1 серпня Польща вшановує 82-гу річницю Варшавського повстання — одного з наймасштабніших збройних виступів антинацистського підпілля часів Другої світової війни. Протягом 63 днів повстанці Армії Крайової разом із мешканцями польської столиці вели нерівний бій із німецькими окупаційними військами. Втім, сьогодні у Польщі про Варшавське повстання дедалі частіше говорять не лише як про символ жертовності та боротьби за незалежність. На тлі триваючої війни в Україні та зростання загроз для безпеки Європи воно стає приводом для розмови про стійкість суспільства, готовність до криз і здатність громадян діяти разом. Про це в ефірі Першого Каналу Польського радіо наголосив директор Музею Варшавського повстання Ян Олдаковський.
«Ідея Польської підпільної держави та Варшавського повстання ґрунтувалася на тому, що дуже різні політичні сили об’єдналися навколо боротьби зі спільним ворогом. Це не означає, що всередині вони не мали розбіжностей — навпаки, вони дуже відрізнялися. Але вони розуміли, що найважливішим є спочатку протистояння зовнішньому ворогу. Настане час для вільних виборів, настане час для дискусій. Але спочатку всі мають бути разом», — зазначив Ян Олдаковський.
За його словами, кожен поляк має замислитися над тим, що кожен може зробити для інших, аби суспільство стало сильнішим у разі нової агресії чи загострення гібридних загроз, зокрема можливих кризових ситуацій, як-от тривала відсутність електроенергії. На його думку, саме досвід Варшавського повстання та підготовки до нього залишається надзвичайно актуальним і нині.
Варшавське повстання розпочалося 1 серпня 1944 року за наказом головнокомандувача Армії Крайової генерала Тадеуша Коморовського «Бура». Безпосередньо операцією керував командувач Варшавського округу Армії Крайової Антоні Хрущель «Монтер». Попри нестачу зброї, до повстання долучилися понад 50 тисяч осіб. Озброєним був лише приблизно кожен десятий учасник. Перші постріли пролунали ще до офіційного початку «Години W». Капрал-підхорунжий Армії Крайової Здзіслав Сєрпінський разом зі своїм підрозділом вступив у бій із німецькими військами.
«Події розгорталися блискавично», — згадував згодом Здзіслав Сєрпінський, який помер у 2004-му році.
«Розпочався бій — бій, у якому ми фактично одразу здобули успіх. Ми закидали німецький автомобіль гранатами, самі не зазнали жодних втрат, машина загорілася, а німців було знешкоджено. Нам вдалося перебігти через вулицю й дістатися до місця збору, де вже перебували решта бійців нашої дев'ятої диверсійної роти, одним із підрозділів якої ми були».
Водночас інші ветерани наголошували, що поряд із піднесенням відчували страх.
Боєць угруповання «Хробрий II» Януш Валендзик на псевдо «Чорний» перед настанням «Години W» перебував у районі Воля, неподалік вулиці Желязної. Через багато років він згадував, що тоді водночас відчував надію, радість і страх.
«З одного боку, я радів як молодий хлопець, що беру участь у повстанні. Але з іншого — боявся, адже знав, що будь-якої миті можу загинути. Німці безперервно стріляли, та коли командир передав мені донесення, я вже не міг зважати ні на танки, ні на снаряди, ні на кулі, що свистіли навколо. Я мав лише одне завдання — доставити це повідомлення».
Однією з особливостей Варшавського повстання стала безпрецедентна участь цивільного населення. Санітарка Марія Ковальська згадувала, що навіть посеред війни люди відчували народження свободи:
«То були чудові миті. Попри весь жах війни, вони залишилися прекрасними. Це була мить свободи, мить перемоги, хоча справжня перемога була ще попереду...».
Про визначальну роль варшав'ян говорила й Ванда Трачик-Ставська:
«Саме мешканці міста допомагали бойовим підрозділам і командирам осередків опору орієнтуватися в ситуації та вести боротьбу».
До 82-ї річниці Варшавського повстання Музей Варшавського повстання відкрив виставку «Фотограф на війні. 36 кадрів», присвячену роботі фотографів Армії Крайової. Через об'єктиви 23 фотографів сьогодні можна побачити повсякденне життя міста, яке опинилося в епіцентрі війни. Саме ці світлини стали одним із найважливіших історичних свідчень Варшавського повстання.
За різними оцінками, під час 63 днів боїв загинули від 16 до 18 тисяч повстанців, майже 25 тисяч були поранені, а втрати серед цивільного населення становили від 150 до 180 тисяч осіб. Після капітуляції близько 12 тисяч бійців Армії Крайової потрапили в німецький полон.
Матеріал прослухати можна у прикріпленому аудіофайлі
PR1/Спогади, архівні аудіозаписи/ВМ