Упродовж короткого часу Польщу сколихнули кілька трагічних подій. У жовтні країну стривожила серія нападів із ножем у школах, а вже в листопаді в центрі Кракова озброєний чоловік відкрив вогонь по перехожих. Унаслідок стрілянини загинули шестеро людей, ще п’ятнадцятеро дістали поранення. Сам нападник після затримання правоохоронцями помер у лікарні. Масштаб трагедії став шоком для країни, де подібні випадки масового насильства досі були рідкістю. Чи можна пояснити такі злочини лише індивідуальними мотивами нападників? Чи вони відбуваються на тлі глибших суспільних процесів — зростання агресії, поляризації та нетерпимості?
Соціолог, професор Варшавського університету Яцек Кохановський вважає, що Польща переживає процес радикалізації, який виходить далеко за межі політичних суперечок. На його думку, мова ненависті та суспільне схвалення агресії створюють атмосферу, у якій насильство поступово починає здаватися допустимим.
«Ненависть, ворожість і агресія завжди ведуть до насильства, зокрема до крайніх його форм. Якщо вони стають нормою суспільного життя, для окремих людей вони починають виправдовувати будь-яке насильство. Ми не знаємо, яких поглядів дотримувався чоловік, який скоїв злочин у Кракові, але спираюся на соціологічний аналіз інших подібних ситуацій: нерідко виявляється, що людина радикалізується, переглядаючи відеоблоги ультрарадикального спрямування, читаючи відповідні дописи в соціальних мережах. І, ймовірно, після аналізу акаунтів, телефону та комп’ютера цього чоловіка ми також знайдемо цьому підтвердження. Якщо людина починає вважати насильство, ненависть та агресію нормальними явищами, вона може дійти висновку, що й дії, спрямовані на вираження цих емоцій, є цілком нормальними. Зокрема, навіть найжахливіші з них. І саме цей поріг ми перейшли в Польщі. Від країни, яка вважалася безпечною і де не траплялося таких жахливих випадків, чим ми навіть пишалися, ми перетворилися на країну, де зростання ненависті та зневаги створило таку суспільну атмосферу, у якій стало можливим настільки страшне насильство», — пояснив соціолог.
Кохановський називає цей процес «коричневою хвилею» і пов’язує його з поширенням ультраправих та радикально-націоналістичних поглядів у всьому світі. Їхньою характерною рисою є пошук ворога — передусім серед мігрантів, біженців і людей, які відрізняються походженням або кольором шкіри. У Польщі мішенню такої риторики дедалі частіше стають українці.
«У різних країнах світу до влади приходять або борються за неї ультраправі політичні сили, радикально-націоналістичні угруповання, сутністю діяльності яких є розпалювання ненависті. Насамперед вони закликають ненавидіти мігрантів, особливо людей іншого кольору шкіри, або біженців, як це відбувається, наприклад, у Польщі щодо українців. Це справді глобальний процес. Подібні сили ми бачимо в усьому світі. Основна проблема полягає в тому, що змінюється і радикалізується наша мова — те, як ми спілкуємося між собою та коментуємо різні події, зокрема в соціальних мережах, — а також наше мислення. Світогляд радикальних, передусім ультраправих партій ґрунтується на переконанні, що добробут нації можливий лише за умови її повної ізоляції від мігрантів і біженців. Люди чують ці висловлювання, емоційно забарвлену мову, засвоюють думку, що для захисту національних інтересів потрібно когось виключити, оголосити ворогом, когось ненавидіти. Під впливом усього цього вони радикалізуються — емоційно, у своїх поглядах, а в особливо вразливих до такого впливу людей радикалізація може проявитися і в діях», — зазначив Яцек Кохановський.
Чому люди так легко піддаються цій риториці? Чому замість пошуку причин суспільних проблем шукають винних серед тих, хто має інше походження, мову чи досвід? Кохановський пояснює це, зокрема, механізмом «цапа-відбувайла». Люди можуть переносити власне розчарування, невдоволення та відчуття безсилля на інші групи. Складні проблеми отримують просте пояснення, а відповідальність за них покладають на тих, кого легше оголосити чужими.
Однак радикалізація проявляється також у тому, як люди взаємодіють між собою і як побудована публічна комунікація в самій Польщі. Особливу роль тут, на думку соціолога, відіграє політичне протистояння. Кохановський говорить про своєрідну «племінну боротьбу» двох політичних таборів, яка триває близько двадцяти років. Агресивна риторика політиків поступово стає звичним елементом публічного життя, а суспільство звикає до образ, принижень і демонстративної ворожості.
«Проблема полягає в тому, що протистояння між цими таборами набуло дедалі агресивнішого й радикальнішого характеру. Люди за цим спостерігають. Вони бачать, як політики ображають одне одного, як неймовірно агресивно ставлять під сумнів віру та переконання своїх опонентів. І починають думати, що агресія й ненависть — це щось нормальне. У результаті доходять висновку, що такий спосіб не лише говорити, а й діяти є цілком нормальним. Нормалізація ненависті позбавляє людей здатності тверезо мислити. Ненависть як потужна емоція засліплює людину і не дає їй передбачити наслідки власних учинків. Такі люди не замислюються над тим, що відчуває, приміром, дівчинка, яку образили лише за те, що вона розмовляє українською в автобусі. Люди думають, що захищають Польщу від ворогів. Унаслідок цього втрачають моральну розсудливість, здатність правильно оцінювати власні вчинки. Вони починають вважати насильство нормальним, бо бачать його всюди. Образи також здаються їм нормальними, оскільки вони постійно з ними стикаються», — пояснив соціолог.
Кохановський наголошує, що відповідальність за протидію радикалізації лежить передусім на державі. Він очікує від уряду масштабної інформаційної кампанії, яка охопила б школи та публічний простір.
«Як суспільство, ми можемо щонайменше не відтворювати моделі мови ненависті. Я наголошуватиму на цьому постійно, що ненависть веде до злочинів. Ми можемо реагувати на всі ситуації, коли бачимо або чуємо напади на будь-яку людину. Звичайно, не йдеться про те, щоб одразу вступати в конфлікт із нападником. Невідомо, у якому він стані й на що здатний. Але можна підійти до людини, на яку нападають, підтримати її, взяти під руку, спробувати провести в безпечне місце, показати, що ми проти такого поводження. Виявити солідарність із постраждалими — це в нашій зоні можливостей. Ми можемо демонструвати її і в соціальних мережах, протиставляючи себе хвилі ненависті, яка там поширюється. Солідарність, зрештою, — бренд Польщі. У минулому вона була тим, що вирізняло нас серед інших. Завдяки солідарності ми змінили політичний лад Польщі. Сьогодні, на мою думку, завдяки солідарності ми можемо протидіяти цим жахливим тенденціям до ненависті й агресії та запобігати страшним ситуаціям, з якими стикаємося зараз», — сказав Кохановський.
Розмовляла Христина Срібняк