Коли перебуваєш у Варшаві довший час, то вже шкірою ловиш не зажди помітні оку соціально-інформаційні поля. Цікаво спостерігати, як у щільному польському інформаційному просторі, попри природні й не дуже природні перешкоди вибруньковуються нові життєздатні простори українські.
І ось паралельно до багатолітніх особистісних чи родинних, робочо-комерційних, а то й фізично-грошових контактів, формуються в Польщі, щонайменше у Варшаві, зовсім інші українські контексти, тексти й простори. До робочого додалися дитячий і шкільний, підлітковий, мамський, освітній, масштабувалися бізнесовий, культурний, інтелектуальний, доброчинний.
Українські соціальні ініціативи у Польщі подекуди мають потенціал рости у політичні, і це дає надію в екстермальних американсько-ультраправих гірках сучасної політики. Серед таких цікавий - простір українських студентських активностей. Якщо ви слухаєте передачу «Чи/я інформація постійно», то ви, звичайно, пам’ятаєте випуски про українських студентів у Польщі.
Студентське наукове коло Відбудови України (СНКВУ) та Варшавська школа економіки (пол. - Szkoła Główna Handlowa w Warszawie) другий рік поспіль проводять Український тиждень. Цьогоріч серед дискусійних панелей з’явилася «The battle for truth: dіsinformation as a weapon of the XXI century» (укр. - Битва за правду: дезінформація як зброя XXI століття).
Представницька підтримка Українського тижня (7 почесних патронів, серед яких Посольство України в РП й Канцелярія голови Ради міністрів РП, 4 медіапатрони та 7 партнерів) вочевидь вплинула й на добір спікерів цієї, однієї з чотирьох, дискусійної панелі, яку модерував голова Студентського наукового кола Данило Зварич.
Про дезінформацію тут говорили Євгенія Кравчук, народна депутатка, членкиня української делегації в ПАРЄ, Мирослава Гонгадзе, журналістка, правозахисниця та громадська діячка, Наталія Панченко, лідерка об’єднання «Євромайдан-Варшава» та Наталія Ткачук, керівниця служби з питань інформаційної безпеки та кібербезпеки Апарату РНБО України.
Я більше очікувала від дискусійної панелі з такою назвою чогось схожого на майстер-класи чи розбір дезінформаційних кейсів, тож поцікавилася у представника організаторів Данила Зварича, чому обрано саме таких доповідачів, а заодно просила нагадати, як виникла ідея Українського тижня. Данило розповів, що кожен із модераторів сам обирав обирав спікерів для своєї дискусійної панелі та пояснив логіку свого добору. Говорили ми й про актуальність проблем соцмереж для молоді.
Найпалкішою частиною дискусії виявилася та, де йшлося про використання телеграму – ФСБшної мережі, яка небезпечна не лише з погляду кібербезпеки, особливо коли говоримо про військових чи спецслужби. Телеграм є безпосередньою загрозою і безпосередньо в реальному просторі, загрозою життю людей, коли через цю мережу Росія наймає диверсантів проти України та країн Заходу. Абсурдно, що в Телеграмі мають акаунти щонайменше виконавча гілка влади, військові, зокрема й українська розвідка, ДСНС, СБУ, мери міст і керівники військових адміністрацій і українці часто використовують телеграм як джерело новин. І спроби заблокувати цю мережу так само абсурдно слабкі та спираються на щонайменше дивні аргументи. Йшлося. Звісно. Й про інші питання.
Євгенія Кравчук, членкиня української делегації в ПАРЄ, нагадала, наскільки небезпечною є дезінформація, яку просуває Росія у міжнародній політиці та оцінила її як справжню біду сучасного світу. Насамепред через недостатнє усвідомлення небезпеки на всіх спільних рвнях — від кожного з громадян до урядів і міжнародних спільнот, а відтак і недостатність правничої бази для боротьби з поширенням дезінформації.
Керівниця Східною Європейського бюро Голосу Америки Мирослава Гонгадзе згадувала, як уперше побачила, що в США транслюється Russia Today і була вражена нерозумінням американцями сенсу поняття «свобода слова» й небезпеки таких псевдо ЗМІ. Вона також наголосила на значенні служби «Голосу Америки» як барометру, як інформаційної основи, на якій можна робити оцінку того, що відбувається.
Наталія Ткачук, керівниця служби з питань інформаційної безпеки та кібербезпеки Апарату РНБО України, оцінила, що ми як українці програли інформаційну війну в 2014 році й тому в 2017 році було прийнято Доктрину інформаційної безпеки і Україною першою у світі запровадила санкції проти російських мереж, зокрема вконтактє. Доповідачка нагадала, що це блокування тоді викликало побоювання, що україці будуть обурені, а натомість українські користувачі соцмереж питали, чому так довго зволікали з блокуванням. Вона також зауважила, що сьогодні Росія поширила й посилила свої дезінформаційно-пропагандистські зусилля в країнах Заходу. Величезні сили спрямовані на те, щоби налаштувати громадян західних країн проти України та відсікти допомогу. І, звичайно, російські злочинці постійно маніпулюють уявленням про свободу слова, називаючи боротьбу з дезінформацією боротьбою зі свободою слова. Наталія Ткачук зазначила, що немає відповіді на запитання, як можна цьому протидіяти, а також як інформаційно достукатися до російського населення, щоби змінити його думку щодо війни.
Доповідь Наталії Ткачук викликала інтенсивну дискусію щодо заборони Телеграму й методів чи шляхів такої заборони. Зрештою, ця проблема Телеграму давно викликає відчуття глибокої сюрреалістичної абсурдності будь-яких розмов навколо заборони ворожої мережі. Нагадаю, що до Телеграму тепер ще й докладається Маск зі своїм чат-ботом. Вороги неприховано об’єднують свої сили проти України, чинять злочини в прямому ефірі, а українські структури, які відповідають за безпеку, безсилі й не мають можливості протидіяти? Під час панелі звучала думка, що Україна з велетенським досвідом боротьби з дезінформацією могла би стати донором для західних країн, але однієї лише проблеми телеграму вистачить, щоби глибоко сумніватися в таких менторських перспективах України.
Наталія Панченко, лідерка об’єднання «Євромайдан-Варшава» нагадала, як може діяти принаймні кожен із нас, працюючи з інформацією, якщо вже державні служби безпеки, й не лише України, безсилі. Перевірка фактів, критичне мислення та освіта — це наші можливості, які ми поки що маємо або можемо мати, пам’ятаючи, що дезінформація — не просто поганий коментар у соцмережі, але зброя в гібридній війні.
Після дискусії я поговорила з Мирославою Гонгадзе про роль якісної журналістики в часи домінування популізму, дезінформації, а часом просто комунікаційної трагедії демократично-ліберального світу.
Мирослава Гонгадзе, яка майже три роки працювала в Варшаві як керівниця Східного Європейського бюро «Голосу Америки» тепер, унаслідок нової політики Дональда Трампа, чекає на закінчення діяльності цього без перебільшення засадничого в глобальному масштабі інформаційного явища. Журналістка відгукнулася на запрошення студентів.
Ірина Дегтярьова, уповноважена ректора Варшавської школи економіки з питань співпраці з українськими університетами зазначила, що дискусійна панель про дезінформацію з’явилася відповідно до найгостріших викликів сучасності ізавдання університетів, серед іншого, навчати відповідально ставитися до інформації.
Сніжана Чернюк