Ідея спільного проєкту, над яким Марта Гринюк та Марта Романків працюють під час мистецької резиденції в Центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський», народилася з багаторічної співпраці Марти Романків з Комісією хатніх працівниць та працівників (Komisja Pracownic i Pracowników Domowych - Inicjatywa Pracownicza). До неї належать мігрантки з України, які працюють у Польщі у сфері домашніх послуг та догляду за літніми людьми й дітьми. Марта Романків, яка у своїй творчості та соціологічних дослідженнях зосереджується на проблемах соціальної нерівності, міграції та різниці у правах залежно від громадянства, підтримує комісію ще від витоків її заснування у 2021 році.
Етичний виклик: як знімати там, куди не можна увійти з камерою
Робота над фільмом про сферу домашньої опіки ставить перед авторками складні етичні та мистецькі виклики. Опіка є глибоко інтимним, тілесним та емоційним процесом, а підопічними героїнь часто є літні люди з деменцією чи хворобою Альцгеймера, які не можуть дати свідомої згоди на участь у зйомках. Крім того, документалістки не можуть фізично бути присутніми з камерою чи мікрофоном у моменти конфліктів та проявів психологічного тиску з боку роботодавця.
Щоб не порушувати особистих кордонів і водночас чесно показати реалії цієї праці, авторки обрали формат експериментального документального кіно. Концепція стрічки розробляється безпосередньо під час воркшопів з учасницями Комісії хатніх працівниць і поєднуватиме документальні свідчення з елементами фікції та театральними практиками. Такий підхід дозволяє не лише безпечно відтворити травматичний досвід, а й спільно шукати способи реагування на подібні ситуації.
«Підвішені між двома дійсностями»: ким є героїні фільму?
Учасниці комісії та героїні майбутньої стрічки — це жінки різного віку, походження та досвіду, переважно із західних, але також зі східних областей України. Серед них є працівниці з величезним стажем, як-от пані Руслана, яка живе у Польщі вже майже 30 років. Завдяки досвіду такі жінки мають сильнішу переговорну позицію, не бояться депортації чи штрафів і можуть відкрито відстоювати трудові права та ділитися досвідом з іншими. Водночас у групі є багато жінок, які приїхали до Польщі вже після початку повномасштабного російського вторгнення.
Авторки наголошують: для польського та європейського глядача важливо побачити за функцією обслуговування конкретну людину з її попередньою біографією.
Марта Гринюк: «Наші героїні мають дуже різний досвід перед приїздом до Польщі: одна з них була лікаркою-ветеринаркою, інша — медсестрою. Для нас як авторок дуже важливо показати передусім людину. Адже це особи, чиї сини зараз у війську, чиї батьки живуть поблизу окупованих територій — це люди, які ніби підвішені між двома дійсностями».
Якщо у 2021 році головними темами розмов у комісії були виключно умови праці в Польщі, то сьогодні найбільшим болем героїнь є війна в Україні. Більшість із них працюють у Польщі саме для того, щоб фінансово підтримувати свої родини вдома. Вони живуть між двома реальностями: доглядаючи чужих літніх родичів у Польщі, щодня хвилюються за власних синів і онуків у лавах ЗСУ та за батьків, які мешкають поблизу окупованих територій.
Марта Романків: «Картинкою в моїй голові, яка дуже пов’язана з цією роботою, є нерозпакована валізка, що весь час стоїть готова до можливого виїзду. З дня на день опікунка, яка доглядає за старшою людиною, у разі її смерті втрачає не тільки роботу, але одночасно й житло, і повинна змінити фактично все своє життя у пошуках нової праці».
90% у сірій зоні та «нерозпакована валізка»
За різними даними, близько 90% хатніх працівниць у Польщі працюють у неформальній «сірій сфері» без жодних договорів. З одного боку, це робить жінок абсолютно беззахисними перед зловживаннями, позбавляє соціального страхування та змушує мовчати через страх перед поліцією, штрафами чи депортацією. З іншого боку, як показала у своїй нещодавній книжці авторка Йоанна Мікульська, польське законодавство просто не пристосоване до реалій хатньої праці. Звичайній родин формально вкрай складно легально працевлаштувати опікунку, а Кодекс праці взагалі не передбачає такого формату, як цілодобова «праця з проживанням» (praca z zamieszkaniem).
Окремою темою дослідження у фільмі є емоційний зв’язок між трьома сторонами процесу: опікункою, підопічним та родиною-роботодавцем. Ця близькість має дві сторони медалі. Іноді людина, не пов’язана кровними узами, стає для родини по-справжньому рідною, адже саме вона розділяє з близькими найважчі хвилини згасання та смерті. Одна з учасниць воркшопів зізналася, що не змогла б виконувати цю роботу, якби не почувалася частиною сім’ї: після смерті підопічної родина дозволила їй залишитися жити у своєму домі, давши час спокійно спланувати подальші кроки та знайти нове місце праці. Проте часто «родинність» стає інструментом маніпуляції — навіть без злого умислу з боку працедавців.
Марта Романків: «Одним із найважливіших постулатів комісії є гасло „Ми не є до всього” („Nie jesteśmy od wszystkiego”). Часто люди, наймаючи опікунку, очікують від неї не тільки догляду за підопічним, але також прибирання, готування для всієї сім’ї або опіки над іншими членами родини».
Своїм фільмом Марта Гринюк та Марта Романків прагнуть не лише привернути увагу польського та європейського суспільства до багатогранності й складності праці доглядальниць, а й запропонувати погляд у майбутнє. Для авторок ця стрічка є також простором для роздумів над тим, як могла б виглядати сфера опіки у більш справедливому суспільстві, де тягар догляду за літніми й хворими людьми не перекладатиметься виключно на плечі окремих родин та позбавлених захисту мігранток. А те, що сміливі візії здатні втілюватися в життя, доводить сам факт існування та успішної правозахисної діяльності Комісії хатніх працівниць та працівників.
30:05 20261108_My spoleczenstwo_Marta Romankiv_Marta Hryniuk.mp3 Ми - суспільство: «Нерозпакована валізка»
Запрошуємо послухати розмову в доданому файлі
Яна Стемпнєвич