Українські мігранти в Польщі дедалі менше виглядають як тимчасові гості. За три роки повномасштабної війни вони встигли інтегруватися у місцеву економіку, соціальну систему, навіть у політичний ландшафт. За офіційними оцінками, понад 70 % українок, які знайшли притулок у Польщі, сьогодні працевлаштовані. Вони не тільки самі забезпечують себе, а й сплачують податки, орендують житло, ведуть споживання, яке прямо підтримує польську економіку. Таким чином, Україна фактично передала сусідній державі частину свого людського капіталу — освіченого, працездатного, вже соціалізованого — без жодної компенсації.
Економіст, головний редактор порталу Гроші.UA Олександр Крамаренко вказує на глибший і менш очевидний вимір цього процесу. На його думку, йдеться про втрату частини активного населення, яке могло би стати фундаментом для повоєнного відновлення України. І поки що немає впевненості в тому, що ці люди повернуться.
Соціологічні дані підтверджують це. Якщо наприкінці 2022 року лише 10 % українців у Польщі відверто заявляли, що не планують повертатися, то вже у січні 2024 року цей показник зріс до понад 30%. У червні 2025 менш як 13% опитаних кажуть, що готові повернутися додому негайно — але тільки за умови гарантованої безпеки, стабільності та хоча б базової впевненості в майбутньому. Усі інші або відкладають рішення на невизначений час, або вже вкоренилися в польському середовищі.
Це вже не просто еміграція. Це глибокий структурний зсув. Україна втрачає не лише робочі руки, а й досвід, підприємливість, соціальний капітал — усе те, що формує середній клас. Саме цей прошарок — менеджери, підприємці, спеціалісти, вчителі, лікарі — мав би стати рушієм модернізації країни після завершення війни. Замість цього вони допомагають зростанню економік інших країн.
Олександр Крамаренко називає це «soft brain drain» — м’яким витоком мізків, коли країна не відчуває одномоментної катастрофи, але поступово втрачає своїх найперспективніших громадян. Вони не виїжджають назавжди, але й не поспішають повертатися. У них з’являються діти, робота, страховка, іпотека, нове коло спілкування. Щороку ця внутрішня вага повернення зменшується.
Утім, питання повернення — не лише емоційне. Це стратегічне завдання, що потребує чіткої державної політики. За словами Олександра Крамаренка, сподіватися на те, що мігранти самі собою повернуться після закінчення війни — наївно. Україна повинна створити не просто умови для життя, а привабливу модель розвитку. Без цього повернення залишиться радше винятком, ніж масовим явищем.
Це передбачає гарантії безпеки — і не лише в сенсі «немає бойових дій». Йдеться про стабільну правову систему, захист інвестицій, дієвий суд, мінімізацію корупції. Також необхідні податкові стимули для малого та середнього бізнесу, інфраструктура для повернення дітей у школи, реінтеграція в систему охорони здоров’я. Не менш важливо — житлове питання: у Польщі багато родин за ці роки придбали або орендували житло на тривалий термін, і навряд чи добровільно повернуться до зруйнованих або невизначених умов в Україні.
Поки що держава не має цілісної політики щодо своїх громадян за кордоном. Є волонтерські ініціативи, є дипломатичні зусилля, але бракує системного бачення. А тим часом вікно можливостей повільно зачиняється. Ще рік-два — і значна частина українських громадян в Польщі чи інших країнах остаточно вкорениться, зникне відчуття «тимчасовості». І тоді навіть після перемоги, навіть після економічного відновлення, ці люди можуть залишитися там, де вже побудували нове життя.
Повну розмову можна послухати у доданому звуковому файлі:
25:11 PRDU_TEMA_DNIA_POWERNENNIA_UKRAJINCIW_KRAMARENKO_2025_06_13.mp3 Українці в Польщі: економічний ефект та перспективи майбутнього
Володимир Гарматюк