Під час Другої світової війни нацистський режим створив величезну систему таборів, що включала тисячі місць ув’язнення, гетто та концтаборів. Окремою категорією були так звані "табори смерті", спеціально створені для масового вбивства людей. Саме Аушвіц-Біркенау був найбільшим табором, де за кілька років загинула велика кількість людей, переважно євреїв з усієї Європи. Аушвіц-Біркенау складався з трьох центральних таборів і різних за розміром суміжних таборів — це була велика машина знищення людей. За сучасними дослідженнями, в Аушвіц-Біркенау загинуло близько 1 мільйона 100 тисяч людей: жінок, чоловіків і дітей.
«Ці цифри самі по собі важко осягнути. Але ще складніше усвідомити, що за кожною з них стоїть конкретна людська історія, життя, яке було обірване», — розповідає історикиня, спеціалістка до справ організаційно-адміністраційних у відділі Освіти Музею історії польських євреїв POLIN Юлія Гришко.
Близько 90% загиблих, тобто приблизно 1 мільйон осіб, становили євреї. Водночас вони були громадянами різних держав, зокрема Польщі, Угорщини, Франції, Нідерландів, Греції та інших країн Європи. Серед жертв було 70–75 тисяч поляків, близько 21 тисячі синті та ромів, а також в’язні з території тодішнього радянського союзу — українці, росіяни, представники країн Балтії.
«Голокост був спрямований насамперед проти євреїв, але Аушвіц показує, що нацистський терор торкнувся багатьох народів. Саме тому пам’ять про цей табір є спільною відповідальністю», — підкреслює Юлія Гришко.
Як розповідає історикиня, на момент звільнення Аушвіцу радянською армією в таборі перебувало близько семи тисяч людей — надзвичайно мала кількість у порівнянні з масштабом злочину. Серед тих, хто вижив, був Мар’ян Турський — один із найвідоміших колишніх в’язнів Аушвіцу, згодом видатний історик, журналіст і багаторічний співробітник Музею історії польських євреїв POLIN.
«Мар’ян Турський народився у 1926 році й помер у 2025-му, тож цього року минає рік від його смерті. У юному віці Мар’ян Турський пережив нацистське переслідування, ув’язнення в Аушвіці у 1944–1945 роках, "марш смерті", нелюдські піші транспортування та депортацію до концтабору Бухенвальд — і дивом вижив. Після війни він присвятив усе своє життя збереженню пам’яті та дослідженню історії. Як історик і журналіст, М. Турський став моральним символом у темі Голокосту. Найвідоміша його фраза: "Не будь байдужим" — заклик не відвертатися від чужого страждання. Особливо знаковою стала його промова в Аушвіці кілька років тому, де пролунали слова, які сьогодні цитують у всьому світі: "Аушвіц не впав з неба". Цей вислів нагадує, що геноцид не починається раптово, йому передують байдужість, мова ненависті та мовчазна згода», — розповідає Юлія Гришко.
Маршами смерті називали примусові марши в’язнів на великі відстані. Такі марші відбувалися в нестерпних умовах: охоронці знущалися з ув’язнених, а нерідко й убивали їх. Під час Голокосту нацисти провели велику кількість маршів смерті, особливо наприкінці війни, у процесі евакуації концентраційних таборів. Сам термін «марш смерті» був запроваджений самими в’язнями, а згодом увійшов до наукового вжитку істориків Голокосту.
Більшість маршів смерті відбувалися наприкінці Другої світової війни. У 1944 року, коли союзники наступали на заході, а радянські війська — на сході, нацисти серйозно взялися за ліквідацію концентраційних таборів. Першими були ліквідовані табори у східній і центральній Польщі та в країнах Балтії. Історія Голокосту — це про тих, хто навіть у нелюдських умовах знаходив у собі мужність залишатися людиною й рятувати інших.
«Ці історії мають показати, що за сухими цифрами стоять обличчя. І що навіть у часи тотального зла серед людей були ті, хто керувався простими, але фундаментальними цінностями: честю, співчуттям і відповідальністю за іншого», — наголошує Юлія Гришко.
Під час нацистської окупації на території Польщі діяло одне з найжорсткіших правил: за будь-яку допомогу євреям загрожувала смертна кара — не лише для того, хто допомагав, а й для всієї його родини. Попри це, тисячі поляків наважувалися переховувати євреїв, забезпечувати їх їжею, або допомагати з втечею.
«Це був усвідомлений ризик. Люди знали, що можуть заплатити за допомогу власним життям, але все одно робили цей вибір», — зазначає історикиня.
Однією з найбільш відомих і водночас трагічних історій є доля родини Ульмів. У Польщі сьогодні діє музей, присвячений цій сім’ї, яка була вбита німецькими окупантами за переховування євреїв. Ця історія стала символом відваги цивільних людей, які свідомо пожертвували собою заради порятунку інших.
Освенцим є одним із небагатьох нацистських таборів, що зберігся відносно добре, попри часткове знищення інфраструктури під час повстань і відступу нацистів. Саме тут нині діє Меморіал і музей Аушвіц-Біркенау — місце пам’яті світового значення, відкрите для відвідувачів упродовж усього року. У музеї представлені національні експозиції, які дозволяють побачити трагедію з перспективи різних спільнот.
Окремим символом збереження пам’яті став Марш живих — міжнародна подія, яка щороку збирає людей з різних країн. Учасники проходять 3-кілометровий шлях між колишніми концтаборами Аушвіц I та Аушвіц-Біркенау, вшановуючи пам'ять понад 1 млн загиблих євреїв. «Марш живих — це нагадування про відповідальність сьогодні: не бути байдужими до зла, дискримінації та насильства. Це застереження для сучасного світу й заклик зберігати людяність навіть у найтемніші часи», — каже Юлія Гришко.
Вікторія Машталер