— Коли заходиш у город на Яздуві, з першого погляду бачиш, що це незвичайний город. Наприклад, на грядках перемішані різні рослини. Це одна з ознак того, що це пермакультурний город, так? Які ще є ознаки?
— Пермакультура — це передусім турбота про те, щоб бути в злагоді з природою, щоб не використовути її тільки у своїх цілях і не боротися з нею. І ще: можливо, це смішно, але в пермакультурі важливим критерієм є те, щоб не занадто напрацюватися і витратитися. Використати мінімум енергії. Це в пермакультурі принципово, і йдеться не тільки про людську енергію, а й про те, щоб використати якнайменше палива, води, невідновлювальних ресурсів, які доводиться привозити десь здалеку, що провокує вуглецевий слід.
Город повинен функціонувати в замкнутому циклі: що з нього взято, те в нього й буде повернено, і це зрівноважить весь процес.
— Тож ви збираєте дощову воду і на вашому городі є компостер?
— Так, є компостер і дві інсталяції, до яких назбирується дощова вода, що стікає з даху будиночка. Завдяки цьому ми заощаджуємо воду з крана. Її ми теж використовуємо, бо зараз надворі посуха. Але дощової води в нас було багато. Об’єм інсталяції — чотири кубічних метри. Ці запаси вже закінчились, і зараз ми підливаємо рослини водою з крана. Проте в пермакультурі, на відміну від традиційного господарства, дуже важливо намагатися заощаджувати такі ресурси, як вода. Ще одна пермакультурна засада — голої землі на городі не має бути видно. Поверхню землі потрібно чимось вкрити. Ми раніше вкривали її трісками, але цього року використали для мульчування ялинки, які залишились у Варшаві після Різдва. Нам постачали їх наші знайомі волонтери, а ми ними встелили верхній шар грядок і стежки між грядками.
— А хто заповнює компостер? Адже в будиночку біля городу ніхто не живе постійно.
— Він заповнюється відходами з городу. Відповідно до засад пермакультури потрібно враховувати особливості місцевості, де розташований город, і специфіку самого городу. Треба проаналізувати, що з того, що є поблизу з городом, можна використати, щоб не везти щось здалека.
У нас з таких переваг є городні відходи. Адже і наші рослини ростуть. І крім того, ми в парку: тут комунальні служби косять траву, підрізають живоплоти, восени згрібають листя. А ми все це складаємо в компостер.
До того ж нам дуже пощастило із сусідами. Вони знають про наші потреби і, коли косять у себе траву, теж її нам привозять. Якось ми заприязнились із дитсадком, що розташований тут неподалік у цьому ж кварталі. Вони віддавали нам свої кухонні відходи, а потім перед зимою ще віддали мішки з листям.
Взимку з компостом складніше. Влітку все зелене, тож легше. Але незалежно від цього ми компостуємо цілорічно. Часто взимку волонтери підтримують наш компостер тим, що збирають для нього кавову гущу. Але й улітку можна її вкидати до компосту. Це хороший матеріал, що розігріває бактерії. У нас також була співпраця з кав’ярнею поблизу, але через пандемію припинилась. Але ми тримаємо контакт з однією кавовою мануфактурою. Крім цього, часто свої кухонні рештки нам приносять люди, які люблять гуляти в Уяздуві. Ми завжди, як хтось приходить, розповідаємо про наш компостер і про те, що сюди можна приносити все теж саме, що й до коричневого контейнера.
Міський город на Osiedle Jazdów
— Ще цікаво, де ви берете саджанці. Ви самі їх вирощуєте?
— Торік ми дуже несміливо почали самі вирощувати, а цьогоріч продовжили, і дуже інтенсивно. Особливо багато ми вирощуємо квітів, переважно це чорнобривці та нагідки. Ми висаджуємо їх на грядки серед інших рослин, тому що ці квіти дуже корисні. Вони або відлякують шкідників через гострий запах, або притягують їх до себе, чим, можна сказати, беруть усю увагу на себе. Тоді шкідників уже не цікавить решта рослин. Квіти відлякують навіть патогенні нематоди. Ми вирощуємо й інші саджанці: гарбуза, цукіні, помідорів, перцю, огірків, кейлу, кольрабі. Саджанців капусти вирощуємо менше, бо зараз активні метелики білянки капустяної. Потрібно було б, якби висадили капусту, покривати її москітними сітками. А в нас нема скільки рук, щоб все охопити.
— А хто працює на городі? І хто може долучитись?
— Та кожен охочий може. Потрібно буде тільки зробити одноразовий внесок раз у рік. І розраховуємо, звісно, на те, що людина долучиться до роботи.
— Город є частиною громадської організації?
— Поряд з городом є будиночок. Він дуже для нас важливий, бо там зберігаються всі необхідні приладдя, насіння тощо. Будиночок належить фонду «Fundacja pracownia dóbr wspólnych» (Майстерня суспільного добробуту). Фонд платить за все. За воду, за оренду землі. З усіх будиночків, розміщених на Яздові, напевно, тільки городу потрібно платити за оренду землі.
— Чим важливий міський город? Йдеться про те, що це приклад [для інших містян]?
— Так, він дуже важливий. Повернімося знову до теми пермакультури. Звідки вона взялась? У 1960-ті Сепп Гользерс з Австрії та Білл Моррісон з Австралії помітили, що з планетою відбувається щось не те, що щось зіпсувалось. Вони почали аналізувати й дійшли висновку, що планету руйнує сучасне сільське господарство. Сільське господарство і промислове городництво потребують все більше й більше штучних добрив, при цьому врожай не збільшується. Що більше господарі використовують штучних добрив, то більше псують ґрунт. Він стає непридатним для вирощування культур. Тож фахівці почали працювати над технологією, яка це змінила б.
Пермакультура — це підглядання за природою. Як все працює в природі? Якісь рослини ростуть, за якийсь час в’януть, розкладаються, у цьому їм допомагають грибки й інші мікроорганізми у ґрунті — і так у рослин починається нове життя. Ми те саме робимо на городі, тільки функцію «нового життя» рослин у нас відіграє компост. Компост — це початок нового життя. Якщо на нашому городі підкопати ґрунт, то, власне, можна побачити надзвичайно активне життя. Де б ви не зачепити гумус, скрізь буде багато дощових черв’яків. А це означає, що це здоровий ґрунт. Ми не оремо щороку і не перекопуємо город. Іноді доводиться, але дуже рідко. Адже орання просто вбиває черв’яків.
— Ну от я, власне, була в неділю, пробувала щось садити і помітила, як багато було дощових черв’яків.
— Господарі класичних угідь завжди хвилюються за водневий показник. Якщо ж у ґрунті живе так багато дощових черв’яків, як у нас, то про це взагалі можна не хвилюватись. Я навіть не перевірятиму, який водневий показник — зрозуміло, що хороший. Це результат природного циклу. Перед компостуванням (таким, як ми практикуємо на городі, — високотемпературним) у компостному ящику розігрівають бактерії до 70°. Процес такого розкладання компостного матеріалу дуже корисний. Важливо, щоб це були кисневі бактерії. Безкисневі бактерії — це просто гниття.
Отже, температура в компоснику мусить бути постійно під контролем. За методикою Берклі, яку я вчив, температура має триматися в межах 55–65°. Ми постійно вимірюємо температуру у своєму компостері, щоб вона не була зависока. На початку процесу компостування бактерії утворюються дуже активно, але потім повільніше, з’являються грибки, і компостний матеріал починає окислюватись, а грибки далі там продовжують свою так би мовити діяльність. І згодом там з’являються дощові черв’яки. Отже, компост проходить три етапи: лужний, кислий і неактивний. І це добра річ, рослинам дуже подобається бути саме в такому ґрунті.
Анджей Мінський, учасник спільноти міських городників «Motyka i słońce»
— А з чого почалось ваше зацікавлення пермакультурою?
— З компосту. Ще коли ми з дружиною не знали, що таке пермакультура, але в нас щойно почала зароджуватись екологічна свідомість, розуміння, що органічні рештки неправильно викидати на смітник, що вони ще можуть бути корисні, то ми почали шукати у Варшаві місце, куди можна було б їх принести. Ми знайшли мапу відкритих компостерів, тобто таких, до яких будь-хто може принести свої відходи, але виявилося, що компостер біля нашого дому вже не діяв, а від інших був неприємний запах. І от одного разу ми прийшли сюди, на Яздув, і зустріли тут пана, який зараз мій колега в цій справі, а тоді ми ще були незнайомі. Ми запитали в нього, чи можемо приносити відходити до їхнього компостника, і він відповів, що так. І ми почали приносити сюди органіку. Тим часом моя дружина зацікавилась городництвом і почала допомагати тут, у міському городі на Яздуві. Мені ж було нецікаво, бо я зовсім нічого не знав про городництво, але допомагав дружині з перенесенням компосту, а то якось ремонтував компостник. І зрештою вирішив взагалі зайнятися цим коспостником, розібратись у ньому, і так втягнувся в цю справу, бо те, як змінюється органіка, це щось неймовірне. І я дуже радий, що я все це опанував, знаю, що буде за кілька днів у компостнику, і можу контролювати весь процес.
— Куди йдуть відходи зі смітника, призначеного на біовідходи? Чи з ним є якісь проблеми?
— Схоже, що проблема таки є. Там страшенний безлад. Люди погано орієнтуються і кидають органіку у поліетиленових пакетах. Звісно, є пакети, які розкладаються, але якщо це не такі пакети, то вся органіка буде зіпсована пластиком. Крім того, туди вкидають і багато інших непотрібних речей. Куди потім усе це везуть, чесно кажучи, я не знаю. З того, що мені відомо, міські компостери приймають лише ті відходи, які самі продукують, наприклад, скошену в місті траву, опале листя. Тож не знаю, куди потрапляють відходи з коричневих контейнерів, де їхнє місце. Головне — що саме потрапляє туди всередину і в якому вигляді.
— І ще повертаючись до теми міського городу: як визначити його вдалість? Із чого ви порадили б починати початківцям у цій справі?
— Передусім потрібно зібрати інформацію про пермакультурний город, міське городництво й про те місце, де город буде рости. Враховувати особливості локації і використати її переваги — це дуже важливо.
Також тим, хто займатиметься міським городництвом, потрібно бути кмітливими і винахідливими. Наприклад, у нас зараз є проблема з пошуком дошок для скринь, у яких ростуть рослини. Тож ми працюємо над тим, щоб змінювати форму грядок.
Ще одне — потрібно бути еластичним, щоб спокійно реагувати на ситуації, що виникають. І звісно, необхідно прочитати якусь книжку про пермакультуру. Найлегше, певно, почати з підручника для початківців Сеппа Гользерса. Ну і не забувати про компост.
У доданому файлі — аудіозапис програми
Матеріал підготувала Олена Руда