Міхал Потоцький, журналіст «Dziennik Gazeta Prawna», який понад 20 років відвідує Україну, чудово розуміє, як саме працює російська пропагандистська й дезінформаційна машина, та як вона здатна змінюватися відповідно до потреб нового часу:
«Російська дезінформація — це не щось, що з'явилося сьогодні чи навіть у 2022 році. Росіяни дезінформували й дезінформують, можна сказати, з XVIII століття. Звісно, з'являються нові методи, нові способи, нові технології, але те, що вони кажуть про Захід, те, що вони кажуть про саму Росію, те, що вони кажуть полякам про українців, а українцям про поляків — це загалом не міняється.
Якщо казати про сьогоднішній день, то, звісно, у 2022 році, після повномасштабного вторгнення, росіянам було набагато складніше дезінформувати, бо був цей шок після атаки на Україну, який потім перетворився також на шок після викриття російських злочинів, після визволення передовсім Київської області, я маю на увазі насамперед Бучу як символ російських злочинів. Тоді росіянам дуже тяжко було розповідати полякам, що Україні допомагати не треба, що більш-менш все одно, хто переможе, чи Росія, чи Україна або що українцям не потрібно допомагати.
Тобто були, звісно, і такі групи, чи такі пости у соцмережах, і були такі політики, які так казали, але це було дуже маргінально.
З року в рік, однак, цих меседжів у соцмережах проросійських або прокремлівських, або антиукраїнських стає більше й більше.
Ми можемо аналізувати, що росіяни більше й більше інвестують просто в такі процеси і все більше і більше, на жаль, знаходять людей в самій Польщі, які довіряють різним маніпулятивним наративам, що з'являються, або використовують деякі реальні моменти, про які говорять, що це принцип, узагальнюють.
От, скажімо, якщо польські спецслужби затримують диверсантів, які працювали на Росію, у яких є українське громадянство, то росіяни розповідають, що ось, якщо це українці намагалися зробити диверсії на залізниці в Польщі, то це означає, що це Україна, вся країна. І тут втрачається цей зв'язок між завербованою особою та замовником такого акту. Це як приклад, але це достатньо ефективно, на жаль, працює.
І це ми бачили також, наприклад, під час останньої президентської кампанії, де все більше й більше було зрозуміння для таких відверто російських наративів. Тобто ця дезінформація та різні маніпулятивні спроби переконувати, що Росія має рацію, стають більш ефективними. Можливо, частково тому, що дуже тяжко владі в демократичній країні боротися з маніпуляціями чи з наративами, які будуються авторитарними державами.
Це через різницю просто в підході до інформаційної політики, до координації ЗМІ чи координації передусім державних ЗМІ, і розумінні де межа праці в інформаційному просторі.
Однак хотілося б, щоб це було більш ефективним, щоб боротьба з такими наративами була більш ефективною, особливо, щоб зрештою влада використовувала ці можливості, які дає їм кримінальний кодекс. Тобто в Польщі, наприклад, теоретично заборонено схвалення агресивної війни, є щось таке в кримінальному кодексі. Це використовується достатньо рідко. Хотілося б, щоб усе ж таких прецедентів у процесуальній праці було більше».
Що заважає владі демократичних країн більш рішуче й ефективно реагувати на російську дезінформацію, про те, на яку російську брехню про поляків «ведуться» українці, та на яку російську брехню про українців «ведуться» поляки й чому, а також про те, що захоплює польського журналіста в українцях — запрошую послухати у доданому звуковому файлі або в подкастах.
Сніжана Чернюк