Інвалідність не повинна обмежувати людину в можливості вести активне життя. Для багатьох людей спорт стає способом зміцнити здоров’я, відчути контроль над власним тілом, знайти нових друзів і бути частиною спільноти. У Польщі розвиток інклюзивного спорту підтримують держава, університети, спортивні клуби та громадські організації. Особлива увага останніми роками приділяється тому, щоб люди з різними видами інвалідності могли займатися фізичною активністю на рівних умовах.
Одним із прикладів таких змін є Академія фізичного виховання Юзефа Пілсудського у Варшаві, де реалізують проєкт Sportowa Uczelnia Dostępna («Спортивний університет доступний»). Його мета — зробити університетське спортивне середовище відкритим для студентів із різними потребами: від адаптації інфраструктури до навчання викладачів і закупівлі спеціального обладнання.
Уповноважена ректора Академії фізичного виховання у Варшаві з питань людей з інвалідністю Інґа Марушинська-Малаховська наголосила, важливо також, аби підтримку могли отримати не лише люди з офіційно встановленою інвалідністю.
«Серед наших студентів є люди з різними формами інвалідності: із порушеннями зору, слуху, а також із різними психічними розладами. Частина з них мають офіційно встановлений статус особи з інвалідністю, а частина — ні. Саме тому ми змінили правила навчання. Якщо студент має особливі потреби, але не може оформити офіційний статус, він може звернутися до декана, надати медичну документацію і отримати індивідуальну організацію навчання», — зазначила фахівчиня.
Інклюзивне середовище, як наголошує експертка, потребує не лише пандусів чи ліфтів. Не менш важливо, щоб працівники університету знали, як працювати з людьми з різними потребами.
«Ми організували навчання для викладачів та адміністративних працівників із використання звичайної мови, а також з основ жестової мови. Якщо людина раніше не мала контакту з людьми з інвалідністю, вона часто просто не знає, як правильно поводитися. Саме завдяки таким проєктам ми можемо навчати персонал, закуповувати обладнання, встановлювати індукційні петлі, адаптувати туалети й робити кампус доступнішим не лише в архітектурному сенсі», — додала вона.
В університеті також адаптують навчальний процес: студенти можуть скористатися допомогою перекладача жестової мови, асистента, отримати адаптовані матеріали чи додатковий час для складання іспитів.
На території Академії фізичного виховання у Варшаві працює Інтеграційний спортивний клуб (IKS), який розвиває різні дисципліни для людей з інвалідністю, зокрема плавання, настільний теніс і фехтування.
Войцєх Маковський, який сам є незрячим і представляв Польщу на Паралімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро та Токіо, зауважив, що адаптація спорту часто відкриває можливості там, де раніше вони здавалися нереальними.
«Звісно, є речі, які певний вид інвалідності справді виключає. Але, якщо замислитися глибше, виявиться, що для багатьох ситуацій є рішення. Саме тому види спорту для людей з інвалідністю адаптуються, їх розробляють і пристосовують так, щоб людина з певним видом інвалідності могла ними займатися», — зазначив Маковський.
Як приклад він наводить велоспорт, де для людей із порушеннями руху використовують хендбайки — велосипеди, у яких педалі приводяться в рух руками, а незрячі спортсмени можуть виступати на тандемах із провідником.
Подібні адаптації існують і в плаванні. Незрячі спортсмени вчаться орієнтуватися в басейні без зорових підказок, а під час змагань користуються допомогою тейперів — людей, які спеціальними м’якими жердинами сигналізують про наближення до кінця доріжки.
Одним із найбільших викликів для людей із порушеннями зору залишається пошук партнера або провідника. Це стосується не лише професійного спорту, а й звичайної фізичної активності. І для цього потрібен зрячий партнер.
«Не можна сказати, що лише провідник допомагає людині з інвалідністю. Бути провідником для незрячої людини або партнером у спорті — це теж велика цінність для того, хто це робить. Адже задоволення приносить не лише власний спортивний результат. Важливо, що ви займаєтеся спортом разом, проводите час разом, робите щось справді цінне», — наголосив Войцєх Маковський.
Водночас експерти наголошують, що, попри розвинену систему підтримки спорту людей з інвалідністю, доступної інфраструктури досі бракує у багатьох менших містах Польщі. А головним завданням інклюзивного спорту називають не лише професійні тренування, а можливість людині з інвалідністю бути активною, розвиватися і відчувати себе повноцінною частиною спортивної спільноти.
Польське радіо 24/Христина Срібняк