Те, що після лютого 2022 року починалося як масштабна гуманітарна мобілізація, поступово переросло у складну систему підтримки України, де важливу роль відіграють українські громади за кордоном, вимушені мігранти, діаспора, бізнес і міжнародне громадянське суспільство. Ця тема стала предметом дослідження доктора Рока Дуніна-Вонсовича — доцента соціології Інституту соціальних досліджень Університетського коледжу Лондона (UCL). Разом із колегами з Ягеллонського університету в Кракові він вивчає, як змінювалися форми підтримки України у Польщі, Німеччині та Великій Британії після початку повномасштабної війни. За словами дослідника, перші місяці війни стали періодом безпрецедентної суспільної мобілізації.
«На початку 2022 року ми стали свідками безпрецедентної мобілізації. Люди масово об'єдналися, щоб задовольнити гуманітарні потреби вимушених переселенців та самої України», — зазначає Рок Дунін-Вонсович.
Однак із часом характер цієї допомоги змінився. Коли найгостріша гуманітарна криза минула, частина людей відійшла від активної участі, а ті, хто залишилися, почали працювати над довгостроковими напрямами підтримки України. Передусім це була активна допомога для українських військових підрозділів. Причому, як наголошує дослідник, часто вона залишалася непомітною для широкої громадськості.
«Люди, які раніше взагалі не цікавилися військовими питаннями, почали допомагати конкретним батальйонам на передовій, окремим військовим підрозділам. При цьому ми побачили, що лідирували у такій підтримці жінки з числа вимушених мігрантів», — розповідає він.
Важливим фактором стала також участь бізнесу, як українських підприємців за кордоном, так і компаній, які мали зв’язки з Україною ще до початку повномасштабної війни. За словами Рока Дуніна-Вонсовича, це стало новою практикою для регіону Центральної та Східної Європи, де корпоративна соціальна відповідальність раніше часто мала переважно формальний характер.
За оцінками дослідника, значна частина українців, які виїхали через війну, залишатиметься у країнах перебування навіть після завершення бойових дій.
«Наше останнє дослідження показує, що приблизно половина з них сьогодні хотіла б повернутися до України. Водночас інша половина, найімовірніше, залишиться жити в країнах, які їх прихистили», — говорить Рок Дунін-Вонсович.
Це означає, що українські громади за кордоном матимуть значний вплив на те, як формуватиметься майбутня ветеранська політика. Адже після війни багато військових повертатимуться до своїх родин, які вже адаптувалися до життя в Польщі, Німеччині, Великій Британії чи інших країнах Європи.
Певну увагу Рок Дунін-Вонсович приділяє підприємництву як одному з важливих факторів адаптації українців за кордоном. На його думку, власний бізнес дає можливість долати структурні бар’єри, ставати економічно незалежнішими та посилювати роль українських громад у країнах перебування. У різних країнах ці виклики мають свою специфіку: у Німеччині це часто бюрократичні процедури, у Великій Британії — соціальні та класові бар’єри, а в Польщі дедалі більший вплив має політизація теми міграції.
«Ми розглядаємо підприємництво, створення власного бізнесу, як інструмент, який допомагає обходити ці структурні обмеження та долати такі перешкоди», — пояснює Рок Дунін-Вонсович і наголошує, що українські громади за кордоном не варто розглядати лише як отримувачів допомоги. Вони вже стали активними учасниками суспільного життя країн, які їх прийняли, і роблять внесок у їхній економічний та соціальний розвиток.
Матеріал можна послухати у прикріпленому аудіофайлі або на сторінці з подкастами
Вікторія Машталер