Попри ухвалення нового Міграційного пакту Європейського Союзу, Польща не має наміру приймати нелегальних мігрантів, нав’язаних з Брюсселя. Нова система розподілу біженців, що має замінити Дублінський регламент, стикається з опором не лише Польщі, а й інших країн, які бачать у нових правилах не солідарність, а втрату суверенітету.
Міграційний пакт, затверджений Радою ЄС у травні 2024 року, зобов’язує країни-члени брати участь у розміщенні мігрантів або платити внески як компенсацію. Польща разом з Угорщиною проголосувала проти, назвавши документ інструментом тиску та примусу. Варшава чітко дала зрозуміти: вона не визнає політику, яка змушує її брати участь у розподілі мігрантів, яких не впустила до себе добровільно.
«Ми не згодні на обов’язковий перерозподіл мігрантів. Ми вже допомагаємо стільки, скільки вважаємо за потрібне — передусім українцям, які реально потребують захисту», — кажуть представники польського уряду.
У Варшаві наголошують, що Польща й так зробила безпрецедентний внесок у розв’язання гуманітарної кризи, прийнявши мільйони українських біженців. Але це — вибір, продиктований історичними, культурними та безпековими чинниками. А не директива з Брюсселя.
Водночас Польща визнає: як і багато інших країн Центральної та Східної Європи, вона стикається з проблемою демографічного спаду. Але і тут Варшава пропонує свій підхід — селективну трудову міграцію, засновану на економічних інтересах, а не загальноєвропейській «солідарності».
Таке ставлення чітко розмежовує «своїх» і «чужих» або радше «потрібних» і «корисних» у польській міграційній політиці. І це розділення не лише практичне, а й ціннісне. Воно ґрунтується на побоюваннях щодо зростання злочинності, втрати ідентичності, загроз безпеці — риторика, яку активно підтримують як праві, так і частина центристських політиків.
Офіційно Польща, як член ЄС, зобов’язана імплементувати норми міграційного пакту до 2026 року. Однак у Варшаві вже заявили, що не планують цього робити в теперішньому вигляді. Навіть якщо доведеться платити штрафні внески замість прийому мігрантів — це, на думку польських політиків, «менше зло».
Наразі Польща та інші скептично налаштовані країни шукають можливості юридичного та політичного блокування повної реалізації пакту. У тому числі — через Конституційний трибунал, а також за рахунок тиску на Європарламент у новому складі після виборів 2024 року.
Вся ця ситуація перетворює Польщу на одну з головних арен європейських дебатів про міграцію. Для частини громадян країни — це питання збереження суверенітету, безпеки й національної ідентичності. Для інституцій ЄС — це виклик єдності і ефективності спільної політики.
Чи зможе Польща відстояти свою позицію — залежить не лише від внутрішньої політики, а й від того, наскільки зміщуватимуться акценти в самому Євросоюзі: від мультикультуралізму до прагматизму, від солідарності до реалій безпеки.
Польща не заперечує потреби в міграції — але наполягає, що саме вона повинна вирішувати, кого пускати, коли і навіщо. І схоже, така позиція знаходить усе більше прихильників по обидва боки кордонів Шенгену.
Повну програму слухайте у доданому файлі:
30:22 PROFIT_2025_06_16_Migranci_Mowa Hejtu.mp3 ПРОФІТ. Мігрант чи іноземець? Чому в суспільстві негативне ставлення до мігрантів?
Володимир Гарматюк