Польща відновлює систему цивільного захисту та навчає населення реагувати на загрози. Ще рік тому у польські домогосподарства та державні заклади розіслали «Посібник з безпеки». Уряд контактує, аби жителі Польщі завантажили мапу укриттів. Однак досвід України показує, що наявність плану й реальність можуть відрізнятися. Як свідчать результати соціологічного дослідження, нещодавно проведеного компанією United Surveys у співпраці з Інститутом ринкових і соціальних досліджень (IBRiS) на замовлення видання Wirtualna Polska, більшість мешканців Польщі (59% респондентів) не знають, де найближче до їхнього дому укриття. Ще понад 8% ніколи не цікавилися цією темою.
Оцінити готовність цивільної критичної інфраструктури Польщі ми попросили експерта із питань запобігання тероризму та проактивної безпеки в Центрі досліджень соціальних та економічних ризиків (Collegium Civitas) Ґжеґожа Цєсляка. Він наголосив на важливості розрізнення загроз для військової й цивільної інфраструктури, адже армія готується до ведення бойових дій, тоді як цивільний захист має допомогти людям пережити небезпеку, отримати допомогу й за потреби евакуюватися. А, окрім покладання на державу, кожен житель повинен додатково подбати про власну безпеку.
— Ми робимо висновки з того, що сталося у лютому 2022-го, зокрема в Києві. Ми бачили, як усе відбувалося, і маю враження, що принаймні частина представників польської влади та громадян нині намагаються підготуватися до найгіршого сценарію. Чи готові ми? Мабуть, у світі ніхто ніколи не буває цілком готовим. Річ у тім, що війна — настільки жахливе явище, що справжня підготовка до неї означала б, зокрема, готовність визнати, що виживуть не всі. Україна це вже знає. Не можна сподіватися, що завдяки певним організаційним заходам чи будівництву інфраструктури вдасться досягти ситуації, коли абсолютно ніхто не постраждає. Так не буває. Під час війни є загиблі й поранені, руйнується інфраструктура. Наразі я оцінюю підготовку як таку, що рухається в правильному напрямі, але вона абсолютно недостатня. Зроблено надто мало. Наприклад, ми вже трохи краще розуміємо сигнали повітряної тривоги, але в Польщі досі не скрізь і не завжди є де сховатися. Дуже добре це було видно на українсько-польському прикордонному переході неподалік Дорогуська, де з проблемою зіткнулися і самі прикордонники, і люди, які чекали на перетин кордону. Пролунала повітряна тривога через загрозу авіаудару, і з'ясувалося, що укриттів немає. Тепер у всіх європейських країнах триває дискусія про те, якими мають бути такі укриття. Насправді я б дуже хотів, щоб мої друзі, подруги, мої співвітчизники подивилися, наприклад, на те, що відбувається в районі Дніпра, і зрозуміли, що іноді найкраще укриття — це не підвал, обладнаний усілякими системами за мільйон доларів, а окоп завглибшки рівня грудей, у якому можна перечекати безпосередньо вибухи. А потім вийти, подивитися, що можна врятувати, кому допомогти й куди можна переміститися.
— Відомо, що Міністерство внутрішніх справ та адміністрації вже понад рік активніше перевіряє укриття. І далеко не кожен підвал є укриттям. Я сама була людиною абсолютно не готовою до російського наступу, я в нього не вірила, і 24 лютого 2022 року у Києві після того, як минув шок і ми з родиною закупили по кілька великих пляшок з водою, надвечір почали оглядати найближчі до будинку укриття. Окрім того, що до них було йти щонайменше 7-10 хвилин, вони не були облаштовані належним чином, це були звичайні підвали, а над головою я побачила труби, і зрозуміла, що у якийсь момент у разі пошкодження будівлі ця гаряча вода потече на голови. І принцип двох стін у конкретній ситуації для мене виглядав безпечнішим. Як ви його оцінюєте?
— Я теж пережив подібні атаки в Україні. Там багато людей зрозуміли, що в чотири-, десятиповерхових будинках із великих залізобетонних панелей, зведених ще за попереднього політичного устрою, які часто зустрічаються і в Україні, і в Польщі, ховатися в підвалі вкрай небезпечно. Причина в тому, що, по-перше, підвали не витримують тиску конструкцій, які обвалюються. Але навіть якщо вони встоять, вибратися звідти буде дуже важко. Що ще гірше, після вибуху часто починається пожежа. І тоді виникає така ситуація, якщо горить на першому чи другому поверсі, повітря з підвалу починає активно витягуватися вгору. В Україні люди нерідко гинули не від самого вибуху й не безпосередньо від пожежі, а через брак кисню та неможливість вибратися назовні. Треба зрозуміти і нам, у Польщі, і тим, хто може зіткнутися з подібними обставинами в інших країнах, що передусім це раптова подія, і часом просто немає часу спускатися в підвал. Якщо я чую сирену повітряної тривоги, а відразу після неї або надзвичайно гучний звук безпілотників, або шум літаків, або безпосередньо вибухи, я лягаю там, де уламки вікна, розбитого вибуховою хвилею, не зможуть мене поранити. На якийсь час я ховаюся в передпокої, у ванній кімнаті чи в іншому місці, де немає вікон, щоб пережити вибухову хвилю. Адже найбільшу небезпеку становить саме хвиля, що виникає безпосередньо після вибуху. А вже потім треба подивитися, чи можна вийти з будівлі. Якщо вийти можна, насамперед потрібно відійти від неї подалі. Адже з будинку можуть падати різні елементи конструкції: водостічні труби, вікна можуть вилітати назовні, може обвалитися частина карниза. Тому потрібно діяти розсудливо, а вже потім шукати відповідне місце для укриття. І ось тут починається проблема. Якщо є сховища чи укриття, я прямую до них. Ви сказали, що в Польщі дедалі частіше говорять про те, що перелік укриттів, складений ще попереднім урядом, не відповідає потребам на випадок війни. Я скажу навіть більше: цей перелік укладали з суто політичних міркувань. Треба було продемонструвати, що укриттів багато, тож до списку внесли приміщення для зберігання дитячих візків, місця для велосипедів та інші простори, які абсолютно не придатні для захисту від воєнних загроз. Треба розуміти, що повінь, пожежа, землетрус і війна створюють зовсім різні потреби щодо укриття. Відповідно, потрібні різні типи захисних споруд, розташованих у різних місцях.
— Після майже п'яти років війни в Україні ситуація з укриттями, на жаль, не надто поліпшилася. Водночас бачимо, що з'являються школи в укриттях, а різні підприємства й компанії самостійно облаштовують захисні приміщення для своїх потреб. Тож, якщо якась компанія захоче облаштувати укриття для себе й бути впевненою, що воно відповідає всім вимогам, то які умови потрібно забезпечити? Ви вже згадали, що необхідна спеціальна система вентиляції…
— Я сказав так тому, що в Польщі є Закон про захист населення та цивільну оборону. Він відносно новий, йому немає ще й двох років. До нього ухвалено розпорядження, тобто нормативно-правовий акт нижчого рівня, у якому йдеться про те, що такі місця укриття, місця схову, укриття як такі можуть бути різних типів і класифікацій. Типове укриття має бути обладнане конструкцією, здатною витримати тиск споруди, розташованої над ним. Воно повинно мати вихід за межі зони завалів, а також доступ повітря та необхідні запаси. Саме так це сформульовано в документі. Ідеться, ймовірно, про якісь перев’язувальні матеріали, адже в укритті може перебувати поранена людина, якій потім потрібно надати допомогу. Ані лікар, ані будь-яка інша медична служба не зможуть приїхати до нас достатньо швидко. Ну і, звісно, вода. Тепер ми вже знаємо про це, але я додав би до цього значно, значно більше різноманітних рекомендацій. У всьому світі вже відійшли від тенденції, навіть певної моди, будувати глибокі підземні споруди. Натомість перевагу віддають великій кількості невеликих конструкцій, які фактично стоять на поверхні землі або заглиблені в ґрунт не більше ніж на 80 сантиметрів. Їх виготовляють із бетону, вони трохи нагадують садові льохи, або зі сталі. Такі споруди мають захищати від наслідків вибухової хвилі: уламків, що розлітаються, надлишкового тиску, а також уламків будівель, які обвалюються. Чому так відбувається? Тому що навіть найпотужніші підземні укриття не витримають прямого влучання, наприклад, балістичної ракети або міжконтинентальної балістичної ракети — ICBM. Тому наше завдання полягає не в тому, щоб будувати укриття за мільйон чи два мільйони доларів, а в тому, щоб вони були якомога дешевшими й щоб їх було якомога більше. У Польщі, відповідно до згаданого мною розпорядження, такі укриття мають розташовуватися приблизно через кожні 500 метрів, тобто кожні пів кілометра, у районах із щільною забудовою.
— Як Ви оцінюєте ситуацію з укриттями у Польщі?
— Ми готові приблизно на 10 відсотків. Ще 90 — попереду. Чи загрожують нам російські атаки вже найближчим часом? Адже від відповіді на це запитання залежить, наскільки терміново потрібно братися до роботи. На мою думку, так, загрожують. Росіяни не досягають особливих успіхів в Україні: українська армія зупинила їхнє просування. Тому їм доводиться шукати бодай якусь іншу перемогу, яка могла б стати політичним здобутком Путіна, а заодно вберегти генералів, у яких нічого не виходить, від його гніву. Тож вони почали вбивати двох зайців одним пострілом. З одного боку, вони атакують прикордонні райони Польщі, тобто об’єкти на українському боці кордону, але зовсім неподалік від польського кордону. Для цього вони використовують територію Білорусі або білоруські військові бази. Чому я сказав, що вони вбивають двох зайців одним пострілом? З одного боку, Лукашенко не завжди такий покірний, як того хотів би Путін. З іншого, після подібних подій він уже не зможе самостійно вести переговори з Європейським Союзом, адже дедалі глибше втягується в конфлікт. Сам Лукашенко, схоже, боїться повністю стати на бік Росії. Можливо, тому, що якби він віддав боєприпаси своєї армії, то невідомо, чи стріляла б вона в українців, чи в нього самого. Отже, з одного боку, це спроба змусити Білорусь ще тісніше долучитися до поточної політики Російської Федерації. З іншого — ці атаки мають залякати Європу, щоб вона відмовилася від усієї кампанії допомоги Україні. Думаю, Путін розраховує досягти обох цілей. Чи вдасться йому це? Дуже сумніваюся. Натомість цілком упевнений, що самих атак ставатиме більше. Це моя теорія. Їх буде дедалі більше, зокрема із застосуванням засобів повітряного нападу. Частішатимуть і терористичні акти, адже це інший напрямок дій, у якому Російська Федерація ще може досягти певного успіху. Звісно, у власному розумінні цього слова, бо, з моєї точки зору, жоден із таких актів не можна вважати успіхом.
— У метро Варшави планують облаштувати два укриття. Одне з них з’явиться у технологічному просторі над станцією Plac Wilsona. Другим захисним об’єктом стане дворівневий підземний паркінг біля станції Centrum на 266 автомобілів. Його планують використовувати одночасно як паркінг та укриття. А чи хороша ідея обладнати варшавське метро для використання як укриття, на Ваш погляд?
— Взагалі метро не є найкращим типом укриття в жодній країні. Це підземна споруда, зазвичай розташована на значній глибині, і нас певною мірою спокушає можливість її використання, тим паче що вона здатна вмістити багато людей одночасно. Проте тут є дві проблеми. Перша — як дістатися до метро й потрапити всередину. Дуже часто метро обладнане електричними та електронними системами пропуску. Нерідко виникає ситуація, коли вхідна зона зруйнована, завалена уламками або перебуває під серйозною загрозою. Тоді буде складно навіть наблизитися до входу. Друга проблема — повітрозабірники. Повітрозабірники, розташовані над більшістю станцій або вздовж ліній метро, — це зовнішні установки, які забирають повітря ззовні й забезпечують можливість дихати в підземних тунелях. Щоб вони працювали належним чином, необхідні три умови: має бути звідки брати повітря, має бути електроживлення, а ще повинні рухатися потяги, які переміщують повітря. А тепер уявімо, що всі ці три умови не виконуються. Електропостачання можуть вимкнути вже під час оголошення повітряної тривоги, хоча б для захисту енергетичних мереж. Адже якщо мережі залишатимуться під напругою і будуть пошкоджені, це може призвести до перенаправлення струму на трансформаторну підстанцію та її виходу з ладу. І тоді електропостачання відновлять не за десять годин, а, наприклад, лише за десять днів. Друга проблема, якщо буде пошкоджено вентиляційну установку, тобто повітрозабірник, повітря більше не надходитиме до вентиляційних каналів метро. І третє, потяги не курсуватимуть, адже потрібно вимкнути третю рейку, яка подає на них електроенергію. Це необхідно хоча б тому, що, якщо на одній станції раптом опиниться, скажімо, тисяча людей і хтось із них зістрибне на колії або впаде туди, людину може вразити струмом. Отже, якщо вимкнути всі ці системи, виявиться, що спочатку ідея використання метро здавалася чудовою, але насправді це зовсім не найкращий варіант. Ще раз наголошу, що нам конче потрібна велика кількість невеликих укриттів, у яких можна пережити сам момент атаки, сам момент бомбардування. Суспільство має усвідомити, що після оголошення повітряної тривоги у вас немає кількох годин на роздуми. Ви не маєте часу скликати засідання якоїсь важливої комісії й вирішувати, куди йти. У Варшаві у вас є лічені хвилини, а в районах, розташованих ближче до кордону з Білоруссю та Україною, — хвилини й навіть секунди. Це може бути чотири хвилини, максимум десять. Ми говоримо про ситуацію, у якій людина має ухвалювати рішення самостійно. Тому я зробив би ставку на дві речі, навчання населення та якомога більшу кількість місць, які справді здатні захистити під час вибуху бойової частини. Наприклад, бойова частина дрона «Герань-2» за потужністю вибуху еквівалентна 50 кілограмам тротилу. Це дуже великий заряд, який може спричинити значні руйнування. Саме від таких наслідків і потрібно ховатися. Ми не ховаємося від війни як такої, бо це неможливо. Моя онука іноді заплющує очі й каже, що тоді її не видно. Але тут цей механізм не спрацює. Якщо ми заплющимо очі й перестанемо бачити проблему, вона нікуди не зникне. Тож потрібно крок за кроком розв’язувати конкретні проблеми, які виникають у ситуації повітряного нападу, працювати над кожним окремим елементом.
— Як підготуватися до такого випадку, щоб знати, що робити? Якщо діяти доведеться майже негайно у випадку дронових атак, то краще підготуватися заздалегідь. Які тренінги порадите, де шукати інформацію, яка відповідає дійсності?
— Я б розділив це на три окремі напрями навчання. Перший — усвідомлення того, що якщо війна зараз триває за кордоном, то вже завтра вона може прийти до нас. Тобто потрібно розуміти сигнали й ознаки небезпеки, знати, що означають сирени, які лунають. Треба знати, як діяти після кожного сигналу, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Я виділив би це в окремий навчальний блок, адже в Польщі досі дедалі більше людей запитують, як правильно поводитися. Вони вже усвідомлюють небезпеку, але все ще трапляються й такі випадки, коли люди не розуміють ситуації. Нещодавно одна моя колега розповіла, що в одній зі шкіл, щоправда, у Західній Європі, а не в Польщі, батькам закидали, що вони дозволяють дітям з України телефонувати бабусям, адже таким чином наражають дітей на контакт із територією, де триває війна. Скажу, як і належить військовому, мене це просто розлютило. Адже війна не зникає від того, що ми перестаємо про неї говорити. Тому потрібні повне розуміння ситуації та вміння розпізнавати сигнали й повідомлення. Другий напрям — це те, на що ми як громадяни, як цивільні особи, не завжди матимемо вплив. Ідеться про евакуацію та план евакуації. Відповідно до польського законодавства, кожен громадянин має знати план евакуації, хоча такі плани ще не всюди розроблені. За таких обставин людина повинна самостійно спланувати свою евакуацію. Тут важливо зрозуміти одну річ. Ще кілька років тому, десять-п’ятнадцять років тому, коли діяло попереднє законодавство про управління кризовими ситуаціями, під час повені людина могла стояти по кісточки у воді й казати пожежникові: «Я нікуди не піду, це мій дім». А коли вода вже сягала шиї, вона починала кликати на допомогу, і рятувальники знову поверталися, щоб її врятувати. Під час збройного конфлікту так не відбувається. Тепер закон передбачає обов’язкову евакуацію, а не просто рекомендацію, що можна було б евакуюватися. Якщо оголошено обов’язкову евакуацію, потрібно залишити дім незалежно від того, подобається це людині чи ні. Іноді ми чуємо від так званих преперів, прихильників виживання в екстремальних умовах, що вони мають у підвалі запаси на тридцять років і нікуди не збираються йти. Що ж, але Польща — густонаселена й до того ж невелика країна, особливо якщо порівнювати зі Сполученими Штатами. Якщо в США людина має запаси на тридцять років і живе посеред континенту, вона може ніколи не побачити жодної іноземної армії. А в нас може статися так, що, наприклад, нашій армії знадобиться евакуювати певний район, адже там відбуватимуться бойові дії, зокрема в повітрі. І потрібно усвідомлювати, якщо ракету збивають, її уламки падають із неба. Вони можуть бути завбільшки з телевізор або холодильник. Це не якісь дрібнички, не конфеті. А ще у великих містах, як ми бачимо на прикладі Києва, може виникнути серйозний дефіцит базових комунальних послуг — води та електроенергії. У невеликому містечку можна піти до річки, відфільтрувати воду, скористатися колодязем. Відсутність електроенергії теж можна певною мірою компенсувати завдяки відповідним навичкам. А у великому місті проблеми виникають майже відразу. Наприклад, від електроенергії залежить робота каналізаційної системи, а отже, існує ризик епідемії, якщо стічні води почнуть виходити назовні. Від електроенергії залежить і фактично вся торгівля: вона зупиняється, і тоді вже немає звідки брати необхідні ресурси. Електрика потрібна й для освітлення лікарень. Тож якщо хтось у польській лікарні думає, що під час війни все буде так само, як у мирний час, я раджу йому поговорити з моїм колегою, директором лікарні в Дніпрі. Передаю йому вітання. Йому час від часу доводиться оперувати, наприклад, цілу добу в підвалі, на підлозі якого ще донедавна лежала картопля. Тому потрібно заздалегідь навчитися евакуюватися й пристосовуватися до нових обставин, навіть якщо вони триватимуть недовго.
— До цього додається тривожний рюкзак і аптечка, а також вміння надати першу медичну допомогу, яка складається не тільки з серцево-легеневої реанімації, потрібно вміти зупиняти сильну кровотечу з рани, а іноді уламок може перерізати кінцівку, і діяти потрібно дуже швидко, використовуючи те, що є під рукою. Недостатньо мати турнікет, важливо вміти правильно його накласти.
— Це одна з дуже важливих речей, адже за масивної кровотечі бинта чи пластиру просто недостатньо. Під час навчань варто також звернути увагу на те, що людина, яка постраждала внаслідок вибуху або дістала вогнепальне поранення, дуже часто перебуває в такому шоковому стані, що спочатку відбувається централізація кровообігу. Кров циркулює між серцем, легенями та мозком, і кінцівка може не кровоточити, навіть якщо вона дуже сильно пошкоджена або взагалі відірвана. Такій людині потрібно надати допомогу протягом кількох хвилин. Адже коли кровообіг відновить нормальний розподіл, а шок почне відступати, з’явиться пекельний біль. Але разом із болем повернеться і нормальний кровообіг. Тоді в нас буде дуже мало часу, щоб урятувати цю людину, якщо це взагалі вдасться. Тому такі засоби, як турнікет, спеціальний гемостатичний бинт або носоглотковий повітровід, який допомагає забезпечити дихання людині, наприклад, із численними переломами нижньої чи верхньої щелепи або сильним набряком унаслідок травми, — надзвичайно важливі. Вибухова хвиля також може відкинути людину на стіну або засипати її уламками. Люди, яких витягають з-під завалів, часто мають проблеми з диханням. І хоча звичайний громадянин не буде проводити інтубацію трахеї, встановити повітровід через ніс може фактично навіть маленька дитина.
Про те, як правильно зібрати евакуаційний рюкзак і що має бути у аптечці, — у наступному матеріалі.
Розмовляла Христина Срібняк