Польська військова волонтерка Агнєшка Зах з 24 лютого 2022 року присвятила себе допомозі українцям. Польські фонди стали унікальним «містком» між Україною та Європою. Вони не лише передають гуманітарні вантажі, а й формують досвід роботи у воєнних умовах. Агнєшка підкреслює просту, але правдиву річ:
«Для мене, як волонтерки, найважливіше мати змогу довезти допомогу (автівки, пальне, ліки і т.ін.) туди, де вона потрібна. Якщо говорити відверто, то саме це і є сутність справжнього волонтерства, коли людина всім серцем у цій справі, тоді вона не рахує власних зусиль, а бачить тільки тих, кому потрібна допомога». Волонтерська діяльність Агнєшки Зах не обмежується лише передовою.
Вона допомагає там, де найгостріше відчувається біль війни: серед військових, які тримають лінію фронту, у шпиталях, де лікують поранених, і серед цивільних, для яких війна стала щоденною реальністю. Особливе місце у її роботі посідають діти – сироти війни, які втратили найдорожче.
«Я працюю і з військовими, і з цивільними, адже війна торкається кожного. На передовій підтримую тих, хто щодня дивиться в очі смерті та несе найбільший тягар боротьби. У лікарнях і реабілітаційних центрах допомагаю пораненим хлопцям. Водночас я не можу залишати осторонь цивільних, особливо дітей. Останнім часом усе більше зосереджуюся на сиротах війни, адже саме вони найбільше потребують турботи й відчуття, що життя може залишатися наповненим теплом і майбутнім. Це моя головна місія», — ділиться волонтерка.
В умовах війни кожен новий агресивний крок Росії відчувається не лише в Україні, а й у волонтерстві по всій Європі. Путін не планує обмежуватися, і його дії змушують НАТО та сусідні країни готуватися до можливих нових атак і проявів агресії.
Польські волонтери, які працюють безпосередньо на українському фронті і водночас уважно спостерігають за подіями, бачать це щодня. На питання, чи польське суспільство готове до складних випробовувань, Агнєшка зазначила, що попри страхи та загрозу з боку Росії, польське суспільство вже продемонструвало здатність до миттєвої мобілізації. Це було особливо помітно у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли поляки масово відкрили свої домівки та серця для українців.
Водночас, на її думку, у самій Польщі є схильність недооцінювати власну державу та її можливості. «Поляки, якою б складною не була ситуація, можуть взяти себе в руки за три секунди, і це було видно, коли почалася війна в Україні. Але як держава ми часто недооцінюємо самих себе. Я вірю в людей, вірю в Польщу і в Україну. І навіть якщо між нами виникають певні перепони, я впевнена, що ми завжди зможемо знайти спільну мову», — зазначає волонтерка.
Також Агнєшка зізнається, що війна докорінно змінила світ, і тому вона намагається зберегти людяність, демонструючи її і волонтерам, і тим, кому допомагає. На її переконання, одне з найважливіших її правил: завжди залишатися Людиною, як би складно не було.
Вікторія Машталер