Сьогодні в польських школах навчаються майже 250 тисяч учнів з іноземним громадянством. Близько 86% із них, приблизно 210 тисяч, становлять діти з України. Це і учні, які прибули до Польщі разом із батьками після початку повномасштабної війни, і діти українських мігрантів, які жили в Польщі раніше. Майже 90% польських дітей навчаються у закладах, де є учні-іноземці.
Їхня присутність приблизно в кожному третьому класі показує масштаб змін, які відбулися у польській школі. Водночас саме зарахування до школи ще не гарантує ані мовної, ані соціальної інтеграції. Про ситуацію, потреби та виклики для польської освіти говорили під час презентації рапорту Центру громадянської освіти. Важливо, що дослідження спирається на дані офіційних реєстрів.
Директор Центру громадянської освіти Єнджей Вітковський наголосив, що найскладніший іспит польська система освіти склала у 2022 році. Тоді школи за короткий час прийняли близько 150 тисяч нових учнів.
«Загалом інтеграція є великим успіхом польської системи. Жодна освітня система у світі не прийняла такої кількості учнів за такий короткий час. У 2022 році фактично протягом одного кварталу до системи прийшло 150 тисяч учнів. І це були величезні зусилля вчителів, директорів шкіл, а також батьків. Ми звертаємо увагу на те, що не вдається і потребує постійної уваги, але не можемо втрачати з поля зору той факт, що це справді був великий успіх», — зазначив Єнджей Вітковський.
Процес, однак, не завершився. Лише за останній рік до польських шкіл уперше прийшли понад 14 тисяч дітей. Загальна кількість учнів-іноземців зросла приблизно на 9 тисяч, оскільки водночас частина сімей виїхала з Польщі.
Місць у системі освіти загалом достатньо. Окремі школи та ліцеї у великих містах справді можуть бути переповненими, проте на загальнопольському рівні освіта вже відчуває демографічний спад. Локальна нестача місць тому не означає загальнонаціонального дефіциту.
Особливе занепокоєння викликає становище підлітків. Дані свідчать, що частина молодих людей починає навчання у польській середній школі, але не завершує його. Причини цього поки що не встановлені.
Єнджей Вітковський пояснив, що серед можливих причин — досягнення повноліття, паралельне навчання в українській школі онлайн або труднощі з навчанням польською мовою. А також зазначив, що учні-іноземці, зокрема й українці, значно частіше навчаються в технікумах і професійно-технічних школах, ніж у ліцеях. За словами експерта, з року в рік зменшується кількість учнів-іноземців, які користуються додатковими заняттями з польської мови як другої. Нині таких учнів близько 20%. Водночас невідомо, яка частина дітей, що не відвідує додаткових занять, справді володіє польською на рівні, достатньому для вивчення фізики, хімії чи біології. Причини можуть бути й пов'язані з самим навантаженням на дитину. Частина учнів продовжує паралельно українську освіту онлайн, тому додаткові уроки польської стають для них ще одним навантаженням.
Окремою проблемою залишаються підготовчі класи. За словами Ельжбети Свідровської, спеціалістки з питань міграції та освіти, вони мають допомагати дитині увійти до польської системи освіти, а не створювати окреме середовище для учнів певної національності.
«Нові виклики не з'являються з року в рік, але поглиблюються і посилюються. Йдеться про знання мови, функціонування підготовчих класів, багато з яких працювали недостатньо інтеграційно. Такий клас має готувати дитину до перебування в системі освіти, а не призводити до відокремлення дітей певної національності. Тому дуже важливо повернутися до системних рішень, а не реагувати лише на окремі випадки», — зазначила експертка.
Свідровська звернула увагу і на ситуацію у Варшаві, де складно знайти середню школу з підготовчим класом. На її думку, якщо така проблема існує у столиці, яка є одним із найбільших центрів проживання дітей-іноземців, то в інших містах ситуація може бути ще складнішою. Важливою залишається і надалі робота міжкультурних асистентів. Самого факту працевлаштування такої людини недостатньо — її потрібно включати в роботу всього педагогічного колективу.
Після 2022 року окремим напрямом підтримки стала підготовка вчителів до роботи у багатомовних та багатокультурних класах. Уже три роки такі навчання проводить Британська Рада в Польщі. Представниця Британської Ради Кароліна Касперська розповіла, що одним із ключових напрямів є робота з учнями, які пережили травматичний досвід.
«Після 2022 року ми зосередилися на тому, щоб учителі працювали в так званому інклюзивному класі. Йдеться про те, що це означає для всіх учнів, а не лише для однієї групи, яка приїхала. Ми також працюємо з учнем, який пережив травматичний досвід. Це люди, які приїхали сюди не тому, що самі цього хотіли, і привезли із собою серйозний багаж пережитого. Це не зникає через рік чи два і може залишатися з людиною на все життя», — пояснила представниця.
Ще одне питання — можливість для дітей-іноземців зберігати та розвивати рідну мову. У випадку з українськими дітьми, які приїхали до Польщі після 2022 року, можливості для цього відрізняються від тих, які має українська національна меншина.
Анна Долінська з Інституту досліджень освіти розповіла, що польське законодавство розмежовує ці дві групи. Українська національна меншина — це громадяни Польщі, які ідентифікують себе також з українською нацією. Українські мігранти та біженці автоматично до цієї категорії не належать.
«Закон 2005 року про національні та етнічні меншини та регіональні мови визначає, які польські громадяни мають статус національної або етнічної меншини. Саме ці меншини мають гарантовану можливість вивчати мову, культуру, культурну спадщину, історію та географію країни, з якою вони себе ідентифікують. Освітні програми наразі створені для чотирьох меншин: литовської, німецької, української та білоруської. Такі заняття можуть проходити у школах або в міжшкільних класах, зокрема при культурних центрах чи інших організаціях», — пояснила експертка.
Однією з пропозицій, озвучених під час презентації, є використання досвіду освітніх програм для національних меншин для організації вивчення української мови дітьми-біженцями у польських школах.
Нині одним із варіантів залишаються суботні школи, які організовують громадські організації. Співзасновниця і голова правління Фонду «Український дім» у Варшаві Мирослава Керик розповіла, що на практиці створення таких класів пов'язане з низкою організаційних труднощів.
«Є можливість, що громадські організації або посольства створюватимуть суботні школи й проситимуть школи надати приміщення. Закон передбачає, що держава може надати приміщення і матеріали. На практиці це досить складно, бо потребує розмов із місцевою владою та школами. Ми маємо три пункти суботніх шкіл, дві з них працюють у публічних школах у Легіоново та Варшаві. Хотіли б мати більше, тому що попит є, але для батьків це також виклик — знати законодавство, організуватися і знайти організацію, яка це зробить», — зазначила вона.
За словами Мирослави Керик, можливість вивчати українську важлива не лише для збереження мови. Вона пов'язана і з інтеграцією дітей у польське суспільство.
«Для нас дуже важливо, щоб українські діти мали таку можливість, адже це велика група людей у Польщі. Їхні батьки часто працюють, платять податки, і підтримка їхньої ідентичності може бути частиною послуг, які самоврядування надає цим родинам. Чим краще дитина інтегрується, якщо вона знає і свою мову, і мову країни, в якій живе. Польську вона вчить у школі, а підтримувати читання і письмо українською для батьків часто складно через брак часу та ресурсів», — додала експертка.
Окремим питанням залишається можливість складати українську мову як предмет на польських іспитах. За словами Мирослави Керик, від цього року українська мова вже доступна на іспиті на атестат зрілості — матурі. Водночас організація, яку вона представляє, кілька років виступає за включення української до переліку іноземних мов, які можна складати на іспиті восьмикласника.
«Ми вже кілька років адвокатуємо за те, щоб українська мова увійшла до списку іноземних мов, які діти можуть складати на іспиті восьмикласника. До повномасштабного вторгнення така можливість була, але потім її скасували. Тоді було небагато охочих, зокрема через формальні перешкоди, але зараз ситуація інша. Є багато українських дітей, які, думаю, охоче складали б українську як іноземну мову. Тому для нас це важливо. На жаль, російська мова у цьому списку є, а української досі немає», — підсумувала вона.
Різноманітність уже стала постійною рисою польської школи. Питання тепер полягає в тому, чи зможе система перетворити її на ресурс для всіх учнів — через мовну підтримку, підготовку педагогів, роботу міжкультурних асистентів та доступ до психологічної допомоги. Формальна присутність дитини у школі є лише початком цього процесу.
Христина Срібняк