Тема ставлення людини до тварин мене цікавить віддавна, але поштовхом поговорити про це в ефірі, стала книжка Войцеха Тохмана «Дельфіни і Вельзевул», яка вийшла у другій половині травня одночасно у Польщі та в Україні (український переклад авторства Андрія Бондаря). Польський репортер і волонтер (від початку повномасштабного вторгнення Тохман регулярно їздить в Україну, і співпрацює із зоозахисними волонтерськими організаціями), у своїй книзі розповів, як війна виглядає з точки зору тварин, як війна калічить тварин, як вона їх вбиває і забирає у них дім, а часто — людей, котрі ними опікуються. Героями книжки є тварини. А крім тварин у цій книзі є теж люди, котрі їм допомагають, рятують, годують, вивозять із прифронтових зон — ризикуючи власним життям, знаходять врешті новий дім.
Як до тварин ставляться так звані пересічні люди, котрі живуть в умовах нормального мирного життя? Як можливе гуманітарне розведення сільськогосподарських тварин, а також їхнй гуманітарний забій? Чому так званий ланцюговий закон викликає у Польщі емоції? Як вдалося переконати суспільство та політків у тому, що хутряні ферми — це зло?
Запрошую послухати думки Соланж Ольшевської, голови фонду «Zagroda szczęśliwych zwierząt», який проводить освітні проєкти серед фермерів, зокрема, на тему забою сільськогосподарських тварин; Катажини Випихевич, голови фоду «Fundacja Mushika», що займається гуманітарною дератизацією, а також Марти Коженяк із зооволонтерської організації «Stowarzyszenie Otwarte klatki».
Trójka/Яна Стемпнєвич