Про зміну клімату дедалі частіше говорять не лише в контексті довкілля, а й психічного здоров’я. У медіа можна зустріти поняття «кліматична депресія», однак такого діагнозу в психіатрії не існує. Натомість психологи говорять про «кліматичну тривогу» та «екологічний дистрес» — страх, безсилля, виснаження, гнів або смуток, пов’язані з усвідомленням наслідків кліматичних змін.
Соціопсихологиня Мажена Циприанська-Незлек наголошує, що сильні переживання через стан довкілля не варто знецінювати, але й не слід автоматично називати їх депресією. Депресія — це психічний розлад, тоді як страх перед екстремальною спекою, нестачею води чи втратою звичного середовища може бути реакцією на реальну загрозу.
«Усі ці почуття реальні. Їх не можна знецінювати чи висміювати, бо люди справді можуть переживати сильне, іноді дуже виснажливе страждання. Але страх і депресія — це два різні поняття», — пояснила фахівчиня.
Одним із найскладніших переживань у ситуації кліматичної кризи є відчуття, що від людини нічого не залежить. За словами психологині, багато людей просто не розуміють, що саме вони можуть зробити, і не вірять, що здатні на щось вплинути. На цьому тлі кліматична дезінформація додатково ускладнює сприйняття проблеми, адже ставить під сумнів наукові висновки, перебільшує суперечності між дослідниками та зводить складні процеси до окремих гучних тверджень.
Кліматична криза дедалі більше виходить за межі розмови про охорону природи. У вересні в Сеймі Польщі відбулися перші Національна дебати про кліматичну безпеку польок і поляків. Учасники обговорювали вплив зміни клімату на здоров’я, доступ до води та продовольства, енергетику, інфраструктуру, сільське господарство й економіку.
Йшлося як про скорочення викидів, так і про адаптацію до вже помітних наслідків потепління — зокрема підготовку міст, системи охорони здоров’я, інфраструктури та сільського господарства до нових умов.
Для Домініки Ласоти, активістки Inicjatywa Wschód, кліматична криза передусім є політичною проблемою. Вона вважає, що відповідальність за її подолання не можна перекладати на окремих людей. Як приклад вона наводить кампанію «антиспекотного щита», яку Inicjatywa Wschód запустила після рекордної спеки в Польщі. Серед пропозицій активістів — посилення захисту працівників під час екстремальної температури, озеленення міст, створення місць для відпочинку під час спеки та залучення великих паливних компаній до фінансування кліматичної політики.
Катажина Стоєк із порталу Nauka o klimacie застерігає від перекладання всієї відповідальності за клімат на індивідуальний вибір. Відмова від усіх звичних зручностей сама по собі не здатна змінити глобальну ситуацію. Водночас окремі рішення можуть мати сенс, якщо вони покращують якість життя і водночас зменшують вплив на довкілля: утеплення будинку, вибір велосипеда замість автомобіля, збільшення частки рослинної їжі.
За її словами, значно більшого ефекту можна досягати на рівні місцевих спільнот — наприклад, працювати над озелененням району, збереженням парків і підготовкою міського простору до спеки. Важливо також розуміти межі власної відповідальності. Окрема людина не може самостійно змінити державну чи міжнародну кліматичну політику. Натомість вона може перевіряти інформацію, розуміти наукові дані, долучатися до місцевих ініціатив або громадських організацій.
Trójka / опрацювала Христина Срібняк