Після понад п’яти років ув’язнення в колонії суворого режиму на волю вийшов журналіст і представник польської громади в Білорусі Анджей Почобут — одна з найгучніших і найчутливіших політичних справ у відносинах між Мінськом і Варшавою, яка роками визначала тон дипломатичного протистояння між двома країнами.
Його затримали у березні 2021 року в Гродно, а вже у 2023-му засудили до восьми років колонії посиленого режиму за звинуваченнями, які міжнародні правозахисні організації визнали політично мотивованими. До арешту Почобут багато років співпрацював із польським виданням Gazeta Wyborcza та активно висвітлював події в Білорусі, залишаючись одним із найвпливовіших голосів польської громади в країні. Аналітикиня Анна Марія Динер із Польського інституту міжнародних справ детально описує умови утримання журналіста:
«Анджея Почобута неодноразово відправляли до карцеру, де умови фактично прирівнювалися до тортур: бетонні стіни, повна відсутність простору для руху, неможливість навіть нормально сісти протягом дня. Не було жодних передач, жодного стабільного контакту з родиною. Фактично людина перебувала в інформаційному вакуумі, і тривалий час навіть найближчі не знали, у якому він стані.
Це класичний приклад політичного ув’язнення у найжорсткішій формі. Варто підкреслити, що завдяки зусиллям американської адміністрації, не враховуючи Анджея та нещодавнього обміну, загалом вдалося звільнити вже понад 400 людей. Це велика кількість людей, серед них Алесь Бяляцький, лауреат Нобелівської премії миру, Сергій Тихановський, чоловік Світлани Тихановської, і багато інших».
Анна Марія Динер також наголошує на складності останнього обміну: «Ми говоримо не про звичайний обмін, а про багаторівневу операцію, в якій були задіяні спецслужби щонайменше семи держав. Це Польща, Білорусь, Росія, США та кілька європейських партнерів. Формат "5 на 5" виглядає простим лише зовні. Насправді це місяці переговорів, політичних сигналів і закулісної дипломатії на найвищому рівні».
За словами аналітикині, для білоруської сторони головними питаннями залишається можливе послаблення економічних санкцій з боку західних країн, а також розширення контактів із Заходом. На це, зокрема, вказують уже шість раундів переговорів зі Сполученими Штатами та перемовини щодо можливого візиту Олександра Лукашенка до США. Саме тому, на її думку, звільнення Анджея Почобута є частиною значно ширшої політичної гри і дипломатичних домовленостей.
Представник білоруської опозиції Павел Латушка в ефірі Польського радіо 24 підкреслює, що звільнення стало результатом зовнішнього тиску: «Це не був жест гуманізму. Це був вимушений крок. Режим опинився у глухому куті під одночасним економічним, політичним і міжнародним тиском. Санкції Європейського Союзу, позиція Сполучених Штатів і дії сусідніх країн створили ситуацію, в якій утримання Почобута стало політично дорожчим, ніж його звільнення».
Журналіст Білоруської служби Польського радіо Юрій Ліхтарович оцінює ситуацію значно жорсткіше: «Режим Лукашенка діє прагматично й водночас цинічно. Люди, які опиняються за ґратами, фактично стають елементами політичних торгів. Їх утримують роками, щоб у потрібний момент обміняти на санкційні послаблення, економічні вигоди або дипломатичні поступки. Це логіка тиску. І в цьому сенсі справа Почобута не є винятком, а частиною системи».
Звільнення Анджея Почобута стало однією з найгучніших новин останніх тижнів, однак його випадок — лише одна історія серед сотень інших. За оцінками правозахисників, у Білорусі досі залишаються сотні, а за деякими даними понад тисячу політичних в’язнів. Водночас звільнення окремих ув’язнених не означає системних змін у самій Білорусі. Юрій Ліхтарович підкреслює, що білоруська влада діє вибірково: частину людей відпускають у межах переговорів із Заходом, але паралельно тривають нові арешти.
«Правозахисники фіксували кілька хвиль звільнень у межах переговорного процесу зі Сполученими Штатами. Але білоруська влада діє точково: одних звільняє, а паралельно з’являються нові політичні справи», — зазначає Юрій Ліхтарович.
Окремо він звертає увагу на умови утримання в білоруських в’язницях. За свідченнями звільнених, вони практично не відрізняються від російських колоній і часто є формою системного жорстокого поводження.
Радник Світлани Тихановської Францішак Вячорка наголошує на психологічному вимірі ув’язнення: «Система в Білорусі побудована так, щоб зламати людину не лише фізично, а й психологічно. Політв’язням постійно повторюють: про вас забули, за вас ніхто не бореться, ви залишилися самі. Але реальність інша — міжнародна увага і тиск працюють. І саме це дозволяє поступово повертати людей із-за ґрат».
Для Польщі ж Анджей Почобут став символом незламності польської громади в Білорусі, а його намір повернутися туди попри всі загрози лише підкреслює його принциповість і відданість своїй справі. Президент Польщі Кароль Навроцький запросив звільненого на волю Анджея Почобута до Президентського палацу для отримання Ордену Білого Орла. Кароль Навроцький заявив, що процес, який зрештою завершився звільненням Анджея Почобута, був досить тривалим і не простим.
Матеріал можна послухати у прикріпленому аудіофайлі або на сторінці з подкастами.
Вікторія Машталер