Запоріжжя: життя під постійним прицілом дронів

Запоріжжя сьогодні — це місто контрастів. У центрі працюють ресторани, звучить музика, люди зустрічаються за кавою, а серед гостей легко впізнати військових — навіть без форми. Водночас фронт — лише за кілька десятків кілометрів, а нічне небо над містом регулярно розрізають дрони-камікадзе.

Пошкодження всередині квартири після нічного російського удару.

EPA/ROMAN PILIPEY

Станом на січень — лютий 2026 року Запоріжжя залишається великим обласним центром, який формально не є прифронтовим, але фактично живе в постійній близькості до війни. Російські війська регулярно атакують регіон ракетами, авіабомбами та ударними безпілотниками. У місті та навколишніх громадах фіксують удари по житлових кварталах, промислових об’єктах і критичній інфраструктурі. Є загиблі та поранені серед цивільного населення, зруйновані будинки, вибиті вікна, пожежі після влучань.

З кінця 2025 року характер загроз для Запоріжжя змінюється. Окрім нічних атак дронами типу «Шахед», дедалі частіше фіксують удари безпілотниками «Молнія», які можуть діставатися навіть центральних районів міста і працюють як вдень, так і вночі. Південні околиці Запоріжжя перебувають у зоні ризику через застосування FPV-дронів, авіаційних бомб і реактивних систем залпового вогню.

Активні бойові дії тривають на Гуляйпільському та Степногірському напрямках. Після втрати українською стороною контролю над більшою частиною Гуляйполя російські сили поступово просуваються, використовуючи тактику малих піхотних груп і дронів. Степногірськ залишається наполовину під контролем Сил оборони, але ворог намагається виснажувати українські підрозділи й шукати нові маршрути просування.

У цих умовах триває евакуація з прифронтових сіл області. Частина мешканців вирішує покинути регіон, інші — залишаються, намагаючись пристосуватися до життя під постійними повітряними тривогами. Зимою ситуацію ускладнили удари по енергетичній інфраструктурі: перебої з електрикою стали додатковим випробуванням для міста.

Про те, як сьогодні виглядає життя Запоріжжя зсередини — не з офіційних зведень, а з вулиць, місць обстрілів і розмов із людьми — ми говоримо з запорізькою фотокореспонденткою Катериною Клочко, яка з початку повномасштабного вторгнення не виїжджала з міста і працює безпосередньо на місцях ударів.

Як я вже зазначила, Запоріжжя перебуває під постійними обстрілами. Для міської влади та комунальних служб це означає щоденну перевірку на витривалість: чи є світло, чи працює опалення, чи стабільно подається вода. Тож на початку нашої розмови я попросила Катерину Клочко розповісти, як сьогодні виглядає гуманітарна ситуація в Запоріжжі, з чим місто стикається у повсякденному житті.

Ситуація більш-менш стабільна. У мене особисто вдома, у моїх батьків, всіх моїх друзів, знайомих, у всіх є опалення. У тих, хто живе в багатоквартирних будинках, є опалення, є вода. З цим проблем нема.

Електроенергія зараз подається, як і по всій країні, за графіками, тобто годинки чотири вона є, потім відключають світло на кілька годин, на шість, потім знову включають. І так кожного дня за певними графіками світло відключають. Однак це триває досить давно, тому ми звикли, всі пристосувалися до цього.

З початку цього року в нас було кілька блекаутів, коли росіяни влучали по підстанціях, але це було вночі і більшість містян, так само як і я, навіть не помітили цього, тому що ми спали. І буквально за декілька годин енергетики перепідключили нас до альтернативних джерел живлення, і світло в місті знову з'явилося. Тобто ніякого колапсу ми не відчули.

Запоріжжя — не прифронтове місто у класичному розумінні, але війна тут відчувається щодня. Авіабомби, дрони, артилерійські удари — усе це стає частиною міського ландшафту, руйнуючи інфраструктуру і забираючи життя цивільних. Я попросила Катерину детальніше зупинитися на безпековій ситуації в місті та пояснити, які саме загрози зараз є найбільш відчутними для Запоріжжя.

Я спеціально подивилася трошки статистики. Наприклад, за останній тиждень у нас тривога тривала сумарно, тобто не безперервно, а якщо сумувати, то це було майже три з половиною доби у нас тривала тривога. Можна сказати, що половину тижня була тривога. Зранку вона знову почалася, тривала близько п'яти годин, менше годинки було без тривоги, і зараз знову у нас повітряна тривога через російські безпілотники. І саме через безпілотники у нас останнім часом тривоги, і саме безпілотники найбільше зараз атакують місто Запоріжжя.

Кожного тижня безпілотники кудись влучають, і це може бути майже кожного дня. Наприклад, вчора безпілотник «прилетів» на дах багатоповерхівки, пошкодив дах, на щастя, ніхто не постраждав.

Одне з останніх місць, де я працювала, це якраз пологовий будинок в місті Запоріжжя. Наскільки я розумію, то зараз цей будинок не функціонує як пологовий, тому що там було пошкоджено і саму будівлю, були вибиті вікна, пошкоджено обладнання, але ніхто не загинув, на щастя. На місці виникла пожежа, її оперативно загасили, всіх евакуювали. Всі оперативно спрацювали, ліквідували наслідки, зараз породіль приймають вже в іншій будівлі.

Також я працювала на місці обстрілу притулку для тварин. Це також була атака російського дрона. Там загинули тварини, були пошкоджені вольєри. Притулку дуже допомогли жителі міста, і я думаю, люди зі всієї України, тому що був оголошений збір на допомогу тваринам. Зараз керівники притулку лікують тварин, відбудують вольєри. Так щотижня мені та іншим доводиться працювати.

Катерина Клочко живе й працює в Запоріжжі з перших днів повномасштабного вторгнення. Вона бачила, як змінювався характер війни навколо міста — від перших ракетних ударів до нинішньої дронової загрози. Тож я запитала її про особисті відчуття: чи стали обстріли Запоріжжя інтенсивнішими останнім часом, і як це відчувається на рівні повсякденного життя.

Стали інтенсивнішими, звісно, це так, на мій погляд, але люди до всього звикають, і ми до цього, на жаль, теж пристосувалися.

На тлі боїв на Гуляйпільському напрямку в області триває евакуація мешканців прифронтових населених пунктів. Попри те, що українським військовим вдалося стримати просування ворога, небезпека залишається високою. Я попросила Катерину розповісти, як ці процеси впливають на саме Запоріжжя, і що вона бачить, працюючи в місті та області.

У нас в Запорізькій області розширюється зона евакуації. Це вже не зовсім до мене питання, я не відстежую цю ситуацію, але я знаю, що декілька населених пунктів з Запорізької області евакуюють. Цих людей приймають в Запоріжжі, в транзитному центрі. Потім люди або залишаються тут в Запоріжжі, або їдуть далі. Це вже кожен сам приймає рішення.

Наближення фронту завжди змінює рішення людей. Хтось виїжджає, хтось, навпаки, залишається до останнього. Запоріжжя – великий обласний центр, і ці процеси тут особливо помітні. Я запитала у Катерини Клочко, чи, за її спостереженнями, більше мешканців міста зараз ухвалюють рішення виїхати через безпекову ситуацію?

Ні, я такого не помічаю. Серед моїх знайомих всі, хто хотів і міг виїхати, ще на початку вторгнення виїхали, і зараз якихось змін я не помічаю.

У нас в Запоріжжі все працює, працюють кінотеатри, театри, кафе. 14 лютого я була в театрі, була повна зала, аншлаг. Комедію про кохання, це ж 14 лютого, наш обласний театр поставив.

Робота журналістів у Запоріжжі — це постійний ризик. Російські війська часто застосовують тактику повторних ударів, коли другий обстріл відбувається вже після прибуття рятувальників і журналістів на місце. Я попросила Катерину розповісти, як виглядає її робота фотокореспондентки в таких умовах, та як вона дізнається про місця обстрілів.

У кожного по-різному. Є якісь канали, зв'язки. По-перше, інформацію можна почути. Наприклад, я живу недалеко від притулку, в який влучив «Шахед», тому, в принципі, можна побачити, якщо щось таке трапляється. Коли прилітає, ми ж чуємо вибухи, одразу починаємо моніторити ситуацію, телефонувати по своїх джерелах і дізнаємось, куди їхати. В ідеалі, звісно, треба чекати відбою тривоги, але вона може тривати досить довго. Було таке, що ми приїжджали з колегами на місце атаки і чули, як повторно летить «Шахед», і тоді вже ховались. Ми це робили, щоб зняти процес ліквідації.

Останнім часом увага міжнародних і навіть національних медіа часто зосереджена на дипломатичних переговорах або на гуманітарних кризах у столиці. Великі міста, такі як Запоріжжя, Харків, Одеса чи Дніпро, інколи ніби зникають із фокуса. Тож на завершення я запитала Катерину Клочко, чи відчуває вона зменшення уваги медіа до Запоріжжя, і як це впливає на сприйняття ситуації в місті за його межами.

Не знаю, не відчуваю такого, як і всі мої колеги, які співпрацювали з якимось іноземними засобами масової інформації. Чесно кажучи, дуже важко так аналізувати повністю картину, тому що я більше слідкую за запорізькими новинами, тому я такого не відчуваю. Мені здається, що останнім часом навіть побільшало уваги до Запоріжжя, тому що розширюється зона евакуації у нас, і плюс ситуація на запорізькому напрямку, Гуляйполе, інтенсивність обстрілів. Мені здається, навіть уваги до Запоріжжя зараз побільшало.

Дар'я Юр'єва