1 червня, у Міжнародний день дітей, свято, яке теж називаємо Міжнародним днем захисту дітей, у рубриці «Ми – суспільство» говоримо про толернатність у школах, булінг та психічне здоров’я дітей.
Психологиня Аґата Льове-Курілла звертає увагу на те, що вербальна агресія починається тоді, коли діти цілеспрямовано насміхаються один над одним: «Якщо ми говоримо, коментуємо щось, аби зробити комусь прикрість, щоби комусь було сумно – це вербальна агресія. Коли ми, наприклад, кажемо "ти що, дурний?" в ситуації, коли хтось чогось не зрозумів, це аж ніяк не означає "ти робиш неправильно, давай я тобі допоможу, навчу тебе". Я вважаю, що коли ми когось називаємо дурним, то це не допомагає ані цій людині, дитині, ані суспільним відносинам. Що може змінити, якщо ми комусь скажемо "ти дурний"? Цій дитині стане просто прикро. Діти функціонують у певних групах, в класах, вони разом проводять кілька років, і тому потрібно пояснити дитині, що дуже важливо, аби вона будувала здорові відносини з іншими дітьми в цьому класі. Від вербального приниження, ображання, агресії починається фізична агресія та насильство. Від вербальної агресії починається також соціальне виключення. От, наприклад, "ти дурний", тож я не хочу, щоби ти сидів разом зі мною столом під час обідньої перерви, "ти дурний", тож я тебе не запрошу на свій день народження, не буду з тобою розмовляти і скажу іншим, щоби з тобою не спілкувалися. Або – і це, на жаль, найбільш розповсюджене явище – буду хейтити тебе у соцмережах. Після виходу мінісеріалу "Юнацтво" (англ. Adolescence) ми багато говоримо саме про буллінг, про хейт у соцмережах. Батьки в таких ситуаціях взагалі не мають жодних шансів щоби втрутитися і реагувати. Адже вони не мають доступу до телефонів своїх дітей та до їхніх акаунтів у соцмережах. Тому агресія і насильство починається зазвичай невинно – від слова».
Психологиня Маґдалена Косовська, котра є тренеркою в програмі RESQL (це введення в польські школи системи вирішення проблеми агресії та шкільного цькування) наглошує на тому, що відрізняє булінг від інших форм цькування: «По-перше, булінг - це нерівновага сил жертви та агресора; по-друге, це свідоме цькування – тобто учень, який принижує іншого учня, робить це свідомо; булінгу притаманна також повторюваність – тобто переслідування, образи і цькування мають довготерміновий характер і повторюються. Але найважливіше це те, що булінг завжди відбувається при свідках. І це свідки відіграють ключову роль, наскільки сильним буде булінг – усе це залежить від реакції чи відсутності реакції свідків».
Психологиня Маґдалена Косовська називає булінг «насильством у білих рукавичках», яке не залишає на тілі жертви слідів: «У середніх школах дуже рідко трапляють акти фізичної агресії. Натомість понад 30% учнів початкових шкіл та понад 50% учнів середніх шкіл стає жертвами булінгу. У кожному класі в польських школах є хоча би одна дитина, котра стала жертвою булінгу. Дуже важко помітити цю проблему тому що учні, котрі є вже підлітками, свою агресивну поведінку маскують так, що її дуже важко помітити. Тому і вчителі, і батьки дуже часто не добачають цієї проблеми коли вона з’являється. А друга справа – що самі діти, котрі є жертвами булінгу, не вміють назвати цього насильством. Адже крові нема, ніхто їх не б’є, а однак така дитина відчуває себе приниженою, ізольованою, відторгненою. Небезпека булінгу в тому, що він починається дуже невинно, коли учні починають над кимось жартувати, ніби жартувати, але насправді насміхатися».
Як протидіяти булінгу? На думку Маґдалени Косовської, ключовою є співпраця вчителя та учнів: «Роль вчителя полягає у тому, щоби пояснити, що в ситуації, коли хтось зазнає агресії, цій людині потрібно допомогти. І така допомога, перш за все, полягає у тому, щоби повідомити про тривожну ситуацію вчителя. Це не означає "доносити". Це означає "допомагати". Ключовим є побачити проблему, а потім – її вирішувати. Друга справа – це батьки. Батьки часто вважають, що поки зло не сталося їхній дитині, доти все гаразд, і вони не будуть втручатися у справи інших. А діти дуже часто розповідають вдома про те, що відбувається в школі, і що, наприклад, Марека сьогодні не запросили на день народження, або, наприклад, ми усім класом домовилися не розмовляти увесь день з Юлією. Якщо батьки чують такі історії, то вони просто зобов'язані повідомити про цю ситуацію вчителя. Така співпраця між батьками та вчителями просто необхідна. Але, на жаль, не всі батьки реагують і хочуть співпрацювати».
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Jedynka/Яна Стемпнєвич