Колись польська молодь масово виїздила за кордон, сьогодні ж шукає способи, як залишатися на батьківщині, але витрачати менше на житло. Дехто повертається із мегаполісу після навчання до рідного міста, бо там дешевше. Хтось приймає рішення продовжувати жити з батьками, або орендує разом із друзями. Близько 81% молоді у Польщі, віком від 20 років, не вірить, що їхня житлова ситуація буде кращою, ніж у їхніх батьків. Такими є результати опитування Центру досліджень молоді Варшавського університету соціальних і гуманітарних наук. Керіниця центру і соціологиня Паула Пустулка пояснила, що, аби зрозуміти причину зниження оптимізму, недостатньо дивитися лише на економічні показники, а важливо враховувати і зміну поколіннєвих наративів. Зокрема, посилилося усвідомлення нерівності стартового капіталу, який також впливає на можливості для досягнення мети. Наприклад, чимало батьків не мають заощаджень, аби підтримати своїх дітей у придбанні нерухомості. Дослідження показали, що понад 70% молодих людей віком від 18 до 35 років повернулися до батьків.
Старший аналітик команди сталого розвитку Польського економічного інституту Томаш Мондри зауважив, що Польща належить до тієї групи країн, разом з Болгарією, Румунією, Угорщиною, де понад 90% воліють мати власну нерухомість. Хоча для Західної Європи навіть пожиттєва оренда є звичною практикою. На думку експерта, для молоді у Польщі ніколи не було надто сприятливого часу для купівлі житла, адже непропорційність між цінами на нерухомість і середньою зарплатою майже не змінюється за п’ятнадцять років. Попри те, що житло у попередні роки було дешевшим, варто зауважити, що рівень безробіття серед молоді у Польщі становив 40%, а зараз, попри COVID, інфляцію і війну в Україні, — трохи більше ніж 10%. Водночас, хоч відсоткові ставки іпотеки у Польщі кредити досі залишаються одними з найдорожчих у Європі — понад 5%, в травні кількість заявок на отримання кредиту зросла більш ніж на 40% у річному вимірі, — зауважив Марцін Яньчук, експерт, автор подкасту «Kup Sobie Mieszkanie». Водночас певна частина молоді з середнім рівнем прибутків не може оформити кредит, бо її прибуток не є достатніми, щоби стати надійним клієнтом для банку.
У Польщі більшість нового житла, близько 98%, будують приватні девелопери та індивідуальні інвестори. Держава, яка ще у 1970-х роках щороку зводила до 300 тисяч квартир, сьогодні відіграє мінімальну роль у житловому будівництві. Її участь обмежується програмами соціального чи кооперативного житла, яке лише потенційно може перетворитися на доступну оренду в майбутньому. Як зазначає Томаш Мондри з Польського інституту економіки, державна житлова політика втратила стратегічний характер і звелася до тимчасової підтримки позичальників. Це створює ілюзію допомоги, але не вирішує основної проблеми, тобто хронічного браку доступного житла. На ринку помітною є тенденція до продажу житла після розлучення. Водночас зростає популярність мікроквартир, приміщень площею 10–11 м², які є значно дешевшими. Юридично часто їх оформлюють як готельні номери, аби обійти вимоги будівельного законодавства, адже мінімальна допустима площа житла в Польщі становить близько 26 м².
Геополітична нестабільність, зокрема війна в Україні, страх перед її можливим поширенням, а також кліматичні й економічні виклики, посилюють відчуття невизначеності, що своєю чергою, зменшує готовність інвестувати в нерухомість як у довгострокову та обов’язкову форму прив’язки до одного місця.
Czwórka / Переклала Христина Срібняк