Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну ставлення поляків до українських біженців регулярно вимірюється соціологами. Завдяки цьому можна говорити не лише про окремі показники, а про динаміку змін. Результати останнього опитування Центру дослідження громадської думки (CBOS), яке було проведене у грудні 2025 року, виявилися найгіршими від 2022 року і близькими до показників 2014 року. Йдеться, зокрема, про відповідь на запитання, чи підтримують поляки прихисток українських біженців.
У березні 2022 року, на самому початку повномасштабної війни, підтримка прихистку українських біженців у Польщі сягала 94 %. Тепер цей показник становить трохи менше ніж 50 %. Це означає не просто спад, а глибоку і системну зміну суспільних настроїв, — прокоментував автор звітів Центру дослідження громадської думки, аналітик Центру досліджень міграції Варшавського університету Джонатан Сковіл.
Зазвичай вибірка таких загальнонаціональних опитувань становить близько тисячі респондентів дорослих громадян з усієї Польщі. Переважно (приблизно 60%) це формат безпосередніх особистих інтерв’ю. Вони з часу пандемії доповнюється телефонними та онлайн-опитуваннями. Водночас відповіді в інтернеті становлять найменшу частку. Отже, два ключових питання опитування: «Чи підтримуєте Ви прийняття Польщею українських біженців?», а також «Чи вірите ви в перемогу України?».
«Лунала низка аргументів, передусім багато поляків мали відчуття, що принаймні в певний період, у перші місяці війни, польська держава ставилася до українців краще, ніж до самих поляків. Тобто, українці були привілейованими в доступі до найрізноманітніших послуг, а отже, вони становили своєрідну конкуренцію для поляків на ринку праці, в доступі до житла, публічних послуг, зокрема, до системи охорони здоров’я. На цьому дуже часто наголошувалося у відповідях.
З’являлися навіть висловлювання, що вони є певною конкуренцією і в сфері стосунків між жінками й чоловіками, оскільки переважна більшість українських біженців, які прибули до Польщі після 2022 року, — жінки, часто — молоді. Це також викликало певне занепокоєння, хоча було побічною темою. Натомість конкуренція на ринку праці, особливо в окремих галузях, згадувалася найчастіше», — пояснив Джонатан Сковіл.
Також чимало респондентів опитування, за словами Джонатана Сковіла, згадували про заможних українців на дорогих автомобілях. Тож, на їхню думку, Польща надає преференції людям, які насправді мають краще матеріальне становище, ніж більшість громадян Польщі. Так поширився стереотип, що українці не потребують цієї допомоги, а навіть зловживають нею.
«Водночас нерідко повторювався мотив невдячності українців полякам за наданий прихисток. Згідно з статистичними даними Національного банку Польщі, майновий стан та доходи воєнних мігрантів не є занадто високими. Заможні українці становили лише певний маргінальний прошарок. Проте вони були помітними, особливо у великих містах», — додав Джонатан Сковіл.
Аналітик Центру дослідження громадської думки зауважив, що результати останнього опитування відображають тривале помітне зниження рівня підтримки українців, який соціологи спостерігають приблизно з першої половини 2023 року. Безпрецедентно високим він був на початку повномасштабного вторгнення і практично упродовж усього 2022 року.
«Зниження рівня підтримки в першій половині 2023 року збігся з тим, як у медіа обговорювали "зернову кризу", коли почалися протести польських фермерів через імпорт українського зерна та інших сільськогосподарських продуктів. Потім також відбувались протести транспортної галузі. Це був момент, коли у польських медіа вперше почали звучати чіткі антиукраїнські голоси. Відтоді вони звучали все сміливіше. Приблизно з того часу з певними перервами ми бачимо чіткий спадний тренд рівня підтримки надання прихистку українським біженцям», — виокремив дослідник.
Джонатан Сковіл також зазначив, що одразу після повномасштабного вторгнення солідарність з українцями супроводжувалася відчуттям загрози, що війна може дійти до Польщі, і не дуже великий відсоток вірив у те, що Україна зможе так довго оборонятися.
«У початковий період солідарності з українцями в публічному просторі часто лунало гасло, що це теж і наша війна, що ми солідарні з зусиллями українців, бо це також і наш інтерес, і наша державна справа та наша безпека. І таке переконання слабшало з роками війни. А зараз, зверніть увагу, що у наративі антиукраїнських польських політиків лунає протилежне гасло про те, що це не наша війна, і ми не повинні в неї втручатися, допомагаючи Україні військово тощо. Тож мені здається, що значною мірою це залежить і від відчуття загрози», — зауважив аналітик.
Христина Срібняк