президента Марціном Пшидачем, який зазначив, що Польща очолює ґроно країн, які найбільш успішно борються із дезінформацією. «Що не означає, звісно, що немає над чим працювати», — сказав Марцін Пшидач і додав, що сама конференція є одним із інструментів боротьби з російською дезінформацією, але діяти потрібно швидко,бо дезінформація розповсюджується надзвичайно швидко. Потрібно використовувати, серед іншого, соціальні мережі, а також інші методи:
«Бороти дезінформацію можна через навчання, через зростання усвідомлення її існування, через активну швидку реакцію та представлення фактів такими, як вони є в реальності».
Марцін Пшидач згадав такі приклади російської дезінформації як підробні листи, нібито з його підписом чи підписами інших урядовців, а також російську ІПСО з мігрантами на польсько-білоруському кордоні, покликану показати поляків расистами. Він зазначив, що ця ІПСО вдалася особливо в країнах, які мають досвід колоніальної залежності. Він наголосив на важливості довіри до державних інституцій, а не до інституцій, щодо походження яких не маємо вірогідної інформації.
Модераторка Ольга Долесняк-Харчук нагадала про досвід інших країн у боротьбі з дезінформацією та російською пропагандою:
«Молдова має намір урухомити програму "Патріот", яка має вистежувати дезінформацію. Молдова понад два роки дуже інтенсивно займається фейкньюсами й дезінформацією, також навчає своє суспільство. Є спеціальні групи, які виїжджають на молдовські села й розмовляють там із людьми. Балкани — це постійна ціль російської дезінформації, яку вони сильно атакують, думаю, що з Сербії виходить така іскра й розходиться довкола залежно від того, як держави зорієнтовані — проросійськи чи проамериканськи».
Заступник міністра закордонних справ Польщі Павел Яблонський нагадав, що фейкові новини та кампанії з дезінформації є регулярним елементом гібридної війни росії:
«Це не є лише помилкова інформація, неправдива чи недостовірна, подана в тому чи іншому ЗМІ, — це насправді інструмент війни. Інструмент гібридної війни, яку використовує багато років, звісно, не тільки росія, але росія сьогодні застосовує її найширше і найінтенсивніше. І ця дезінформація допасовується по-різному до різної аудиторії в різних країнах».
Наприклад, в Африці російська дезінформація подається через спадок боротьби з колоніалізмом, тобто зі світом Заходу, насамперед Європою та США, бо там живуть люди, які пам’ятають колишні утиски:
«Які пам’ятають це колоніальне поневолення. І які пам’ятають, що Радянський Союз тоді підтримував їх, що фактично відбувалося і це правда. Але неправдою є те, що сьогодні імперіалізм, колоніалізм, тиск ідуть з боку Заходу. Сьогодні Захід не веде таких загарбницьких імперіалістичних війн, веде їх власне росія».
Заступник міністра наголосив, що саме тому польські урядовці й дипломати намагаються підтримувати контакти навіть із далекими від Польщі країнами, з якими відсутні тісні економічні зв’язки, бо якщо там не буде інформаційного поля Заходу, то там буде інформаційне поле Росії чи Китаю.
Уповноважений уряду з питань безпеки інформаційного простору Станіслав Жарин підкреслив необхідність усвідомити, що у сучасних умовах ніколи не будемо перебувати в інформаційній безпеці. Насамперед тому, що російська дезінформаційна діяльність не лише виконує щоденні завдання, але й має довгострокову перспективу, спрямовану на формування специфічного типу свідомості, прихильної до «руского міра», щоби Росія могла досягати своїх політичних цілей, які були, є й будуть суперечні інтересам Польщі. Тому діяльність із переконання суспільства й союзників має бути активною, інтенсивною та безперервною. Він зазначив, що частина російських фейків у поляків викликають лише сміх, але вони спрямовані не до поляків, а до внутрішньої аудиторії. Станіслав Жарин нагадав смішний фейк із кінця 2022 року про те, що німці валом валять до Калінінградської області, щоби погрітися, а в Росії натомість тепло, затишно й прекрасно:
«Показували, що Європа замерзає, не лише не маємо що їсти, але їмо власних домашніх тварин. Такий абсурд родом із дурнуватих комедій, але він призначений був не для нас, а для внутрішньої аудиторії».
Станіслав Жарин наголосив, що росіяни, використовуючи старі методи, дуже вміло їх модифікують, а крім того, використовуючи сучасні технічні й цифрові можливості, тестують їх на аудиторії та, залежно від реакції, удосконалюють для досягнення максимального ефекту.
Він нагадав про спецоперацію ТРАСТ, яку ще в 1920-ті роки вдало провела Росія, створивши фальшиве антибільшовицьке підпілля й у такий спосіб виявивши та знищивши потім усіх супротивників радянської влади. І тоді польська розвідка теж піддалася російській брехні. Він нагадав також нещодавній приклад із дезінформацією про радіоактивну хмару, якій піддалася одна з румунських депутаток і звинуватила Польщу в приховуванні такої небезпечної інформації.
Станіслав Жарин попередив, що й сьогодні Росія використовує ту саму брехню, показуючи, що вона є слабкою, не має вже зброї, що там нестабільна політична ситуація і що вона ось-ось загине.
Урядовці говорили також про проблему недовіри, яка існує між суспільством, владою та ЗМІ.
У другій частині конференції «Дезінформація завтрашнього дня. Майбутнє інформаційної війни», організованої Польським агентством преси, взяли участь експерти Катажина Гаврило з Центру Східних досліджень (Ośrodek Studiów Wschodnich), Анна Динер, аналітик у справах Білорусі та політики безпеки РФ із Польського інституту міжнародних справ, підполковник Томаш Ґерґелевич із Академії військогого мистецтва, Анна Ґводзовська з фактчекінгового центру #FakeHunter, відомий французький політолог доктор П'єр Арош і Матеуш Мрозек — директор відділу інформаційного захисту кіберпростору з Центру кібербезпеки, представник Державного наукового інституту Наукова й академічна комп'ютерна мережа (NASK).
Учасники цієї частини конференції дуже активно дискутували про щоденні конкретні виклики, пов’язані з російською дезінформацією, зокрема з цілою серією фейків щодо історії Польщі й загалом історії, мілітаризації та уявної агресії Польщі, її нібито бажання захопити Білорусь і Україну, її нібито брак коштів на економіку та соціальні потреби через витрати на оборону. Згадували також про маніпуляції на тему мігрантів на польсько-білоруському кордоні, на тему стосунків Європи й США.
Експерти говорили про те, що різні країни отримують адаптовану до їхньої специфіки дезінформацію.
Підполковник Ґерґелевич нагадав, що в найнебезпечнішій ситуації, не лише через війну, а також через російську дезінформацію, є Україна:
«Звичайно, найближче й найгірше мають українці з їхнім досвідом зовсім інших вимірів дезінформації, яка має набагато в’їдливіший характер і розрахована насамперед на зламання духу спротиву й так далі, можна довго про це говорити. Ми, як прифронтові країни, маємо насправді можливість допомогти Україні».
Він підкреслив, що часто російська дезінформація досягає успіху не тому, що росіяни такі майстри інформпростору, а тому, що вони використовують слабкі місця різних країн і суспільств, тобто ми самі їм допомагаємо.
Матеуш Мрозек узяв участь у частині дискусії про ШІ й скептично поставився до інформації про ще більшу небезпеку від цього винаходу, ніж ми вже й так маємо. Анна Ґводзовська спиралася на досвід фактчекігового центру #FakeHunter, одного з авторів дослідження «Інформаційна війна 2022-2023: перебіг і висновки».
Анна Динер у своїх репліках дотримувалася ідеї єдності російської та білоруської спроб дезінформації. А Катажина Гаврило зазначила, що росіяни часто використовують прогалини та суперечності в спілкуванні між різними країнами чи спільнотами, але водночас вони часто прямо говорять про свої цілі, навіть у програмах російської телевізії. Прямо говорять, що їх метою є демонтаж Європи — і це теж необхідно враховувати:
«Велика різниця в тому, що є на Заході. Наприклад, у Німеччині чи Франції ескалація погроз третьою світовою війною чи ядерним конфліктом — це дуже ефективний спосіб впливу на суспільство в розрахунку на те, що суспільство тиснутиме на політиків і вони приймуть рішення припинити військову підтримку України. Натомість на російському телебаченні прямо висловлювалася думка, що, ну, на жаль, на Польщу це не діє. Поляки російської атомної бомби не бояться».
Говорили про те, що пропаганда на внутрішню аудиторію діє дуже результативно, особливо тому, що втілюється через систему освіти за умови повної відсутності альтернативного погляду, тож російська більшість, зокрема й молодь, підтримують війну проти України, а виразну ненависть до західної системи цінностей вони мали ще до 2014 року.
Катажина Гаврило підкреслила, що головною віссю, навколо якої обертається російська брехня всередині країни, є твердження, що зараз росія – жертва Заходу й російський міф про велику перемогу.
Учасники конференції вирішували, як надалі переконувати західних партнерів, що позиція Польщі — це не русофобія, а намагання протистояти реальній загрозі, якою є росія для світу. Серед найбільших загроз від російської дезінформації, які вирізнили учасники дискусії, було активне втручання в майбутні вибори в Польщі й загалом максимальне розхитування ситуації всередині країни, формування росією цілої коаліції країн, спрямованих ворожо щодо Заходу, та використання новітніх технологій, зокрема діпфейку, для маніпуляцій аудиторією.
Звукову версію матеріалу слухайте в доданому аудіофайлі
Сніжана Чернюк