Тему Криму співзасновник платформ «Крим SOS» і «Кримський дім», заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв упродовж років адвокатує і як політичне питання, і як особисту історію. У Варшаві у березні 2026 року ця розмова отримала ще одне втілення — у виставці «Про що ми говоримо, коли ми говоримо про Крим» у Центрі сучасного мистецтва Замок Уяздовський. Разом з Катериною Семенюк та Оксаною Довгополовою з платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Алім Алієв є співкуратором цього проєкту. Напередодні вернісажу він завітав у студію Української служби польського радіо. А сама виставка стала приводом поговорити про Крим, його значення і майбутнє, а також про важливість культурної дипломатії в Україні у часи війни.
Забуття теми Криму, на переконання Аліма Алієва, — це небезпечна пастка.
«Коли Крим зникає з нашого фокусу, ми, свідомо чи ні, починаємо грати на руку ворогу», — зауважує він.
Він наголосив, що саме окупація півострова стала точкою відліку сучасної війни. Тому, на його думку, винесення Криму «за дужки» у будь-яких перемовинах не означає завершення війни, а навпаки — її відкладення. Така стратегія лише дає Росії час «послабити санкції, відновити економіку та наростити військову силу».
Водночас Крим — це не лише територія. Це батьківщина кримських татар і ключ до безпеки всього Чорноморського регіону. Тому невидима боротьба на тимчасово окупованому півострові триває щодня.
«Ця війна — не лише за території. Вона екзистенційна, за ідентичність і право на майбутнє», — зазначає він.
Умови, в яких живуть люди в Криму, змушують їх приховувати свою позицію, мову і навіть культурну належність. Проте саме культура стає способом спротиву, «знання власної історії, мови, політичного досвіду — це спосіб не асимілюватися».
Особливо гостро постає мовне питання. Формально українська та кримськотатарська мови там не заборонені, однак їхнє використання системно витісняється. Алім Алієв нагадав, що кримськотатарська мова перебуває під загрозою зникнення за класифікацією ЮНЕСКО, і тому її збереження потребує не лише зусиль громади, а й державної політики, зокрема інтеграції у систему освіти по всій Україні.
Після 2014 року в українському суспільстві відбувся суттєвий зсув у розумінні кримських татар. Натомість самі кримські татари ще раніше розуміли свою приналежність до України. Водночас Алім Алієв відзначив, що довгий час Україна дивилася на Крим крізь імперську оптику, відтворюючи російські культурні наративи. Сьогодні ж відбувається поступове повернення до власної, зокрема кримськотатарської, історії. Переосмислення є критично важливим для формування політичної нації.
«Ми часто повторюємо "Крим — це Україна", але важливо наповнювати ці слова змістом», — наголосив він.
Виставка «Про що ми говоримо, коли ми говоримо про Крим» у Варшаві — перша міжнародна експозиція сучасного мистецтва, присвячена Криму. І це, на думку Аліма Алієва, принципово новий крок. Він переконаний, що необхідно відійти від сприйняття кримськотатарської культури як виключно «традиційної» чи музейної.
«Це важливий шифт, який має відбутися як в головах українського суспільства, так і європейського», — зазначає він.
Окремий вимір виставки — деколонізаційний. Крим, за словами Аліма Алієва, довгий час сприймався через спрощені й екзотизовані образи. Але час говорити про півострів як про простір взаємодії культур, історій і політичних процесів.
Культурна дипломатія, за словами Алієва, відіграє ключову роль у цьому процесі. Вона допомагає поступово розширювати сприйняття і долати страх перед інакшістю. Після 2022 року відбувся важливий злам у сприйнятті України за кордоном. І сьогодні Україна дедалі більше говорить «власним голосом».
«Для нас важливо повертати імена, які свого часу були витіснені або забуті, і говорити про себе власними голосами. Те, що ми зараз переживаємо, я б назвав періодом повернення цих голосів», — наголосив діяч.
Як пояснив Алім Алієв, Український інститут нині працює у різних регіонах світу, будуючи довгострокові культурні зв’язки. Зокрема, із країнами Азії, Африки, Латинської Америки, регіону Затоки та Північної Америки. При цьому Україна обирає асиметричний підхід у культурній дипломатії, адже намагання діяти так само, як Росія, приречене на поразку через різницю ресурсів. Натомість Україна робить ставку на довгострокові партнерства, локальні контексти і спільні проєкти.
Він також зауважує, що важливою складовою культурної дипломатії є розвиток академічних зв’язків. Український інститут активно працює з університетами, зокрема в межах Глобальної коаліції українських студій, яка об’єднує навчальні заклади з різних країн. Йдеться не лише про підтримку вже існуючих програм, а й про створення нових можливостей для вивчення України та кримськотатарської тематики за кордоном.
Інститут виступає посередником у цій взаємодії: допомагає українським і закордонним університетам знаходити партнерів, запускати спільні проєкти та вибудовувати довготривалі зв’язки. За його словами, саме такі формати співпраці можуть дати стійкий результат у перспективі.
Окремим напрямом є організація «тижнів України» в університетах різних країн — подій, які поєднують академічну і культурну складові.
Спілкувалася Христина Срібняк