Європа сьогодні переживає одну з найсерйозніших міграційних криз від часу Другої світової війни. Це не просто потік мігрантів і біженців, а складний соціальний, політичний, гуманітарний і культурний виклик. Через Варшаву зараз проходить 90% руху українських біженців, які або намагаються знайти прихисток у Польщі, або ж рухаються у бік інших країн на заході. У 2024 році близько 17 тисяч людей у Польщі звернулися по міжнародний захист. Серед них — сім тисяч українців та понад тисячу білорусів. Хоча останнім часом у медіа поширюють думку, що поляки втомилися від мігрантів, насправді більшість жителів країни готові і надалі підтримувати тих, хто шукає тут безпеки й нових можливостей. Водночас у Польщі досі бракує системної стратегії інтеграції мігрантів і біженців.
Рената Макух працює з біженцями упродовж 18 років, нині вона керує Центром допомоги мігрантам і біженцям Карітас у Варшаві. Фахівчиня відзначає, що кожного дня до них звертається кілька людей, які повідомляють про готовність допомогти. Достовірним джерелом інформації для них, кому, як і чому допомагати, є громадські організації. Вона також наголосила, що біженець — це людина, яка в чужій країні шукає прихистку і опинилася тут не за власним вибором. Тож завжди потребує підтримки, чи то матеріальної, чи моральної, чи психологічної, а також просто людської участі. Рената Макух зауважила, що серед мігрантів — дуже багато позитивних історій. Чимало з них, налагодивши життя, самі надають допомогу, бо їхня доля змінилося тому, що поруч виявилася небайдужа людина.
Серед програм підтримки — «Przystanek Świetlica», орієнтований на підтримку однієї з найбільш вразливих категорій: дітей і молоді з родин біженців та мігрантів у Польщі. Його реалізує Фонд «Dla Wolności» з 2012 року. Проєкт спрямований на інтеграцію, освіту та соціальну адаптацію дітей, які перебувають у центрах для іноземців (Ośrodek dla Cudzoziemców) поблизу Варшави.
Координаторка програми Мартина Лукашевська закликає не стигматизувати біженців. А стереотипи, пов'язані з расою, на жаль, все ще доволі поширені. Величезну роботу щодо толерантності по відношенню до представників ромської національності у Польщі провів Фонд «У бік діалогу».
Польський фонд «Асиметристи» співпрацює з великими міжнародними фондами, зокрема німецьким Фондом Рубікус, займаються релокацією біженців як із прифронтових територій в Україні, так і з окупованих територій, а також самої Росії, де досі перебуває понад мільйон українських громадян, здебільшого змушених до виїзду. Евакуйованих з окупації людей перевозять часто через польсько-білоруський кордон. Вони змушені долати маршрут через Росію, через Білорусь, або через країни Балтії, і всі, зрештою, прибувають до Варшави. Вже далі ці люди прямують до країн, готових їх прийняти, до Німеччини, країн Скандинавії, за винятком Швеції.
«Данія, Фінляндія і Норвегія все ще приймають біженців і там найвищий стандарт допомоги. Звісно, це теж не рай, але у порівнянні з Польщею — це небо і земля. Адже необмежена соціальна допомога для українців у Польщі є міфом. Український пенсіонер, якщо він у Польщі, отримує українську пенсію. Зазвичай це еквівалент 300-400 злотих. Якщо він має купувати ліки в Польщі, він зовсім не може собі це дозволити. Особливо ж, їздити кілька десятків кілометрів від Варшави до лікаря і серйозно займатися своїм здоров’ям. Ці люди приречені на системне виключення», — зауважив Каєтан Врублєвський з фонду «Асиметристи».
Експерт звернув увагу на брак місць для ночівлі у Варшаві для людей з організованої евакуції, які чекають на виїзд до іншої країни. Їх всього 20.
«Раз на тиждень приїжджає щонайменше один евакуаційний автобус на 50 осіб. На щастя, Фундація "Habitat for Humanity" наразі орендує 52 місця в хостелі недалеко від Варшави Східної. Але це всього 70 місць. У кожній цивілізованій країні є релокаційні центри», — додав Каєтан Врублєвський.
Більше інформації про релокацію — шукайте на сайті varenik.help.
Czwórka/Переклала Христина Срібняк