Повномасштабна війна проти України актуалізувала проблему ролі росії у Другій світовій війні, як і загалом — загальноєвропейської політики пам'яті про війну. Росія використовує міф про «Вітчизняну війну» в своїй пропаганді, а фраза «Можемо повторити!» лунає паралельно з ескалацією агресії проти України та інших демократичних держав. Сам факт агресивного нападу росії на Україну та руйнування принципів світопорядку, встановлених після Другої світової війни, спонукає до нових поглядів на події тієї війни, які намагаються виробити українські експерти та громадські діячі. Досвід країн Східної Європи у Другій світовій війні непроговорений і недооцінений істориками — це стверджують українські науковці, експерти, політики та громадські активісти. Народи у складі колишнього Радянського Союзу й досі сприймають на Заході або як частину росії, або, як мінімум, зону її впливів. Повномасштабний напад на Україну 2022 року довів, що цей регіон був об'єктом імперських амбіцій Третього Рейху і Радянського Союзу. Гасло пам'яті Заходу про Другу світову війну «Ніколи знову» не спрацювало, бо без аналізу трагедії Східної Європи навряд чи можна сформувати робочу модель пам'яті й попереджати нові криваві конфлікти і повторення масових злочинів проти України.
«Україна перетворилася через цю війну на певний тестовий майданчик, що не лише нам показав, що "Ніколи знову" не працює. І це нам дає певну легітимність говорити від імені тих, хто першим побачив це. Чому "Ніколи знову" не спрацювало? Тому що справді ніколи не було цього "ніколи". 1945 року в Заходу була оптика з одним закритим оком. Це означає — не дивитись на те, що робиться по той бік "залізної завіси". Натомість там відбувалися злочини, співмірні зі злочинами німецького нацизму. На жаль, Захід не хотів бачити, що в росії за цим "Ніколи знову" лишається незасуджене зло сталінізму й комунізму, що поступово переростає у зовсім інші практики. Ця небезпека була проігнорована Заходом навіть після 2014 року, коли росія напала на Україну. Було просто небажання Заходу бачити, що росіяни втілюють своє "Можемо повторити". "Ні, — говорили на Заході, — це якась громадянська війна, це якийсь конфлікт між колишніми радянськими республіками, це точно не війна!" Це так звана "криза в Україні". І лише з 2022 року ми бачимо суттєві зрушення, що все ж ще не означають, що Захід цілком усвідомив, що "Ніколи знову" не працює», — вважає історик та депутат Верховної Ради Володимир В'ятрович.
Нинішнього року Україна не відзначала 9 травня як День Перемоги над нацистською Німеччиною. Держава перейняла європейську модель пам'яті — відзначення 8 травня як Дня пам'яті. Останнім поштовхом став напад росії на Україну 2014 року й повномасштабна загарбницька війна 2022 року.
«Російсько-українська війна по суті спричинилася до того, що українці чітко дистанціювалися від російської, а заодно й від радянської моделі пам'яті. Тому що путін 2010 року проголосив, що росія сама перемогла всіх у війні, без жодної України та інших націй. Він позначив цей токсичний перехід, цю точку неповернення. Тоді українське суспільство зрозуміло, що росія перетворює перемогу в Другій світовій на свою власну перемогу й культ цієї перемоги на токсичну річ. З того моменту ми можемо побачити з даних соціології, як падає рівень підтримки святкування 9 травня. Росія перетворює пам'ять про Другу світову війну на токсичну скрєпу, в "Можемо повторити", в написи "На Берлін!", в перевдягання дітей в костюми танків, обертання купальників георгіївською стрічкою. Що токсичнішою росія робить пам'ять про Другу світову війну й відверто її інструментуалізує, то чимраз далі від неї відходить українське суспільство. І це допомагає здійснити перехід до нової моделі пам'яті, що має у своїй основі європейську модель. Але гасло "Ніколи знову" насправді не працює, бо сама по собі пам'ять не гарантує неповторення. Пам'ять є лише запрошенням до принципової позиції та рішучих дій. Пам'ять стала важливим чинником нашої боротьби, і ми бачимо, що ця пам'ять — це також поле бою», — зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.
100 років тому Україна відновила свою державність після розпаду Російської імперії у формі Української народної республіки. Однак без допомоги Заходу вона не спромоглася самотужки протистояти ударам більшовицького режиму Москви й була поглинена новою радянською імперією. Зараз допомога Заходу дозволяє Україні успішніше відстоювати свою незалежність. Проте ця допомога, як зазначають історики, непорівнянно менша за допомогу, надану Радянському Союзу у війні проти нацистської Німеччини. Співробітник київського Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров вважає, що це є наслідком недооцінки Заходом небезпеки, що походить зі сучасної росії для Європи та цілого світу.
«Проблема в пам'яті про Другу світову війну — це проблема погляду. Тривалий час Друга світова війна була синонімом поняття війни як такої: говоримо "війна" — маємо на увазі Другу світову війну. В принципі, це виправдано, бо це була найбільша в світі війна. Але таке сприйняття Другої світової війни, як модельної війни, зіграло з нами злий жарт. Все, що не дотягувало до стандартів глобальності Другої світової війни, почало сприйматися як хибна війна. І коли розпочалася гібридна агресія росії проти України у 2014 році, за низкою параметрів вона явно не дотягувала до уявлення про війну за лекалами Другої світової і не сприймалася як справжня війна. На тлі Другої світової війни сталося знецінення досвіду оборони України, гібридної російської агресії. Після Другої світової війни українці воювали не як захисники власної національної держави — її тоді ще просто не було. Зараз ми із застереженням сприймаємо радянський патріотизм, пояснюємо всю неможливість ототожнювати радянську Україну з незалежною Україною, з Батьківщиною. Ми наголошуємо на цілій палітрі інших альтернативних досвідів українських воїнів під час Другої світової війни. Це все добре для деконструкції радянського та пострадянського міфу, але, з іншого боку, для сучасної російсько-української війни, для досвіду виживання це не зовсім адекватно і не є прикладом для наслідування. Ще одна проблема — це вороги та союзники. "Коаліція добра" серйозно переформатувалася. Тепер Німеччина і Японія — наші партнери, які нам дуже допомагають. А той самий сталінський Радянський Союз, в лавах Червоної армії якого воювала більшість українців, асоціюється в нас із росією та зі злом», — відзначив Максим Майоров з київського Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
Переворот щодо сприйняття росії українцями ще не стався зі суспільствами та урядами західних країн і європейське гасло «Ніколи знову», як таке, що неадекватне викликам сучасності, треба переглянути.
«Зараз ми, по суті, бачимо, як відбувається протистояння між "Ніколи знову" та "Можем повторіть!". 2022 року під час евакуації одного з українських сіл я побачив на дорозі тіло вбитого окупанта, якому відірвало руки й ноги. Це не надто приємне видовище. Але, скажу чесно, воно не спричинилося в мене до жодних емоцій. І це мене дуже здивувало. Оскільки це, власне, і є жертва путінського міфу про Велику Вітчизняну війну, жертвою гасла "Можемо повторити!», — впевнений український історик Олександр Зінченко.
Гасло «Ніколи знову!» десятиліттями було квінтесенцією європейської політики пам'яті та примирення. Однак зараз у центрі Європи знову триває кривава війна росії проти України, геноцид українського народу, а європейський континент і цілий світ постає перед загрозою Третьої світової війни, про що попереджають українські експерти, історики та політики.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу.
Олександр Савицький