1 серпня 1944 року Армія Крайова (Armia Krajowa, AK), некомуністичний підпільний рух опору, почала Варшавське повстання. Мета — звільнення міста від німецької окупації та відвоювання незалежності Польщі. Поштовхом до бойових дій став відступ німецьких сил із Польщі та наступ Червоної армії вздовж східного берега річки Вісла. До 2 жовтня 1944 року німці придушили повстання, депортувавши цивільних осіб до концтаборів і таборів примусової праці, продовживши руйнувати Варшаву. Червона армія чекала на другому березі Вісли, поки Варшава стікала кров’ю.
Щороку 1 серпня Варшава вшановує чергові роковини вибуху повстання, вшановує пам'ять про загиблих повстанців та цивільних жертв. Гасло цоьгорічної річниці вибуху Варшавського повстання — «Ділися пам’яттю, бо вона зникне». Директор Музею Варшавського повстання Ян Олдаковський пояснює, що йдеться про плекання пам’яті та списування спогадів людей, котрі ще пам’ятають Варшавське повстання.
«Пам’ять може зникати, і ми, тобто Музей Варшавського повстання, у цьому пересвідчилися. Зникає пам’ять про різанину на Волі, коли в цьому варшавському районі було знищено цілі суспільні прошарки варшав’ян. Досі ми не можемо ідентифікувати двох третіх жертв цієї різанини, тому що німці спочатку знищували людей, а потім спалювали документи. Тому злочини, особливо злочини геноциду, можна сказати з впевненістю, вбивають не тільки людей, але також пам’ять. Крім цього, пам’ять вмирає коли відходить покоління, якій вона належить, коли це покоління не ділиться своєю пам’яттю з наступними поколіннями, і забирає цю пам’ять із собою в могилу. Ми створили спеціальну програму, яку назвали "Майстерня пам’яті". Це архів спогадів, свідчень про Варшавське повстання. Кожен може відкрити додаток "Майстерня пам’яті" ("Wytwórnia pamięci") і завантажити спогад людини, котра пам’ятає Варшавське повстання або брала в ньому участь», — говорить Ян Олдаковський.
Директор Музею Варшавського повстання каже, що до музею й до сьогодні приходять люди зі своїми історіями: «До нас прийшла жінка, яка витягнула з кишені фотографію, на якій було видно чотирьох повішених людей на шибениці. Вона була свідком жахливої страти цих людей. Під час Варшавського повстання цій жінці було шість років, і німці вивели її разом з мамою на вулицю, тримали перед будинком кілька годин, а потім вивели з будинку чотирьох чоловіків і повісили перед усіма. Це був такий інструмент залякування цивільних мешканців, психологічного терору. Ця — тоді дівчинка, а сьогодні вже літня жінка — носила в собі цей спогад усе життя і не могла від нього звільнитися».
Попри те, що серед істориків є різні оцінки доцільності проведення Варшавського повстання, останні соцопитування вказують, що підтримка цього повстання у польському суспільстві росте – якщо у 2017 році 30 відсотків поляків підтримували доцільність проведення Варшавського повстання, то цього року вже 51 відсоток респондентів вважає, що Варшавське повстання було необхідним. Дані свіжого соцопитування на тему підтримки Варшавського постання не дивують Себастьяна Павліну, історика, працівника Музею польської історії: «Останніми роками, особливо з огляду на те, що зараз відбувається в Україні, збільшується рівень патріотизму також в польському суспільстві, і така воля боротьби за свободу. Це, я б сказав, природний тренд і природна відповідь на події у світі».
За словами історика, Варшавське повстання було приречене на поразку, але попри це, воно повинно було початися: «Є така цитата, яка походить зі спогадів керівника розвідки АК, полковника Казімєжа Іранек-Осмецького (псевдонім "Геллер"). У своїх спогадах він написав, що треба було пережити у Варшаві п'ять років німецької окупації, бути свідком вуличних страт, терору, бачити людей, котрих розстрілювали під стіною, бачити людей, котрих вагонами вивозили до концтаборів, бачити списки людей, приречених на смерть, щоби зрозуміти — не було іншого виходу, це повстання не могло не відбутися».
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Jedynka/Яна Стемпнєвич