Ринок праці в Польщі переживає глибокі трансформації, зумовлені демографічними, економічними та освітніми факторами. Згідно з останнім дослідженням Big Info Monitor, польські підприємці дедалі частіше звертаються до іноземців як потенційних працівників. Така тенденція викликана не лише прагненням бізнесу оптимізувати витрати чи отримати гнучку робочу силу, а й набагато серйознішою проблемою — нестачею кваліфікованих працівників у країні.
Про це говорить Вальдемар Роговський, головний аналітик Big Info Monitor, доктор наук Варшавської головної школи економіки.
Причини цієї кризи багатоаспектні. Одним із ключових чинників є демографічна ситуація: Польща дедалі глибше входить у фазу старіння населення, характерну для багатьох європейських країн. Народжуваність падає, а кількість людей працездатного віку неухильно зменшується. Структура суспільства зміщується — молоді стає менше, а пенсіонерів більше. Це явище так званої оберненої демографічної піраміди означає, що кожного наступного покоління на ринку праці значно менше, ніж попереднього.
У цьому контексті польська економіка змушена компенсувати кадрові втрати кількома способами. Один із них — імміграція. Станом на сьогодні в Польщі офіційно працює понад 1,2 мільйона іноземців, з яких близько 800 тисяч — громадяни України. Ще одна частина приїжджих — вихідці з Білорусі, Грузії, а також дедалі частіше — з країн Південно-Східної Азії, таких як Філіппіни. Багато з них працевлаштовані офіційно, на повну ставку, особливо у сферах, де робоча сила необхідна щоденно та інтенсивно: будівництво, логістика, торгівля, готельна справа.
Проте проблема не лише у фізичній відсутності працівників, а й у браку відповідних компетенцій. Польська система освіти десятиліттями була орієнтована на університетський рівень, виштовхуючи значну частину молоді на шлях теоретичної підготовки, часто без чіткого зв’язку з потребами ринку. Водночас професійна та технічна освіта була занедбана.
Як наслідок — у країні виник гострий дефіцит кадрів у так званих «простих» спеціальностях: водії, монтажники, мулярі, електрики, слюсарі. Більшість молодих поляків не бачать у таких професіях перспективи або престижу, воліючи здобути диплом, навіть якщо він не гарантує працевлаштування.
Цей освітній дисбаланс посилюється й тим, що підготовка нового покоління фахівців технічного профілю — завдання не одного року. Як зазначає експерт Вальдемар Роговський, лише повноцінна реформа професійної освіти в Польщі триватиме щонайменше 15 років.
Адже проблема полягає не лише в інфраструктурі, а й у дефіциті викладачів професійних дисциплін, середній вік яких сьогодні становить близько 60 років. Щоб змінити ситуацію, потрібно не лише готувати нових учителів, але й забезпечити школи сучасним обладнанням, адаптованим до технологій XXI століття. І, що найважливіше, слід змінити ставлення суспільства до робітничих професій, переконати молодь у тому, що достойна зарплата не завжди потребує диплома університету.
Ще одним аспектом проблеми є рівень винагороди в секторах, де відчувається найбільший дефіцит. Зарплати у роздрібній торгівлі, на складах, у будівництві часто не приваблюють поляків, які або шукають можливості в інших секторах, або виїжджають за кордон у пошуках кращих умов.
Саме тому ці ніші охоче займають іноземці, часто працюючи за нижчу оплату, ніж могли б вимагати місцеві працівники. Цікаво, що багато мігрантів працюють нижче своїх кваліфікацій — через потребу швидкого заробітку або через складнощі з нострифікацією дипломів. Наприклад, українські лікарі чи інженери спочатку погоджуються на менш кваліфіковану роботу, поки триває процес визнання їхніх освітніх документів.
Однак разом із кадровим голодом у традиційних сферах, Польща поступово входить у нову фазу трансформації — цифрової. Автоматизація та штучний інтелект змінюють структуру зайнятості. Професії, що базуються на повторюваних діях, поступово замінюються машинами, вивільняючи робочу силу. Це створює виклик для тих, хто має низький рівень кваліфікації, але водночас відкриває нові горизонти для тих, хто готовий адаптуватися, перенавчатися, освоювати нові технології.
Очевидно, що майбутнє належить не лише фахівцям у конкретній сфері, а насамперед тим, хто має здатність швидко вчитися, змінювати напрям професійного розвитку й адаптуватися до мінливого ринку праці. У найближчі роки з’являться десятки нових професій, яких поки не існує. І тому ключовою навичкою XXI століття стане не вузька спеціалізація, а гнучкість та здатність до безперервного навчання.
Послухати розмову можна у доданому звуковому файлі:
27:01 NA PERECHRESTI_USPR_2025_06_10_MIGRANTY_ROGOWSKI.mp3 Освітній провал і демографічна прірва: чому Польща шукає працівників за кордоном
Володимир Гарматюк