Війна в Україні докорінно змінила уявлення про те, що таке безпека громади. Те, що ще кілька років тому вважалося кризовими сценаріями з підручників, сьогодні стало щоденною практикою для українських міст і сіл. Саме тому досвід українських органів місцевого самоврядування дедалі частіше стає предметом зацікавлення європейських партнерів, які прагнуть зробити свої громади більш стійкими до сучасних загроз.
Під час цьогорічного Варшавського оборонного ярмарку WTO 2026 представники польських та українських міст обговорили, які уроки може винести Польща з українського досвіду управління в умовах війни. У центрі дискусії були не лише питання цивільного захисту чи реагування на надзвичайні ситуації, а й роль місцевої влади у підготовці жителів до криз, взаємодія між службами та формування культури готовності до небезпеки.
Чого саме можуть навчитися польські самоврядування від українських колег, як змінюється розуміння місцевої безпеки в Європі та чому стійкість громади починається не з укриття, а з підготовлених людей — про це говорили учасники дискусії «Між теорією та практикою – чого ми насправді можемо навчитися від українських самоврядувань?».
Першим на цій дискусійні панелі виступив мер українського Макарова на Київщині Вадим Токар. Він представив досвід Макарівської громади, через територію якої проходила лінія бойового зіткнення, а частина населених пунктів перебувала під окупацією. Розповів про перші дні повномасштабного вторгнення, про управлінські рішення, які доводилося ухвалювати в умовах повної невизначеності. Він переконаний: найкращий час для навчання — перш ніж настане криза.
17:28 00429927.mp3 «Криза — не час вивчати інструкції»: український досвід, який переймають польські міста
Далі бурмістр прикордонного з Україною польського міста Грубешів Марта Маєвська розповіла, як досвід останніх років навчив місто діяти в кризових ситуаціях і чому навіть незначний збій у передачі інформації може спричинити паніку серед людей:
«Йдеться про цілком конкретну ситуацію, яка сталася кілька тижнів тому й була для нас винятковою. Жителі Грубешова та Грубешівського повіту вже мали за плечима досвід міграційної кризи після початку повномасштабної війни, а також трагедії у Пшеводові, де внаслідок падіння ракети загинули двоє громадян Польщі. Це лише за сорок кілометрів від нашого міста. Через Грубешів пройшло понад 130 тисяч офіційно зареєстрованих біженців з України. Насправді людей було щонайменше удвічі більше, адже далеко не всі проходили реєстрацію. За цей час між мешканцями та міською владою сформувалася довіра. Люди звикли, що інформація від органів влади надходить швидко, чітко й без зайвих затримок. Однак під час нещодавніх військових навчань над містом ця система дала збій. Міський центр кризового управління не отримав жодного повідомлення про проведення навчань. Саме через відсутність інформації виникло серйозне занепокоєння серед жителів. Не тому, що вони не звикли до військової активності — навпаки, поблизу міста дислокуються військові підрозділи, працює полігон, і навчання тут не є чимось незвичним. Проблема полягала виключно в комунікації. Районний центр кризового управління отримав повідомлення від військових, однак не передав його міському центру. Це була помилка. Цей випадок ще раз довів: у кризових ситуаціях вирішальне значення мають авторитет влади, оперативна, точна й своєчасна інформація. Якби вона була передана вчасно, такого занепокоєння вдалося б уникнути. Сподіваюся, усі зробили з цього відповідні висновки».
На думку Марти Маєвської, не менш важливою за розвиток інфраструктури є підготовка самих людей. Саме громада, яка знає, як діяти під час надзвичайних ситуацій, стає основою стійкості міста:
«Досвід, який ми отримали під час міграційної кризи та завдяки спостереженню за українськими громадами, ми сьогодні активно використовуємо у своїй роботі. Ми розуміємо, що ні держава, ні органи місцевого самоврядування не здатні за кілька років надолужити десятиліття занедбань у розвитку захисної інфраструктури. Для цього потрібен час. Саме тому ми робимо ставку на формування стійкості громади. Передусім ідеться про створення мережі підготовлених людей — волонтерів, на яких місцева влада зможе покластися під час будь-якої кризи. Їх потрібно знайти, навчити та професійно підготувати до виконання конкретних завдань. Водночас навчання мають охоплювати всіх мешканців — від наймолодших дітей до людей похилого віку. Кожен повинен знати, як діяти в надзвичайній ситуації, де отримувати достовірну інформацію в умовах дезінформації, куди евакуюватися, де будуть пункти збору, як організовуватиметься забезпечення продуктами та транспортом. Саме це ми сьогодні вважаємо одним із головних завдань місцевого самоврядування. Це уроки, які ми винесли з війни в Україні та прагнемо використати для того, щоб зробити наші громади більш підготовленими до будь-яких криз».
Досвід українських громад у підготовці до кризових ситуацій сьогодні використовує і Варшава. Віцепрезидент столиці Польщі Томаш Менціна розповів, як співпраця з українськими містами переросла з гуманітарної допомоги у системний обмін знаннями та практичним досвідом:
«Так само, як і до Грубешова, хвиля українських біженців, друзів з України, докотилася й до Варшави. У перші місяці повномасштабної війни нашим головним завданням було прийняти людей, надати їм допомогу та організувати підтримку. Згодом ці контакти вийшли далеко за межі гуманітарної співпраці. Президент Варшави Рафал Тшасковський, як відомо, має дуже добрі відносини з мером Києва. З часом ця взаємодія стала більш системною та професійною. Сьогодні ми співпрацюємо не лише з Києвом, а й зі Львовом та іншими українськими громадами. Причому не тільки на рівні міських адміністрацій, а й між нашими комунальними підприємствами, які відповідають за функціонування критичної інфраструктури, зокрема варшавського водоканалу. Нещодавно велика делегація наших фахівців кілька днів працювала у Львові. Це був своєрідний професійний стаж, під час якого ми безпосередньо вивчали український досвід підготовки міста до різних кризових ситуацій. Адже сьогодні криза — це не лише ракетні удари чи інші воєнні загрози. Це також питання кібербезпеки та захисту критичної інфраструктури, і саме тут український досвід є надзвичайно цінним».
Мер Макарова Вадим Токар говорив про уроки, які його громада винесла за понад чотири роки життя в умовах війни. За його словами, найважливішим завданням місцевої влади сьогодні є не лише розвиток інфраструктури, а й підготовка людей до дій у будь-якій кризовій ситуації:
«В першу чергу, маючи вже певний досвід і навчившись на своїх помилках, ми так само зробили висновки і зараз робимо трішки інші підходи, ніж це було до повномасштабного вторгнення. Маючи вже чотирирічний досвід, а наша громада піддається обстрілам час від часу і до сьогодні, ми зробили такі висновки, що саме перше і найголовніше — це навчання людей. Кожен мешканець має бути вчасно оповіщений про небезпеку і він має розуміти, що йому робити, де знайти укриття від тої небезпеки. Ми зараз абсолютно переглянули шляхи евакуації. Колись ми розраховували на надзвичайні ситуації, але не розраховували на війну. Особливо не було розуміння того, що війна прийде не з того боку, з якого ми очікували. Тому ми зараз розглядаємо абсолютно всі чотири варіанти евакуації населення, тому що безпека населення — це наш пріоритет як місцевої влади. Також ми дуже велику увагу приділяємо навчанню. Цей момент я хотів би розділити на два аспекти. Перше — це навчання мешканців. Той, хто хоче. Ми не можемо змусити мешканців, але ті, які мають бажання, ми їх навчаємо самому елементарному. Це надання невідкладної медичної допомоги. І друга частина — ми проводимо постійно практичні навчання з усіма службами, які відповідають за цивільний захист населення. Ми моделюємо різні сценарії розвитку подій і відпрацьовуємо їх на практиці. Це дає можливість людям довести свої знання, вміння і навички до автоматизму. І остання теза — ми зараз працюємо активно над децентралізацією нашого енергопостачання, водопостачання і тепла. Для того, щоб за різних обставин завжди залишатися зі світлом, водою і теплом. Для цього ми не централізуємо в одному місці, ми навпаки намагаємося це все децентралізувати. Ця зима для нас була надзвичайно важкою. Ви знаєте, росіяни цілеспрямовано атакували нашу енергетичну систему. Однак наше містечко, як і багато інших українських міст, ми пережили цю зиму і пережили достойно з теплом і водою».
Бурмістр Грубешова Марта Маєвська наголошує: місцева влада вже не може заспокоювати людей лише загальними фразами. Громади, особливо прикордонні, повинні чесно говорити про ризики та готувати мешканців до того, що у кризовій ситуації кожен має знати, як діяти:
«Я переконана, що сьогодні дедалі менше людей вважають, ніби війна нас не стосується. Особливо це стосується прикордонних громад. Одразу після початку повномасштабної війни мешканці дедалі частіше запитували нас: де знаходяться укриття, де будуть пункти збору, як діяти у разі небезпеки. Час уникати цих запитань давно минув. Сьогодні наше завдання — чесно говорити з людьми про реальний стан справ. Ми знаємо, що укриттів недостатньо, що захисна інфраструктура ще потребує розвитку. Для прикордонних територій одним із головних сценаріїв залишається евакуація населення. Лише торік органи місцевого самоврядування отримали фінансові можливості для системної підготовки до кризових ситуацій. Саме зараз розпочинаються навчання, під час яких ми передаємо людям ту інформацію, яку можемо оприлюднювати. Ми пояснюємо, що держава, місцева влада і рятувальні служби мають свої обов'язки, але водночас кожен мешканець також повинен бути готовим самостійно подбати про себе протягом перших годин після виникнення кризи. Це потребує зміни мислення. Саме так живуть країни Скандинавії, де готовність населення до надзвичайних ситуацій давно стала нормою».
За словами Марти Маєвської, будувати стійкість громади означає не лише проводити навчання, а й вирішувати практичні питання — від облаштування укриттів до створення запасів і використання досвіду українських партнерів:
«Якщо сьогодні дивитися на можливу кризу очима невеликого самоврядування, то найбільшим викликом для нас залишається логістика. Саме тому ми працюємо над підготовкою місць тимчасового укриття, ремонтуємо та пристосовуємо найбільші громадські будівлі, інформуємо мешканців, де вони розташовані. Не менш важливо створювати резерви продовольства та необхідних матеріалів. Під час міграційної кризи ми переконалися, що значною мірою були змушені покладатися на допомогу місцевого бізнесу, адже власних ресурсів у громади було недостатньо. Ми також активно використовуємо досвід наших українських партнерів. Грубешів має три міста-побратими в Україні, і особливо цінним для нас є досвід Сокаля. Хоча місто не перебуває на лінії фронту, його мешканці дуже швидко навчилися жити в умовах війни й знають, як діяти під час повітряних тривог, перебоїв із електропостачанням чи інших загроз. Ми також інвестуємо в резервні джерела електроенергії та водопостачання, готуємося до можливих блекаутів. Але головний висновок залишається незмінним: найважливішою складовою стійкості є не лише інфраструктура, а люди. Саме тому сьогодні ми насамперед зосереджуємося на підготовці мешканців до будь-яких кризових ситуацій».
На завершення віцепрезидент польської столиці Томаш Менціна назвав три ключові напрямки, у яких Варшава вже використовує український досвід для підвищення стійкості міста до кризових ситуацій:
«Якщо говорити про три найважливіші напрями, хоча їх насправді значно більше, то перший із них — це забезпечення безперебійного енергопостачання. Я вже згадував про створення резервних джерел електроенергії. Але цього недостатньо. Сьогодні ми також закуповуємо великі цистерни для дизельного пального, щоб у разі потреби забезпечити роботу цих резервних джерел живлення. Це теж один із висновків, який ми зробили, спираючись на український досвід. Можна мати генератори та інше обладнання, але без запасів пального вони не працюватимуть. Саме тому ми створюємо такі резерви для наших комунальних підприємств. Другий напрям — це облаштування місць тимчасового укриття. Цей процес уже розпочався. Треба чесно визнати: десятиліттями ми жили в мирі, і питання цивільного захисту відійшли на другий план. Тепер ми повертаємося до цього. Український досвід показує, що не завжди йдеться про будівництво масштабних бомбосховищ, як, наприклад, у Гельсінкі. Передусім важливо, щоб кожен мешканець міг швидко дістатися безпечного місця. І третій, не менш важливий елемент — це довіра між місцевою владою та мешканцями. Саме вона створює основу для ефективного реагування на будь-які кризи. Тому ми приділяємо особливу увагу навчанню, поширенню знань і обміну найкращими практиками».
Віцепрезидент Варшави Томаш Менціна та бурмістр Грубешова Марта Маєвська наголосили, що співпраця з українськими громадами вже сьогодні допомагає польським містам переглядати власні підходи до безпеки. Адже досвід тих, хто пережив ракетні удари, окупацію, евакуацію населення та відновлення зруйнованої інфраструктури, має особливу цінність і не може бути замінений жодною теорією.
Слухайте також звукову версію у прикріпленому файлі.
Тарас Андрухович